Товариство „Міщанське Брацтво“ в Тернополі
| Товариство „Міщанське Брацтво“ в Тернополі Тернопіль: 1931 |
|
|
 |
ТОВАРИСТВО
„МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“
в ТЕРНОПОЛІ.
З нагоди 40-ліття його істнування.
1891 — 1931.
◄◄►►
Тернопіль 1931.
НАКЛАДОМ ТОВ. „МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“
ТОВАРИСТВО
„МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“
в ТЕРНОПОЛІ.
З нагоди 40-ліття його істнування.
1891 — 1931.
◄◄ ►►
Тернопіль 1931.
НАКЛАДОМ ТОВ. „МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“
Друкарня А. Салєвич Тернопіль, Міцкевича 9.
На вступі до цеї дрібної записки, яка — попри свій інформаційний характер для сучасників — має на ціли збереження для дальтих поколінь бодай деяких фактичних даних з історії заснування і перших літ діяльности товариства „Міщанське Брацтво“ в Тернополі, вважаю своїм обовязком висловити подяку старшим громадянам міста: Вп. о. крилошанинови Володимирови Громницькому, п. Антонови Кучерішці та ін., які своїми інформаціями помогли мені при складанні цеї записки. Рівнож дякую і Хвальному Виділови Товариства, який не жалів трудів і часу та відбув зі мною декілька своїх спеціяльних засідань і своїм заінтересуванням для справи був для мене безпосереднім імпульсом і найкращою заохотою до написання цеї книжечки.
В записці можуть бути деякі дрібні помилки, головно щодо поодиноких осіб та їх ролі у громадянському житті Тернополя. Тому я заздалегідь прошу вибачення у тих людий, а рівночасно прошу рівнож справлення моїх мимовільних помилок та подання блищих інформацій в тій чи іншій справі, що торкається історичного життя-буття нашого тернопільського міщанства.
Тернопіль, у грудні 1931.
П. Дяків.
Тернопільське міщанство, колись доволі численне і богате, що мало всякі дані стати рішаючим чинником міста у всіх міських тай національно-суспільних справах, яке в самому центрі міста або близько його мало величаві будівлі з великими городами-садами, яке було власником прекрасних хуторів, гаїв та розлогих урожайних ланів поза містом, не могло чи не зуміло відповідно опертися некорисним впливам міського життя; оно підупало морально, зубожіло матеріяльно, а виперте чужим — переважно жидівським — елементом з головних улиць міста на його періферії: за садки, рогачки, за потік Рудку, на болоння etc., стратило своє колишнє значіння, перейшло на дрібних рільників або ремісників та працювало безнадійно на хліб насущний, жиючи хиба тільки традицією про своїх гордих, богатих предків та сентиментально зберігаючи ще деякий час (про неділі і свята) останки своєї історичної міщанської ноші.
Невідрадно представлявся тоді стан українського тернопільського міщанства також під оглядом національної свідомости. Не найшов тут належного відгомону могутній голос „Русалки“ Маркіяна Шашкевича (з р. 1837.), не збудив тернопільського міщанства зі сну також подув т. зв. весни народів в 1848. р. Якась загальна депресія, зневіра у власні сили, огорнула тоді не тілько міщанство, але і тих нечисленних тоді його провідників, що мали давати йому товчок до підйому та вказувати ясний шлях його дальшого розвитку. Освічену верству нашої тодішної суспільности творило тоді майже виключно духовенство, але й серед його національна свідомість в тих часах була дуже слабка; урядовців-Українців, професорів еіс. було тоді дуже мало, адвокатів, лікарів майже зовсім не було. В священичих домах говорено переважно по польськи і тільки дуже небогато було таких священиків — як пр. о. Степан Качала з Шельпак або о. Михайло Глинський з Нового Села —, що остали вірні національному прапорови, піднятому Маркіяном Шашкевичом і мали ясне зрозуміння ваги і значіння рідної мови, історії, літератури та українського національного питання взагалі.
Щойно 60-ті роки XIX. століття принесли значну зміну на краще. Так званий народницький рух, що розпочався тоді у Львові серед академічної молоді під впливом ідей Шевченкового Кобзаря та бистро став ширитися в цілій Галичині, не оминув також і Тернопільщини. Піоніром того руху серед молоді на тернопільському ґрунті був між и. молодий тоді студент Олександер Барвінський, якому доля судила також і пізнійше — після скінчення університетських студій у Львові — вернути знов у Тернопіль і тут на протязі 17 літ (1871-1888) вести перед у наших національних змаганнях І коли приміром навіть така подія як смерть Тараса Шевченка 1861. р. пройшла на тернопільському ґрунті ще зовсім непомітно, то вже 1863. р. можна занотувати тут перший вияв розбудженого життя у формі величавого святкування памяти митрополита Гр. Яхимовича († 11. V. 1863.) з високо—патріотичною промовою о. Степана Качали, який твердо стояв на ґрунті Маркіянових ідей та все молодий духом станув у безпереривний контакт з „громадою“ тернопільської молоді і в кождій потребі служив її членам своїми вказівками-радами. „Громада“ була тоді справжньою національною школою для молодих студентів, а її члени, розсипані на кватирах по міщанських домах, несли тоді перші проміння національної свідомости поміж міщан, головнож міщанську молодь, зацікавлювали їх оповіданнями з нашої богатої історичної минувшини або читанням поем з переписаного „Кобзаря“ Шевченка.
Весною 1865. р. загостив у Тернопіль „Руський Народній Театр“ під дирекцією Омеляна Бачинського, що своїми виставами в тодішній замковій салі також чимало причинився до розбудження національної свідомости серед української тернопільської громади. На виставах театру, з яких віяло щирим одушевленням для нашого народнього життя взагалі, являлася не тільки ґімназійна молодь і нечисленна ще тоді місцева інтеліґенція, але також молоді міщани та селяни з довколишних сіл Тернополя.
Величезне і мабуть таки найбільше значіння у розбудженні національного життя Тернопільців мало заснування в місті Філії товариства Просвіта. Тут треба підчеркнути відрадний факт, що вже на перших загальних зборах Філії, що відбулися 29. червня 1876. р., явилося також доволі значне число тернопільських міщан. Перший секретар Філії професор Олександер Барвінський, прибравши собі до помочі енерґічнійших членів зпоміж тернопільської інтеліґенції (пр. о. Северина Навроцького, професора Костя Горбаля, директора виділової школи Юрія Гецева, адвоката д-ра Володимира Лучаківського, радника Льва Шеховича і ин.) почав класти перші підвалини для найбільш актуальної тоді праці: а саме, культурно-освітної праці серед тернопільського міщанства. Заходами Філії почались відчити, реферати, організування хорів, закладання читалень etc. в першу чергу по селах, а слідом за тим також відповідна підготовна праця і серед міщанства.
На вечерницях та концертах в честь Шевченка, що починаючи з тих часів майже рікрічно відбувалися також в Тернополі (приміром 1. лютого 1882., 1 квітня 1884. р. і т. д.), стали все більш і більш являтися також і міщани, які з захопленням а при цьому з певного рода заздрістю вислухували хорових продукцій славного тоді на ціле Поділля денисівського хору, зорганізованого о. Иосифом Вітошинським, або знаменитого хору з Токів, яким управляв о. Панкратій Білинський. Гурток тернопільських міщан, що постійно брали участь у всіх цих музично-вокальних імпрезах, став згодом просто домагатись веснування також міщанського хору, зорґанізування читальні і ин., і в той спосіб справа гуртування тернопільського міщанства набирала чимраз більше реальних основ. Культурно-освітній рух, що вже був розгорівся довкруги, все більш і більш охоплював
Також відновлення і введення наново в життя фондації їм. кн. Острожського (святочне відкриття новозбудованого дому фондації відбулося 12. травня 1886. р.) скріпило серед міщанства прозябаюче почуття національної свідомости, оживило в йому завмерлу чи приспану історичну традицію, викликало у його певного рода гордість своєю власною міщанською інституцією.
Дня 5. липня 1887. р. брали тернопільські міщани активну участь в хорі, який витав архикнязя Рудольфа в Тернополі; в своїх оригінальних міщанських строях виступили вони тогож дня вечером як окрема ґрупа на етнографічній виставі, урядженій з приводу приїзду архикнязя.Всі ці та подібні моменти тільки підсилювали у міщан бажання власної орґанізації, вже хочби тільки тому, щоби й собі виступити коли-небудь самостійно — організовано, щоби й себе показати людям. — Також тодішний уклад національних і суспільних відносин в самому місті просто вимагав приспішення справи організації українського міщанства. Для ілюстрації тих відносин можна навести тогочасну допись з Тернополя, поміщену в львівському журналі „Правда“ за місяць грудень 1888. р. на стор. 185.
Після пригадки про те, що Тернопіль найбільше місто Поділля і 3-те з ряду щодо числа населення місто в Галичині взагалі, — після загальних уваг про міжнаціональні відносини в місті, автор статті пише далі між иншим ось що:
„В публичному житті Тернополя верховодять Поляки, а ту власть дав їм уряд. Але de facto орудує усім Жидова, котра як і в інших містах зуміла при нашій економічній непорадности захопити все в свої руки. Жидова заволоділа всіми артеріями життя. Они (Жиди) в політичних мотивів, з розрахунку, лишали Полякам добиватись власти у верхах, а самі підготовляли для себе захоплення твердого ґрунту у долі. Муравельними заходами — лишаючи Полякам шумну політику — Жидова заволоділа помалу підвалинами життя економічного, й суспільного і вже тепер в містах і місточках має перевагу і власть (прим, в громадських радах). Тепер (р. 1888.) дійшло до того, що в тернопільській громадській раді на 36 радних, засідає 19 Жидів, отже більшість — а між радними христіянами вони все зуміють найти
Так отже справа організації тернопільського міщанства ставала чимраз більше актуальною і силою ходу самого життя зближалася до своєї розвязки.
Ядром — клітиною, з якої почалась і остаточно оформилась пізнінша міщанська організація, був міщанський хор. В Тернополі був вже здавна церковний хор при церкві Різдва Христового (т. зв. середній). Був це хор мішаний і ним управляв деякий час теольоґ Ґорецький а відтак дяк Релеза зі сином Лукою. Члени того хору, переважно молодші міщани, що безпосередньо зацікавилися були частими виступами в Тернополі хорів денисівського, білецького та їн., попросили церковний заряд, щоби для піднесення культури співу вислано до Денисова, до о. И. Вітошинського, кількох міщан-співаків на курс для вишколення диріґентів.
Тодішний парох Тернополя о. Фортуна згодився на це і до Денисова вислано на курс міщанина Івана Чубатого, сина Андрія і дяка Тому Напруженого. Відбувши науку оба курсанти стали диріґентами мішанського хору в Тернополі та деякий час чергувались у своїй праці. Згодом однак хор розділився на дві окремі частини: мішаний і мужеський з тим, що міщанин Іван Чубатий став диріґентом мужеського хору. Тому то якраз хорови (мужеському) судилося стати зародком нової міщанської орґанізації, відомої пізнійше і до сьогодня під назвою Товариства „Міщанське Брацтво“ в Тернополі.
Ізза недостачі власної домівки мужеський хор сходився на проби деякий час в помешканні самого диріґента міщанина Івана Чубатого. Небавом почав хор виступати вже як самостійна одиниця на ріжних концертах, вечерницях etc. і презентувався — як на свої сили під той час — доволі добре. Його членами були, переважно молоді міщани: Павло Чубатий, Антін Кучерішка, Володимир Чубатий син Степана, Микола Кордибан, Степан Чубатий син Григорія, Іван Джус, Теодор Кравченюк, Григорій Кордибан, Іван Кордуба с. Григорія, Михайло Філінський, Ігнатій Завадович, Григорій Вацик, Микола Фещук і и., з яких нині і половини немає між живими. Хор розвивався доволі гарно, давав церковні і світські концерти, зеднав собі симпатії тернопільського громадянства і став навіть досить важним фактором у регулюванні життя тернопільського міщанства взагалі. Хором зацікавилися також місцеві інтелігенти і стали йому до помочі. Особливо близько до його станули між ин. тодішний канд. адвок. д-р Данило Стахура, д-р Лошнів Іван, д-р Гарасимів, нот. субст. Роман Бачинський і и. Взаїмовідносини поміж поодинокими місцевижи інтелігентами і міщанами — членами хору були часто дуже щирі, сердечні, приятельські. Про те можуть посвідчити факти, що деякі з інтелігентів, що в тому часі в Тернополі були в близьких відносинах до міщан, відійшовши згодом з Тернополя на інші урядові посади чи і., ще доволі довго — а деякі
Міщанський мужеський хор — про який мова — виєднав собі у тодішного голови комітету фондації князя Константина Острожського, адвоката д.ра Лучаківського дозвіл на те, що проби хору, сходини співаків etc. могли відбуватися в будинку фондації і ця обставина знов підсилила діяльність хору. Чимала заслуга в справі орґанізації тернопільського міщанства належить також радникови суду Ізидорови Мидловському, який при міщанському хорі зорганізував перший міщанський аматорський гурток став на довгий час його душею-провідником. Під його проводом аматори читали пєси, виучували ролі і давали вистави в тодішній замковій салі. Діяльними членами гуртка в тому часі були міщани: Антін Кучерішка, Павло Чубатий, Іван Джус, Василь Фещук, Михайло Мельничук, Григорій Вацик, Ігнатій Завадович, Каз. Караїсь, Микола Костію і другі, а з жіночих сил Марта Давидовичівна, сестри Чубатівні та інші. Починаючи з р. 1890. гурток почав давати вистави, такі приміром як „Тимко капраль“, „Еміграція до Бразилії“ і и. — які проходили все з успіхом, були предметом дискусій серед міщан, будили заінтересування загалу, а у аматорів замилування до театрального мистецтва.
В той спосіб міщанський хор опанував ще одну, ділянку нашого культурного життя в Тернополі, став свого рода нестатутовим товариством тернопільських міщан, став осередком міщанського життя взагалі. Безпосереднім товчком, що приспішив справу оформлення тої міщанської організації на зовні, був інцидент, що трапився на одному із прилюдних виступів міщанського хору в тому часі, а саме з нагоди святкування роковин смерти Шевченка, яке урядив хор в салі польського товариства „Сокіл“ в Тернополі. Перед концертом директор виділової школи Юрій Геців і міщанин Павло Чубатий в порозумінні і за згодою господаря польського „Сокола“, проф. реальної школи Ґедроиця зняли на час концерту зі стіни в салі портрет Костюшка і повісили портрет Шевченка. Це — хоч і сталося, як сказано, в порозумінні з адміністрацією салі „Сокола“ — обурило місцевих Поляків і вони рішили на майбутнє вже більше не винаймати салі Сокола українському міщанському хорови. Таке становище Поляків остаточно скріпило серед українського тернопільського міщанства думку про необхідність власної організації, про конечність негайної будови власної домівки.
В місяці грудні 1890 р. думка ця
Товариство поставило собі ціллю: працювати над організуванням тернопільського міщанства, піддержувати товариське життя серед міщанства та дбати про моральну й матеріяльну підмогу своїх членів. Засобами для осягнення тої ціли мали служити: удержування в Товаристві читальні і бібліотеки для членів, уряджування відчитів-рефератів, музикально-вокальних вечерниць, аматорських театральних вистав, організування прогульок та ріжного рода забав. Дуже важною точкою статуту Товариства була також справа основування для міщанської молоді ріжного рода інститутів в цілях її виховання та науки — річ, яка головно в нинішних часах набрала великої ваги та актуальности.
Статут товариства Староство затвердило і міщани зібралися на перші Загальні Збори свого товариства, що відбулися в.р. 1891. До першого виділу увійшли м. и. міщанин Андрій Сатурський, як голова, о. Яків Вацик, як його заступник, а далі міщани Василь Чумак, Павло Демчук, Михайло Білиник і и. як виділові.
З того часу почалась між міщанами справжня систематична орґанізаційно-освітня праця, в якій з допомогою прийшли міщанам також місцеві інтеліґенти. Сходини і збори Товариства відбувалися і далі в комнатах фондації кн. Острожського, одначе виділ Товариства став вже тоді серіозно думати про будову власної хати. Справа ця йшла помалу вперед і діждалася остаточного зреалізування, коли нею занявся о. крилошанин Володимир Громницький, що в р. 1895. став головою Товариства (він був головою Товариства від р. 1895—1921). За його головно старанням придбало Товариство перш усього площу під будову; за суму 100 корон куплено в Магістраті площу з руїнами колишньої військової казарми при вул. Острожського і намічено плян будови власного дому. Товариство помішувалося ще деякий час в будинку фондації кн. Острожського, але що цей останній був переповнений міщанами-старцями, Товариство перенесено на ул. Смиковецьку (тепер Тарновського) до дому Мушинського, відтак до дому Народної Торговлі при вул. 3-го мая, а вкінці до дому Біра при вул. Смиковецькій. Таке скитання Товариства було між іншим безпосередньою понукою до того, що Товариство, хоч і не мало потрібних для будови фондів, рішило приступити до будови.
В тій ціли вибрано окремий комітет (його головою став о. крилошанин Вол. Громницький, членами міщани: Матвій Брикович, Павло Демчук і Степан Бліхар), який дуже енерґійно взявся до виконання наміченого діла будови. На перешкоді станув брак початкової готівки на будову, але комітет найшов і на це раду. Видано серію (100 штук) довжних скриптів по 20 корон, які міщани розібрали поміж себе — і так
Первісний плян дому був зроблений на будинок партеровий. Згодом однак показалася потреба переіначення пляну, головнож пляну будови великої салі, що мала служити також для руханкових вправ, і первісний плян будови удалося, помимо спротиву урядового інженіра Стронського, перемінити на будову поверхову. Тим між іншим (переміною первісного пляну) пояснюються деякі недоладности в доконаній будові дому (пр. нераціональне розміщення ґардероб та інших убікацій, невигідне проведення сходів на поверх і т. д.) Підготовчі роботи будови почалися ранньою весною р. 1903. і протягом цьогож року будову закінчено.
Комітетови удалося одержати спершу векслеву а потім гіпотечну позичку в міській Касі Ощадности, будову доведено до кінця і осінню 1903. р. комітет віддав будинок до вжитку Товариства. Посвячення дому відбулося дуже святочно, при великій участи тернопільського міщанства, місцевої інтеліґенції та гостий з провінції. На святі були присутні також деякі місцеві Поляки, між якими вже вище згаданий професор Ґедроиць вітав від імени Поляків українську тернопільську громаду з її новим надбанням. Тогож дня вечером відбувся в салі Товариства комерс, в якому взяло участь понад 100 учасників; при цьому слід завважати, що кошта комерсу зновже всеціло покрили міщани-масарі Партеній Яримович і Лука Островський, а ролю ввічливих господарів дому в часі свята виконували міщани Лука Кузьмович, Павло Бекесевич і Антін Кучерішка.
Будинок Тов. „Міщанське Брацтво“ доволі просторий. Є тут велика саля зі сценою і гардеробами, є бічні кімнати для внутрішнього вжитку Товариства а окрім того є ще кімнати, які Товариство віднаймає приватним льокаторам. На окрему увагу заслугує будова сцени, яку — як рівнож і малювання куртини і декорацій — виконано згідно з вказівками згаданого вище радника суду Ізидора Мидловського.
Товариське життя міщан в новозбудованій домівці наче обновилось і пішло живійшим
Між міщанами почався живий культурноосвітній рух; они стали численно сходитися в Товаристві на читання ґазет-журналів, прислухуватись дебатам на актуальні теми дня. Кождої неділі і свята відбувалися в Товаристві популярні відчити-реферати а нова простора саля Товариства стала з того часу одиноким пристановищем, де тернопільська громада могла свобідно давати свій вислів у всіх виявах нашого суспільного та національно-культурного життя.
При Товаристві відновив свою діяльність також аматорський гурток, який маючи у свойому розпоряджені власну салю а також потрібне театральне приладдя, розпочав наново давати аматорські вистави. Його персональний склад поповнили нові аматорські сили (пр. міщани Степан Кучерський, Осип Остапюк, Осипа Постригачівна і и.), що виявили безперечний хист до театральної справи і зуміли з успіхом віддати нераз доволі тяжкі драматичні ролі.
Товариство приступило рівнож до скомплетування відповідної бібліотеки для вжитку своїх членів. Її поповнено виданнями Укр. Видавничої Спілки, впорядковано (богато праці вложили в ту справу міщани Петро Брикович і Павло Постригач) і бібліотека виказувала вже досить поважне число (понад 400) томів. Місцеві інтеліґенти і далі підпомагали Товариство у його введенні головно своїми відчитами-рефератами, призначеними добором тем і способом викладу для ширшої тернопільської громади.
Чимало праці вложили під тим оглядом старші тернопільські громадяни, пр. д-р Володимир Вітошинський, лікар в Тернополі, проф. семин. Дмитерко, проф. Яків Миколаєвич, лікар д-р Грабовський і и., а в пізнійших часах (після війни) головно члени Філії Учительської Громади в Тернополі, переважно професори б. укр. державної гімназії і приватної гімназії Рідн. Школи, як також інші місцеві інтелігенти, як пр. адвокат д-р Степан Баран, адвокат Остап Постригач, адв. д-р Степан Брикович, адв. д-р Дмитро Ладика і т. д. На жаль протоколи Товариства пропали і через те не можна дати всебічного висвітлення діяльности Товариства з тої так важної культурно-освітної ділянки його життя.
В останньому часі Товариство має біля 300 членів і його життя, оживлене головно в осінних та зимових місяцях року, проходить взагалі нормально. Виділ Товариства веде послідовно свою працю над консолідацією внутрішнього життя в Товаристві, репрезентує українське тернопільське міщанство на зовні, стежить за всіми виявами нашого загального національно-суспільного життя і відповідно реагує на них також зі свойого боку. В травні ц. р. з нагоди 30-літнього ювилею владичої праці Його Ексцеленції Митрополита Андрея ґр. Шептицького Товариство Міщанське Брацтво вшанувало Достойного Ювилята в той спосіб, що іменувало Його своїм Почесним Членом і вислало на руки Митрополита відповідне письмо — грамоту. У відповідь на це одержало Товариство відручне письмо Його Ексцелєнції з 2 червня 1931, в якому Митрополит, дякуючи Товариству за честь, бажає йому як найкращих успіхів в його праці і його дальших змаганнях.
Взагалі Товариство — як сказано вище — поконало вже до певної міри ті труднощі, які поставило було перед ним воєнне лихоліття. Сучасна економічна кріза спинює вправді Товариство в його програмовій праці (пр. через брак гроша не поповнено досі бібліотеки Товариства, яка в часі війни майже всеціло пропала), одначе Товариство з надіями на краще вступає оце в пяте десятиліття свойого істнування. З цеї нагоди побажатиб Товариству одного, а саме: щоби йому удалося вже в найкоротшому часі згуртувати біля себе всіх тернопільських міщан — Українців без виїмку, вирівнати остаточно ті дїссонанси, що у висліді якогось непорозуміння даються відчувати на ґрунті ріжниць поміж міщанами-рільниками і міщанами-ремісниками і створити сильну, могутню міщанську орґанізацію, об яку розбивалисьби всі зазіхання ворожих нам елєментів. Товариство „Міщанське Брацтво” має всі дані для виконання цього великого орґанізаційного діла і є надія, що воно, сконсолідувавши свої сили, стане хоч і маленькою але кріпкою, непохитною частинкою того фундаменту, на якому всією своєю вагою зможе твердо опертися величава будівля нашого майбутнього кращого життя.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|