Ілюстрована історія України/Устрій козацький

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

66. Устрій козацький. Устрій козацький під той час уже досить виробив ся й уложив ся. Він же не був дуже хитрий — був дуже простий, і свобідний, а про те вмів бути дуже сильним, мав силу величезну, потрапив панувати над душею й тілом козацького брацтва. В тім виявив ся великий хист і здатність нашого народу до організації, що такими простими засобами, з таким простим і невиробленим матеріялом міг доказувати таких дїл.

Головна вага козацької орґанїзації все ще лежить на Низу Днїпровім, куди не сягають руки польських панів анї вояків і на свободі розвиваєть ся козацька організація. Осередком її — Сїч запорозька, що переносить ся то на той то на другий острів Днїпровий. Вона розпоряджає всїми силами козацькими, розкиданими на Запорожу і розселеними на волости. Замку або кріпости якоїсь в Сїчи не чути, згадують ся тільки вали і засїки. В потайних місцях переховують ся гармати і ріжний воєнний припас. Армата козацька бувала не велика, але завсїди добре справна. Була військова музика — згадують ся військові сурмачі, трубачі і довбиші, що били в кітли й барабани. Були військові корогви, пильно переховувані. Був військовий скарб, військові табуни кінські, військові човни і ріжні кораблї, захоплені від Турків.

Ілюстрована історія України 196.jpg
196. Днїпрові пороги.

Всї сили козацької рахували в 1590-х роках на 20 тисяч. Погром 1596 р. зменьшив її, але з першим десятилітєм XVII віку вона знову вертаєть ся до давнього і далї зростає. Більшість козаків жила і господарила на волости; на Низу весною і лїтом пробувало по кілька тисяч козаків, готуючи ся до походів або займаючи ся ріжним промислом: рибальством, ловами, соляним промислом, або торгували з Татарами й Турками в певних пограничних містах. На зиму вони расходили ся на волость і мало хто лишав ся в зимовниках. Кілька сот козаків лишало ся на Сїчи, щоб стерігти армату і всякий військовий припас. Зимувати приходило ся не легко, в курінях, лихо зроблених з лози або дерева і ті що кілька зим прозимували тут, вважали ся особливо випробованими і досвідченими товаришами.

Ілюстрована історія України 197.jpg
197. Запороже (Низ). В скобках теперішні назви сїл.

Військо подїляло ся на полки. Офіціально рахувало ся на початку XVII в. чотири полки і в кождім по 500 душ — стільки правительство польське ніби тримало козаків в своїй службі. В дїйсности і полків тих бувало більше, і козаків в них бувало різно, навіть і по кілька тисяч (наприклад в Хотинській війнї військо козацьке мало 11 полків, і в декотрих полках по 4 тис. козаків). Полком править полковник. Кождий полк має свою корогву, свого сурмача і довбиша. Він подїляєть ся на сотнї, сотнї на десятки або инакше — курінї. Курінями правлять атамани, сотнями сотники. Ріжні поручення гетьманські сповняють осавули. Арматою править обозний, її осїдком вважаєть ся місто Терехтемирів з старим монастирем. Се місто дав козакам Баторий на шпиталь для калїк і для всяких військових потреб; але що воно занадто далеко лежало, під носом у властей польських, то звичайно армата стояла десь близше під рукою козацькою, а не в сїй офіціальній козацькій столиці. Канцелярією військовою завідує писар. Листи писані від війська стверджують ся військовою печатею. Військо в своїх листах звичайно називає себе „військом Запорозьким“, але часто уживає також назви „рицарства запорозького“, або „рицарства війська Запорозького"; в повновласти, виданій послам козацьким для переговорів з цісарем, зве себе військо „вільним військом Запорозьким“ Самі себе козаки звуть „товаришами“, а цїле військо — „товариством“. З польської сторони по ґречному звуть козаків „молойцями“ або „панами молойцями“

На чолі війська козацкого стоїть виборний старшина, котрого в звичайній мові звуть гетьманом — часто и самі вони себе так пишуть в листах, не тільки до своїх людей, а й до правительства, а навіть і до самого короля. Правительство ж вже їх звичайно „старшими" — „старший війська Запорозького“, такий нїби офіціальний титул. Хмельницький перший одержав офіціальний титул гетьмана, а перед тим належав сей титул тільки найвищим вождям польського й литовського війська.

Правом вибирати собі старшого козаки дуже дорожили: се була основа козацької самоуправи. Правда починаючи від першої реформи 1570 р. правительство визначало від себе ріжних начальників над військом козацьким, але військо дивило ся на них як на комісарів, визначених правительством для зносин з ними, до управи в військових своїх цілком справах їх не допускало. Виїмковим явищем було, що козаки в своїй усобицї по лубенськім погромі просили, аби правительство дало їм старшого від себе. Коли пізнїйше (в 1617 — 9 рр.) правительство хотіло справді від себе подавати старшого, козаки противили ся тому рішучо й завзято і не допускали нїчого більшого, як тільки затверджуваннє правительством старшого вибраного козацьким військом одначе вважали правосильним свого виборного гетьмана все однаково, чи він дістав затвердженне від правительства чи нї, й вибирали та скидали своїх гетьманів, не питаючи ся правительства, хоч як правительство того добивалось.

Всякі важнїйші справи йдуть під обміркованнє всеї старшини або ради цілого війська. Се соправительство гетьмана, старшини й ради всього війська зазначуєть ся в звичайних виразах листів військових, де виступає не сам гетьман, а й військо і старшина. Приклад таких докладнїйших виразів дає напр. лист гетьмана Кішки до короля 1600 р., де на кінці підписують ся він так: Самійло Кішка гетьман, полковники, сотники і все рицарство вашої королївської милости війська Запорозького“.

Ілюстрована історія України 198.jpg
198. Рада козацька в Січи (рисунок XVIII віку).

В дїйсности значіннє гетьмана і війська та їх відносини, розумієть ся, були не однакові, залежали від обставин, а головно — від особистих прикмет гетьмана, його хисту і впливу. Чим здатнїйший гетьман, тим меньше має ваги рада; коли військо починало на кождім місці радити, особливо серед воєнних обставин, се був знак, що воно не чує віри до свого провідника, що він не держить війська в руках і не вміє собі дати ради. Гетьман, коли чує за собою силу і певний себе, дає на військову раду тільки те, що сам хоче. Взагалї ж по за радою він править сильно і самовластно, має право над житєм і смертю кождого, і військо йому вповнї і безгранично послушне. Отсе сполученнє такого широкого козацького самовластя в таким незвичайним послухом і дісціплїною найбільше й дивувало сторонніх. З одного боку грізний гетьман, котрий одним словом веде військо куди хоче, посилає людей на погибіль і одним рухом може віддати на смерть кождого; з другого боку рада, котра поводить ся з своєю старшиною і з самим гетьманом низвичайно безцеремонно, а старшина перед нею корить ся і понижу єть ся, і взагалї наради ведуть ся без порядку, з галасом, криком без якихось виробленних форм обміркування і голосовання: кричать, сварять ся, кидають шапки, під першим вражіннєм скидають гетьмана, а гетьман кланяєть ся, понижаєть ся перед юрбою.

Ілюстрована історія України 199.jpg
199. Запорожцї (рисунок XVIII віку).
Але се переживання давнїйших часів; орґанїзація твердне і міцнїє в міру того як збільшаєть ся і розростаєть ся. Власть гетьмана все більше шануєть ся і окружаєть ся зверхнїми формами такого пошанівку. Факти скидання гетьмана на радї стрічають ся все рідше, і під зверхнїми формами крайньої простоти і демократизму — що й свому найвищому вождеви на знак власти давав не дорогоцінну булаву, а просту „комишину“, — виробляеть ся високий дух лицарського самовідречення, що так дивував і чарував сторонніх. „В них нема нічого простацького крім одежі, завважає Француз Боплян, служебник гетьмана польського Конєцпольского, великого ворога козаків. „Вони дотепні й проникливі, вибагливі й щедрі, не жадні до богацтва, але страшенно цїнять свою свободу; міцні тїлом, легко зносять жар і холод, голод і згагу. На війнї витрівалі, відважні, хоробрі, а навіть легкодушні — бо не цїнять свого житя. На зріст гарні, проворні, сильні, з природи мають добре здоровлє і навіть мало підлягають хоробам; від хороби вмерають дуже рідко, хіба в дуже великій старости; здебільшого кінчають житє на ложі слави — вбиті на війнї“.