Ілюстрована історія України/Морські походи

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

67. Морські походи. Московські смути, богата московська здобич, вербованнє козаків ріжними великопанськими здобичниками до походів у Московщину і нарешті — заходи самого правительства розвинули воєнні сили козаччини до небувалої висоти. По словам Жолкєвского під Смоленськ, коли його облягав король в 1609 р., прийшло З0 тисяч козаків, і потім іще надтягало, а иньший самовидець рахує всеї козаччини, що волочила ся тої зими по Московщинї, більш як 40 тисяч: „запорозьких козаків на ріжних місцях у Москві страшенна сила, рахували їх більше як 40 тисяч і все більше їх прибувало: трохи не з усїм кошем з Запорожа вийшли, а послугу королеви чинили значну“, каже він. Що не вся сила козацька була тодї в Московщинї, се само собою розумієть ся, і ті сорок кілька тисяч „Запорозцїв“ в Московщинї дають нам тільки понятє про величезну масу і силу покозаченої людности в тодїшнїй Українї.

З кінцем 1612 р. смута московська стала притихати, в 1613 р. козацьких і всяких иньших добичників починають з Московщини вигоняти до решти. Величезна маса воєнного козацтва, призвичаєна за стільки лїт до неустанної війни й добичиицтва, шукає собі иньшого поля й кидаєть ся в землї турецькі, волоські, а головно на море. Морські походи, з часта практиковані й перед тим, тепер доходять небувалих розмірів і нечуваної відваги; роки 1613 — 1620 се героїчна доба козацьких морських походів, коли козаки на своїх убогих чайках швендяли по цілому Чорному морю, не даючи спокою Турецькому царству, перед котрим дріжав весь тодїшнїй європейський світ, і до божевіля доводили всевластних султанів турецьких, шо навіть в своїх палатах царгородських не чули себе безпечними від тої убогої козацької голоти.

Ілюстрована історія України 200.jpg
200. Козацька чайка (рисунок Бопляна).

Тодї ото козаччина наша здобуває собі світову славу своєю незрівняною відвагою і зручністю. Сучасний турецький історик, описуючи морські походи козаків, каже: „можна сміло сказати, що не знайти на цїлім світї людей сміливійших, які меньше дбали б про житє, меньше бояли ся б смерти; люде обізнані з морським дїлом оповідають, що ся голота своєю зручністю й відвагою в морських битвах страшнїйша від усякого иньшого ворога“. А французький посол в Царгородї, що був свідком тих козацьких походів, не знаходить слів похвали козацькій хоробрости та радить свому правительству не пожалувати яких 50 тисяч талярів, щоб козацькою фльотою звязати зовсїм турецькі сили і не дати їм нїякої змоги висунути ся на Середземне море, де Турки тодї воювали ся з Іспанїєю.

Особливо вражали ті убогі засоби, з якими козаки пускали ся против могутної турецької фльоти. От як оповідає згаданий уже Боплян про морську справу козацьку:

Висилають наперед на Запороже всякі речи потрібні до походу і для будови кораблїв і потім ідуть самі козаки на Запороже й будують чайки. До одної чайки береть ся їх душ шістдесять і виготовляють одну чайку за два тижнї — бо вони майстри на всї руки. Основою служить вербовий або липовий човен, довгий на 45 стіп; на нього набивають з дощок боки (борти), так що виходить човен довготи шістдесяти стіп, а ширини 10 — 12 стіп і такої ж глубини. Наоколо обвязують човен обвідкою з снопків очерету, щільно і міцно привязаню. Роблять дві керми, з заду і переду, ставлять щоглу на вітрила, і з кождого боку 10 — 12 весел. Помосту в човнї нема, і від хвилї він наливаєть ся повно водою, але та очеретяна обвідка не дає йому потонути. Таких чайок 5-6 тисяч козаків вироблять за два-три тижнї штук 80 до 100. В кожду чайку сїдає 50 — 70 чоловіка. На боках чайки 4 — 6 гарматок, в бочках сухарі, пшоно і саламаха. На кождій чайцї квадрант (до означування напряму дороги).

Так зібравши ся пливуть Днїпром; на передї отаман, з корогвою на щоглї. Човни йдуть так тїсно, шо сливе оден торкаєть ся другого. Турки звичайно тримають свої ґалєри на устю Днїпра, щоб не пропустити їх, але козаки вибирають темну ніч перед новим місяцем і викрадають ся очеретами. Коли їх помітять, іде пополох по всїх краях аж до самого Царгороду; султан розсилає гонцїв по всїх побережних краях, остерігаючи людей, але се мало помагає, бо за 36 — 40 годин козаки вже в Анатолії (на малоазійськім побережу). Приїхавши, лишають при кождому човнї тільки двох козаків та двох джур на сторожі, самі ж з рушницями нападають на міста, здобувають, граблять, палять, забігаючи і на цілу милю від берега, і з здобичею вертають до дому.

Коли доведеть ся їм стрінути турецькі ґалєри чи иньші кораблї, поступають так. Їх чайки підіймають ся над водою тільки на 2 ½ стопи, тому все перше вони побачать корабель, нїж той їх побачить. Отже побачивши, спускають щогли, заходять від заходу сонця і тримають ся до півночи так, щоб тільки не спустити корабля з виду. О півночи з усеї сили гребуть до кораблїв, і половина приготовляєть ся до бою, щоб приставши до корабля, кинути ся в середину його. Неприятель несподівано бачить, що 80 — 100 човнів обпало кораблї, разом наповняють своїми людьми і здобувають відразу. Здобувши забирають гроші і всякий дрібний крам, гармати і все що не боїть ся води, самі ж кораблї з людьми топлять.

Ілюстрована історія України 200.jpg
201. Козацька гармата.

Коли галєри стрінуть козаків на морі в день, то тут справа труднїйша: Турки розпочинають сильну стрільбу з гармат і розганяють козаків як шпаків; одні тонуть, иньші тїкають. Але знов як візьмуть ся до бою, то вже тримають ся — одні стріляють, другі набивають рушницї й по кождім вистрілї подають товаришам; стріляють, добре — але гармати турецькі чинять козакам великі шкоди, так що в такій стрічі гине добрі дві третини козаків, рідко коли вернеть ся половина. За те хто вертає — приносить, богату здобич: шпанські й арабські червінцї, коври, золотоглави, шовкові матерії ріжні.

Так оповідає Боплян. В піснях народнїх в живій памяти заховали ся оповідання про сї походи. Малюєть ся в них і галєра турецька, на котрій працюють заковані невільники українські (в думі про Самійла Кішку):

 
Із города Козлова до города Трапезонта
Гуляла галєра цвіткована-мальована,
Чотирма цвітами процвітана.
Першим цвітом процвітана — 
Златосиними киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана — 
Турецькою червоною габою обвивана;
А третим цвітом процвітана — 
Християнською кровю фарбована;
А четвертим цвітом процвітана — 
Невольниками осажена,
Козацькими гарматами обриштована.

Живо і сильно описують незнані нам на імя старі поети народнї стращнї бурі чорноморські, де загибали не раз цілими десятками козацькі чайки безвістно (в думі про бурю на Чорному морі):

<poem> На Чорному морі на білому каменї Ясненький сокіл жалібно квилить — проквиляє, Смутно себе має, на Чорнеє море спильна поглядає, Що на Чорному морю недобре ся починає. Що на небі усї звізди потьмарило, Половину місяця в хмари вступило. А із низу буйний вітер повіває, А по Чорному морю супротивна хвиля вставає, Судна козацькі на три части разбиваю Одну часть взяло, в землю Агарську занесло, Другу часть гірло Дунайське поперло, А третя — де ся має? — в Чорному морю потопає... </poem>

Ілюстрована історія України 201.jpg
202. Козацька гармата.

Саме роки по скінченню московських походів були найгорячійшим часом тих козацьких походів на море. Що року по кілька разів вибераєть ся козаччина на море, забігаючи так далеко, як перед тим не важила ся, та сміло кидаючи ся на фльоту турецьку. 1613 року козаки два рази ходили на море і починили великі шкоди в землях турецьких, оповідає Жолкєвский. Султан вислав чималу фльоту свою, галєри і чайки, до очаківського порту, шоб погромили козаків, як будуть вертати, повоювавши кілька кримських городів; та вийшло навпаки, бо замість того що мали Турки їх громити, вони самі придибали нічним дїлом необачних Турків і погромили. На весну (1614) козаки вибрали ся знову на море, але сим разом не пощастило: розбила їх буря. Але козаки тим не журили ся і на літо вибрали ся вдруге; було їх коло двох тисяч, значить з сорок чайок. Переплили Чорне море навпростець під Трапезунт і почали пустошити тутешнє побереже, засїяне богатими містами і селами, що жили тут безпечно, не знаючи страху, „бо від коли Турки посіли Малу Азію, не було тут ніколи трівоги“, пише тойже Жолкєвский. Утїкачі Турки були козакам за провідників і вони тут швендяли скрізь. Напали на Синоп, роскішне місце, прозване „містом коханків"; здобули тутешній замок, знищили залогу, спалили великий турецький арсенал — всякі кораблї, галєри, ґалїони. Перше ніж встигла зібрати ся на них місцева людність, забрали здобич і пустили ся назад. Султан, почувши таку пригоду, впав в страшенний гнів, велів повісити великого візира (головного мінїстра) — насилу жінки і донька султанські випросили йому житє. Знову кораблі турецькі поплили ловити козаків під Очаковим. Але козаки довідали ся про се завчасу і розділили ся на дві партиї: одні вийшли на беріг за Очаковим далї на схід і задумали на валках перетягнути чайки через землю в Дніпро повище Очакова; та напали на них Татари і козаки багато людей і здобичи потратили, одначе вернулися додому. Иньша партия пішла пробоєм через Очаківський лиман; теж стратила богато здобичи: самі своїми руками мусїли кидати її в воду, щоб облекшити свої чайки, але пробили ся. Турки зловили тільки двадцять козаків і післали їх до Царгороду, аби було на кім зірвати серце: як прийшли люде з Трапезунту до султана, плачучи ся на козаків — видано їм тих козацьких бранців, аби мали на кім помстити ся.

На другий рік (1615) козаки вибрали ся ще більшим походом, на 80 чайках, не більше не меньше як на сам Царгород — „обкурити мушкетним димом мури царгородські“, як говорило ся. Вийшли на берег між двома портами константинопольським, Мізевною і Архіокою і спалили їх до решти. Султан, бувши на ловах під містом, сам на власні очі з свого покою бачив дим своєї столиці від того козацького огню. Страшенно розгніваний, наказав, щоб зараз турецькі кораблі прогнали козаків; Але козаки не сполошили ся; грабили скільки хотіли, потім забрали здобич і пішли назад. Турецькі кораблі догонили їх аж коло дунайського гірла. Козаки, помітивши їх, кинули ся на турецькі галери і погромили Турків. Самого адмірала турецького раненого взяли в неволю; давав за себе окупу 30 тисяч, але так і вмер в неволі. Иньші турецькі кораблі утікали. Козаки забрали кілька галер турецьких, привели їх під Очаків і тут на глум спалили їх на очах Турків очаківських. Потім напали на Очаків, зайняли худобу, і без перешкод вернули ся до дому.

Коли вони на другий рік вийшли на море. Турки по торішнїй пробі завчасу вже вислали свої кораблї, щоб не пустити їх на море. Кораблі заступили їм дорогу під лиманом Дніпровим, але козаки не злякали ся, вийшли на зустріч і вдаривши на турецькі кораблі побили і погромили їх взяли кільканадцять галєр турецьких і ріжних меньших човнів до сотнї. Прогнавши таким чином Турків, звернули ся на кримське побереже, поруйнували, пограбили, здобули і спалили Кафу — головний ринок невільників українськихю. Силу забрали там невільників з наших сторін і пустили на свободу. В Царгороді страшенно переполошили ся почувши про сей другий погром турецької фльоти; позбирали козаків, як були в неволї турецькій, питали ся, яким би способом можна було загородити козакам дорогу? Не знати вже, що там ті їм сказали, але Турки не бачили иньшого способу, як іти походом, щоб забрати в свої руки всі пограничні замки українські — Камінець, Черкаси, Канів, Білу Церкву, обсадити їх турецьким військом і не пускати звідти козаків на землі турецькі!..

Козаки тим часом на осінь того року (1616) вийшли новим походом на море. Не було їх сим разом більше як 2000, але похід удав їм на прочуд! Вони вибрали ся знова на малоазійське побереже. Їхали на Самсун, але вітри віднесли їх під Трапезунг. Вийшовши з човнїв, пройшль берегом під Трапезунт пішо, здобули місто, пограбили й спалили. Ударила на них ескадра турецька, під началом генуезького адмірала Цїкалї-баші; було там шість великих галєр і багато меньших кораблів, але козаки погромили їх, здобули три галєри і потопили. По сїм погромі довідали ся, що султан післав кораблі під Очаків, щоб там їх погромити. Тодї козаки пішли на безборонний Константинополь, пограбили і наробили бешкету, скільки хотїли, і так посміявши ся з усїх заходів турецьких пішли туди де їх не сподївали ся — в Азовське море. Через тутешнї ріки пройшли на Днїпро (мабуть через Молочну, перетягнувши відти човни в Конку) і так вернули ся на Запороже. Баша турецький, простоявши даремно під Очаковим, щоб бодай чимсь показати ся, вичекав, аж козаки з Сїчи розійдуть ся, і на своїх човнах пройшов Дніпром на Запороже. На коші сїчевім було всього кілька сот козаків, що зістали ся тут зимувати. Побачивши турецьке військо, вони уступили ся з Сїчи, і баша міг помстити ся принаймні над порожнім гнїздом козацьким: взяв кілька малих гарматок, кілька човнів козацьких і повіз то з нарадою великою до Царгороду — дурити султана і весь двір турецький, що ось то він розгромив страшну Січу козацьку!

Ілюстрована історія України 202.jpg
203. Чорне море — місця козацьких походів.