Ілюстрована історія України/Боротьба з ордою

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

27. Боротьба з ордою. Часи Володимира Великого, або Святого, як його проголосила церква за охрещеннє Руси, — в народнїй памяти зістали ся як ясна, радісна доба в житю народнїм. Але в дїйсности вони були охмарені тяжко — не вважаючи на всї щасливі походи і війни, на перевагу над сусїдами, на посвояченнє з візантийським двором, на заснованнє руської церкви і поширеннє візантийської культури. Тяжкий ворог налїг на Україну і не вважаючи на всю свою силу й удатність Володимир не дав собі з ним ради, не захистив своїх земель від його руїнної сили.

Була се орда Печенїзька. Через наші чорноморські степи, по короткім затишу, з IX віку почавши почали знову сунути дикі орди турецького племени і з всякого иньшого роду, в IX віцї посунула сюдою дика і хижа орда Угорська й господарила в наших степах досить довго, нападаючи на українські осади, забираючи людей в полон та продаючи їх потім в неволю грецьким купцям. Потім, десь в роках 860 — 880 прорвали ся Печенїги зза Волги, через державу Хозарську, що далї не здужала їх стримати. Се була орда ще більш хижа і воєвнича від Угрів. Вона витиснула Угрів з наших степів, змусила перейти на рівнини середнього Дунаю, теперішньої Угорщини, а зайнявши чорноморські степи від Дону до Дунаю, дала себе знати нашим оселям ще гірше нїж Угри. В наших лїтописях не заховало ся докладнїйших звісток про се печенїзьке спустошеннє, але слїдно, що вже в початках X віку, за часи Олега та Ігоря, наші люде уступали ся з чорноморського степового дозвілля на захід та на північ, шукаючи захисту та спокійнїйшого житя. Київські князї не знати, чи замало вважали на сей печенїзький натиск (тому що він потиснув зпочатку землї дальші, від Київа меньше залежні), а може не давали собі ради. Але за часів Святослава Печенїги, порозганявши чорноморську Русь, починають уже забирати ся далї на північ, в околицї самого Київа. Підчас першого болгарського походу Святослава, як жалували ся бояре київські — трохи їх Печенїги не забрали в самім Київі. Днїпрову дорогу вони так заложили, що й торговельним караванам дороги не стало, а навіть і оружною рукою не можна було пробити ся, як бачимо з Святославом.

Святослав, ходячи по чужих сторонах, не подбав присмирити Печенїгів, а й за Володимирових часів не краще бачимо. „Була війна з ними безустанку“, згадує лїтописець, та оповідає ріжні перекази народнї, які заховали ся з часів тої печенїзької біди: як Печенїги були приступили під Київ, і Володимир стрів їх на Трубежі, де тепер Переяслав, і замість битви зробили поєдинок: випустили борця печенїзького, а з нашої сторони виступив хлопець молодий, кожумяка, і поборов Печенїжина, і назвав через те Володимир те місце Переяславом, що наш хлопець „переяв славу“ у Печенїгів. Або що Печенїги раз були обступили Білгород (коло Київа) і тільки здуривши білгородські люде їх спекали ся: показали Печенїгам, що вони собі в Білгороді з землї кисїль беруть і тому не боять ся голоду: нехай Печенїги хоч і десять лїт стоять, нїчого не буде, бо люде беруть їжу з землі й голодні не будуть. Одного разу сам Володимир, виступивши з малою дружиною против Печенїгів, де тепер Васильків, не устояв і мусів тїкати, сам сховав ся від ниx під мостом, і потім поставив церкву в Василькові, за се що тодї Бог Печенїгів пронїс: не вхопили його.

Ілюстрована історія України (1921). 75.jpg
75. Печеніги на грецькім малюнку (печенізьке військо з правого боку).

Сї оповідання показують, як тодї вже й коло самого Київа ставало небезпечно від сього тяжкого ворога. Люде розходили ся звідси в безпечнїйші місця, в лїси. Щоб захистити свою столицю, Володимир сипав високі вали на около Київа. на оборону від Печенїгів (такі вали зі стали ся і по сей день понад Стугною, аж у три ряди, і коло Переяслава). Сучасний чешський місіонер, що їхав через Київ до Печенігів, оповідає про вали, що їх насипав Володимир: в валах сих були пророблені ворота й застави стояли. Ставлено також міцні кріпости понад Стугною, Сеймом, Трубежом, Сулою і сюди зводили людей з північних країв, аби стерегли тих кріпостей. Видно, вже малїло людей тут, пустїло українське Подніпровє і се дуже мало доброго віщувало Руській державі, що саме опирала ся на се Поднїпровє.

І вмер Володимир серед сеї грози печенїзької: лежав хорий, коли дали знати, що йдуть Печенїги з-за Сули, післав на них військо з сином Борисом, і вмер не діждавши вісти з війська.