нэ скоро, а ўсе такі вона прылізла-бы на то місце, с которого пустылася ў дорогу.
Спэрвоначалу людэ жылы у лісах, ходылы голі́ й босі, ілы сыре мнясыво, бо ще, мабут’, и вогню нэ зналы; нучувалы на дэрэвынах, або ў норах. Тогді ўсіляке начыня, от як наприклад: ніж, молоток, стріла, було дэрэвъяне, камінне и кістяне. Людэ тогді забулы за Бога, а кланялыс’ лісам, дэрэвам, травам, воді, каміням и другим річам. Щей досі ў декоторых сторонах є такі людэ: воны называюц’ця дыкымы. Ўмэрлых воны або зоўсім нэ ховают, або вішают іх на дэрэвах, а часом и палят.
Після, як розум людэй розвынувся, як воны пізнали лучшэ сэбе и то, що наўкругы іх, — помален’ку выйшли з лісів, прылучылы и прыласкалы до себэ де які скотыны, тай блукалы з нымы з міс’ця на місце, шукаючэ доброі паші. Тогды людэ жылы ў шатрах,
