Ілюстрована історія України/Володимировичі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

28. Володимировичі. Роздавши землї своїм синам, Володимир хотів їх тїснїйше звязати з Київом, і се до певної міри йому вдало ся. Але так само як свого часу між Святославовими, так і поміж Володимировими синами не оден задумував зробити те саме, що вдало ся зробити самому Володимирови: землї від братів повідбирати і міцнїйше в своїх руках їх зєднати.

Вже за батькового житя декотрі Володимирові сини не хотїли його слухати ся, підіймали ся на нього — знаємо се про Святополка, що сидїв в Турові, в землї Дреговичів, і Ярослава, що сидїв у Новгородї. Вони ж і по смерти батька звели зараз війну: кождий хотїв собі його місце зайняти, стати паном над усею Руською державою.

Святополк, що під час смерти батька був у Вишгородї, почав побивати своїх братів, посилаючи на них убійників. Так вбили його люде Бориса, котрого Володимир держав при собі і думали, що то йому він хотїв передати по собі київський стіл: захопивши Київ, Святополк вислав своїх людей у військо, що з Борисом пішло на Печенїгів, і військо відступило від Бориса, а його самого Святополкові люде вбили. Потім убили вони брата Борисового від одної матери — Глїба, і Святослава князя деревлянського, що кинув ся тїкати на Угорщину, але догонили його в Карпатах — могилу його показують тепер під Гребеновим, на верхівях р. Опора. Та против Святополка підняв ся Ярослав, проголосивши себе местником за побитих братів, і пішов на Київ, на Святополка, з варязькими полками, як його батько. Святополк шукав помочи в Польщі, у свого тестя князя польського Болеслава Хороброго, привів його був і до Київа — вигоняти звідти Ярослава; приводив і Печенїгів в поміч. Війна потягла ся ще півчетверта року; Київ переходив з рук в руки і богато терпів від сеї колотнечі: і горів і грабували його нераз.

Ілюстрована історія України (1921). 76-7.jpg
76-7. Монети Святополка з його портретом і гербовим знаком.

Нарештї в рішучій битві під Переяславом, над тою ж Альтою, де вбито Бориса, в останнє погромив Ярослав Святополкове військо і його Печенїгів. Святополк утїк кудись на захід „між Чяхи і Ляхи“, і вже на вертав ся на Русь, а паном у Київі зістав ся Ярослав. Святополк програвши свою справу був тепер проголошений проклятим братоубійником (певно як би виграв був, то з часом забули б те все і йому, як його батькови). Борис і Глїб були признані святими мучениками, списано жития про їх смерть. Про побіду Ярослава над Святополком побожні люде оповідали, що бачили ангелів, як вони помагали Ярославу, а на Святополка напав страх як на Каїна: він тряс ся і нїде не знаходив собі місця.

Було, видко, зложено богато пісень про сї події. На Далекій півночи, на Ісляндських островах заховала ся скандинавська пісня пр сю війну Ярослава з братами. Вона оповідає про Варяга Еймунда, що пустив ся на Русь, заробляти собі долю мечем, як то робило тоді богато його земляків, і росказує, як він служив то одному то другому князеви — хто більше дасть. Є деякі слїди пісень і в наших лїтописях. напр. в оповіданню про битву над Альтою:

 Пішли против себе і вкрили поле Летське множеством воїв.
Був пяток, сходило сонце, і в ту хвилю наспів Святополк.
І зступили ся оба, і була сїча зла, якої не було на Руси
За руки взявши ся рубали ся, долинками кров текла
Три рази зіступали ся і смерком іще били ся...

Ілюстрована історія України (1921). 78.jpg
78. Борис і Гліб, київська гравюра 1638 р. з сталих взірцїв.

Але з битвою на Альтї ще не був кінець боротьби за панованнє над Руською державою. Против Ярослава підняв ся иньший супротивник, иньший Володимирів син Мстислав князь тмутороканський. Се був князь відважний, воєвничий, лицар-вояка, що нагадував свого дїда Святослава. В лїтописи заховало ся оповіданнє про нього, може з якоїсь піснї дружинної — може й самого Бояна, що складав піснї про сього Мстислава:

„Був він кріпкий тїлом, з лиця червоний, з великими очима; був хоробрий в боях, ласкавий в обходженню, і дуже любив дружину, а майна на жалував, не забороняв нїкому їсти й пити“

Лїтопись оповідає про нього — може з пісень Боянових — як він, воювавши з Касогами, поєдинкував ся з князем касожським, Редедею, велетнем і силачем — вдарив ним о землю і зарізав його ножем перед полками касожськими.

Не стерпів він, бачучи, що Ярослав загортає батьківщину, і скориставши з нагоди, що Ярослав поїхав з Київа в свої новгородські волости, прийшов під Київ з полками своїми і помічними ватагами Хозарів та Ясів. Але Київ зістав ся вірним Ярославу, і Мстислав не став його здобувати, а загорнув заднїпрянські землї й осїв ся в Чернигові. Прочувши про се, Ярослав прийшов уже з варязькими полками і пішов на Мстислава. Під Листвином коло Чернигова стала ся сильна битва, оспівана в стариннїй піснї і за нею описана в лїтописи:

З вечера Мстислав урядив своє військо; по серединї поставив сіверянські, чернигівські полки, а дружину свою приховав у безпечнїйших місцях, з боків. Настала ніч грозова, гром, блискавиця і дощ, і сказав Мстислав дружинї: рушаймо, се нам на користь. І стала ся сїча лиха і страшна. Як блискала блискавиця, світила ся зброя, і тільки як освітлювала блискавиця, бачили мечі і рубали при тім світлї однії одних. Вся сила варязька впала на Сїверян, і потомили ся Варяги, рубаючи їх. Тодї Мстислав ударив на них з своєю дружиною і почав рубати Варягів. І побачив Ярослав, що програв, і побіг з Якуном (Гаконом); князем варязьким (котрого привів з собою), і відбіг Якун своєї золототканої луди (шати). Вдосвіта оглянув поле Мстислав і побачивши побитих Сїверян і Варягів, сказав: хто б не радїв такому — от лежить Сїверянин, а от Варяг, а дружина моя цїла!

Оповідалось отсе певно в похвалу Мстиславови, за таку його прихильність до дружини — і добре тут малюють ся ті давнї князї-дружинники, що нї трохи не жалували вірних своїх підданих, тільки дружину берегли як власного ока.

По сїй битві Мстислав післав до Ярослава, заохочучи подїлити ся батьківщиною: Київ і землї на захід від Днїпра нехай візьме Ярослав, а Мстислав заднїпрянські. Ярослав пристав на се, і так подїлили ся, і потім жили з згодї і разом в походи ходили. Мстислав мав свою столицю в Чернигові, де зачав будувати собор св. Спаса — найстаршу церкву, яка лишила ся на Українї. Та вмер несподївано, а ще перед ним його син-одинак. І так несподївано зібрали ся батьківські землї, майже всі, в руках Ярослава. Тільки в Полоцьку зістало ся потомство Ізяслава і княжило в північно-західнїх частях Володимирових земель. Всїми иньшими землями заволодїв Ярослав і передав потім свому потомству.