ської тревоги, того заклопотаня вітця і матери, котрим заявляє їх власна донька, що вона без них, нераз навіть против їх волї, сама найшла собі свого чоловіка. Тепер він попросту обдурений опікун, перехитрений, окрадений душпастир.
По вечери він даром збирав ся до читаня; його неспокій ріс рівномірно з поступом вечірного часу. Скоро вибила десята, взяв до рук палицю, спорий дубчак, яким послугував ся тілько тодї, коли вибирав ся в ночи до хорого. Усьміхаючись оглянув тоту примітивну збрую і піднимаючи в гору, стис її кріпко в долони. Нагло заскреготавши зубами замахнув ся і вдарив нею так сильно по кріслї, що поруч тріс і покотив ся на поміст.
Тепер відчинив двері, щоб вийти. Одначе переражений опинив ся на порозї. Повінь лагідного сьвітла вдарила його в вочи. Майже ослїплене дивило ся його воко на срібне проміня місяця.
Була се одна з тих фантастичних поетичних натур, які між давними отцями церкви певно частїйше стрічали ся; він почув, що його духа опанувала і поразила нагло величава і спокійна краса темної ночи.
Стрійні ряди дерев його огородця купали ся у сьвітлї і зазначували тїнею на стежках свої хисткі, майже безлисті віти. Солодкий, приємний запах розкішного жасміну, що ріс майже під самою стїною хати, линув на крилах холодного, ясного вечера мов з пахощів виткана душа.
Він повними грудьми пив повітрє, як пяницї вино. Поволи ступав на перед; забув про свою сестріницю.
