Деревянка ліворуч, за містком станув боярин Верещака, щоб напасти Поляків зі заду, коли вони перейдуть уже місток. Всі прочі сотні уставив Абазин коло млина. Вам знав поковник сказати кілька слів заохоти.
»Що батьку« — звернувся до старого козарлюги без правого вуха — »надолужимо за своє вухо?
»Ніяк не можна. Сказано в жидівськім законі, око за око, зуб за зуб, а про вухо не сказано ні словечка« — жартував старий. — »Прийдеться вже хиба цілу голову скидати.«
»Коби вже хоч скоріше приходили а то стояти холодно« — нетерпеливилися козаки. Абазина це непокоїло, що Поляків усе ще не було. Чи не остануть ночувати де по дорозі. Коли так то засідка ніяк не вдасться. Козаки не видержать у день гарматнього вогню.
»Гей панове молодці« — звернувся Абазин до своїх прибічних молодців, — хто з вас скочить панів у гості прохати?«
Козаки зразу догадалися про що ходить полковникові й зголосився цілий десяток.
»Ось ти Степане, скачи у Брацлав. Кажи Полякам, що козаки кидають Ладижин.«
Козак наче птиця зник у пітьмі. Вдасться підступ? Абазин пригадав собі похід
