Ілюстрована історія України/Культурне житє України і вага його

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

42. Культурне житє України і вага його. Вище було згадано, що християнство на Українї і візантийські впливи зачали ся певно ще геть перед Володимиром, але потім як властю його і його наступників (особливо Ярослава) воно було поширене по всїх землях Руської держави, візантийські впливи і візантийська культура взяли рішучу перевагу над иньшими — особливо східнїми, персько-арабськими, і культурне житє на довго набрало сильної церковної закраски, що налягла і на освіту, на письменство і на артистичну творчість (мистецтво). Освіта й книжність, вважали ся помічним засобом для християнської побожности — аби через читаннє побожних книг люде набирали ся християнського духу; письменство головно було в руках духовенства: артистична творчість в значній мірі обернена була на потреби церкви, богослуження. Але так було не тільки у нас, а і в західнїй Европі в тих часах; світський, мирський елемєнт з часом скинув з себе церковну шкарлупу там — так само скинув би і у нас.

Освіта довго обмежала ся тїсними, переважно духовними кругами. Поширенню її в ширших масах перешкоджала слабка органїзація шкільної науки. Наше духовенство переймало ті форми науки, які практикували ся в Візантиї. Там же зрідка тільки, при більших монастирях та катедральних церквах вела ся наука більш на шкільний спосіб; звичайно ж батьки давали дитину в науку письменній, найчастїйше духовній людині, і та вчила її одинцем, або що найбільше — в товаристві кількох таких учнїв. І у нас переважала така одинична наука над шкільною, а через се освіта і книжність поширювала ся досить пиняво.

Ілюстрована історія України (1921). 117-118.jpg
117-118. Срібні окраси для ух, звідти ж.

Найчастїйше наука кінчила ся читаннєм, рідше писаннєм та рахунками; всякі иньші відомости добували ся читаннєм книг; але тих книг було мало, і то найбільше книги богослужебні. Тільки в більших центрах освіти можна було достунити вищої науки, навчити ся писати лїтературно, по тодїшнїм понятям, і вивчити ся грецької мови, щоб читати грецькі книги без перекладу. Таких людей, що стали на верхах сучасної грецької освіти, ми стрічаємо вже від першого поколїння по охрещенню — такий наприклад був митрополит Іларіон, пізнїйше напр. Кирило єпископ турівський (в XII в.) й автори деяких анонїмних (безіменних) творів. Було їх одначе все таки не богато і більшість тодїшнїх письменників були самоуки, що писали як уміли.

Як у грецькій лїтературі та в тих перекладах, які робили ся у нас і приходили готові з країв болгарських і сербських, найбільше було творів церковних і релігійних, призначенних для зрозуміння християнства та направлення на побожне християнське житє, — так і те письменство, що розвивало ся у нас, найбільше йшло сею ж дорогою. Писали ся проповіди, побожні получення, жития святих місцевих. Таке писав В XI віцї митрополит Іларіон, автор похвали Володимиру Вел., св. Феодосій печерський — автор поучень, мнїх Яков і св. Нестор — автори житий Володимира Вел., Бориса та Глїба, і св. Феодосія, ігумен Данило — що описав свою подорож до Святої землї. В XII в. звісні: митрополит Клим, Кирило єпископ турівський, автор молитв і проповідей, Ґеорґій Зарубський; в XIII в. Симон і Поликарп, автори печерських житий, Серапіон проповідник. Сих знаємо поіменно; далеко більше письменників зістало ся по іменам нам не звістними, і самі писання їх пропали: заховало ся головно те, що перейшло в північні, великоруські землї й там зацїлїло; тим часом в XII в., особливо з другої половини зносини Київа з тими землями слабнуть все більше; на Українї ж через пізнїйші лихолїтя мало що зацїлїло. Тому й не маємо справжнього понятя про наше старе письменство.

Поза релїґійним письменством найбільш розвинуло ся лїтописаннє. Хоч воно вийшло в переважній части з рук людей духовних і богато займаєть ся церковними справами, але дає дуже богато для зрозуміння тодїшнього житя. Що знаємо з житя культурного, економічного, громадського — головно знаємо з лїтописей. Там зацїлїли уривки народніх оповідань, пісень, писання лїтературні, документи. Се справжній архив нашого культурного житя. Деякі части лїтописей визначають ся незвичайною свіжістю, безпосередністю, сильним відданнєм духа часу. Мало котрий нарід може похвалити ся таким інтересним лїтописаннєм. А те ж що маємо — се тільки уломки, відривки того старого лїтописання, що попали в лїтописні збірники, які дійшли наших часів.

Оден такий збірник був уложений в Київі в першій четвертинї ХII в. і сюди війшли памятки київського лїтописання XI в. — се так звана Старша або Начальна лїтопись. В кінцї XIII в. десь в північній Волини була уложена друга збірка, де до Начальної лїтописи додані київські записки XII в., потім галицька лїтопись часів Данила і волинські записки другої половини XIII в. (до 1280-х рр). Без сеї дорогоцїнної збірки ми знали б дуже мало що з української історії.

З иньших нецерковних писань дуже цїкава наука Мономаха своїм дїтям, де він оповідає про своє житє. З творів поетичних зацїлїв оден — дорогоцїнне Слово о полку Ігоревім 1185 року. Воно визначаєть ся високими поетичними прикметами і заразом важне як проречисте свідоцтво про довгий і широкий розвій світської дружинної поезії, що єднала до купи елєменти народньої пісенної творчости з книжними грецькими впливами. Одиноке як поетичний твір, се Слово з другого боку має богато спільного з иньшими творами кінця XII і поч. XIII в., що представляють нам сучасну учену поезію і артистичну прозу, як слова Кирила турівського, слово на збудованнє стїни в Видубицькім монастир 1200 р., Моленнє Данила, Галицька лїтопись. Сї твори вказують на вишколеннє, виробленнє стилю, довгу літературну традицію.

Ілюстрована історія України (1921). 119.jpg
119. Мінятюра з збірника списаного для князя Святослава київського 1073 р.

В области плястичної штуки богато маємо памяток будівництва церковного, трохи малярства, чимало мінятюр (кольорових рисунків в рукописях), богато виробів золотничих, прикрашених рисунками й емалєю. На всїх сих полях з грецькими майстрами працювали наші місцеві мистцї, більш або меньш зручно, а не раз дуже зручно переймаючи незвичайно високу технїку Візантиї і вносячи свою власну ориґінальність в мотиви і манєру грецької творчости.

Ілюстрована історія України (1921). 120.jpg
120. Ярополк волинський і галицький з жинкою і матїрю, місцевий малюнок в латинській псалтири Ярополкової матери (цїкавий зразок того як єднали ся у нас впливи західні з візантийськими).
Розмірно може найменьше помітно сеї своєрідности в будівництві київської доби, хоч і тут місцеві майстри відбігали від грецьких взірців; далеко більше ориґінальности виявляє будівництво галицьке, але на жаль воно заховало ся в дуже мізерних останках. Високим артизмом визначають ся декотрі київські памятки малярства книжного (мінятюрового). Але найбільше свободи й ориґінальности все таки виявляють памятки місцевого золотництва. Тут місцевий майстер від початку задержав за собою найбільш свободи від візантийського впливу і далї свобідно сполучав мотиви східнї з візантийськими, старі традиції з новими модами. Хоч і тут в найбільш тонких роботах — як наприклад в емальових образках, місцеві майстри не могли зрівняти ся з візантийськими, але місцеве майстерство стояло незвичайно високо особливо коли порівняти його з сучасним майстерством західно-європейським. Взагалї Україна XI — XIII в. стояла на рівнї з Західньою Европою в культурнім житю — воно було тут відмінне, бо стояло під иньшими впливами, але не було низше від західнїх земель.

З часом, через ослабленнє зносин, впливи візантийські почали слабнути, а перенесеннє центрів полїтичного українського житя на захід, до Вододимира і Галича, зближало його все більше з житєм західнїм. Від галицького житя XII — XIV в. взагалї дуже мало зацїлїло, але з того що маємо бачимо виразно сполуку українсько-візантийських основ житя з західнїми впливами. Тутешнє громадянство українське не цурало ся їх, живучи в тїсних зносинах з західнїми своїми сусїдами. Через те не бачимо тут такого жаху перед католицтвом і католицькою вірою, який грецьке духовенство силкувало ся прищіпити в східнїй Українї. Князї заводять собі латинські канцелярії для зносин з західнїми землями, латинські печатки. По більших містах осідають кольонїї нїмецькі на нїмецькім праві, пересаджуючи західнї впливи на Україну. В описах тутешнїх церков раз у раз стрічаємо предмети західнього виробу або фасону. Але мистецтво стоїть на основі русько-візантийській, людність міцно держить ся свого і в своїх латинських грамотах князї зазначують свою національну свідомість титулуючи ся „князями всеї Малої Руси“.

Взагалї національне культурне житє України XI — XIV вв. представляєть ся дуже інтересно; воно повне житя; руху, енергії, обіцювало богато своїй народности, а навіть і культурному людському житю взагалї. Страшенно жаль, що упадок державного житя не дав йому розвинути ся й підрубав його в самім коренї. Правда, простому народрви не солодко жило ся під своїми князями та боярами, і мало його тїшили ті культурні задатки. Але не стало лекше йому, як на місце своїх прийшли чужі пани. Обставини суспільні й економічні через те не покращали, а погіршали, становище народу — також. А національному і культурному житю нанесено удар, від котрого воно не могло поправити ся — і до нинїшнього дня.

Ілюстрована історія України (1921). 121.jpg
121. Різблена камінна плита з Софійського собору в Київі.