Ілюстрована історія України/Козаччина по лубенськім погромі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Козаччина по лубенськім погромі
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Ілюстрована історія України 192.jpg
192. Заставка з „Учительного євангелія“ друкованого 1619 р. в Рохманові на Волини.
Частина четверта.
Доба козацька.

65. Козаччина по лубенськім погромі. Сумно стало на Україні по лубенськім погромі. Як стара пісня співає:

Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути:
„Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю.
Чом я твоїх козаків у себе не видаю?
Уже чверть года три місяці вибиває.
Як твоїх козаків у мене не має...
Всі мої квіти луговиї; низовиї понидїли.
Що твоїх козаків у себе не видїли.

Хоч Жолкєвскому не удало ся знищити козаччину до останку, як він задумував, проте лубенський погром усеж таки дуже придавив козаччину. Зігнано її з „волости“, загорожено заставами довіз припасів на Запороже і законом соймовим скасовано всї права війська козацького і його орґанїзацію. А що найгірше — і серед самої козаччини під впливом того упадку починаєть, ся небезпечне роздвоєнне, внутрішня війна: частина більш смілива й безоглядна розпочинає боротьбу з частиною більш розважною, що хотіла піддобрити ся до правительства, аби вернути собі давнї відносини. Се було продовженне попереднього роздвоєння між Запорожцями та Наливайківцями, але тепер воно виливало ся в форми різші ніж перед тим, так що доходило до крівавих битв між ними, і одна сторона против другої шукала помочи навіть у польського правительства, просячи, щоб дало їм з своєї руки старшого. Поляки тїшили ся з того — нехай мовляв козаки одні других погризуть, будуть покірнїйші. Але усобиця довго не трівала. Славний гетьман Самійло Кішка обєднав козаччину; рядом походів в 1599 р. — на море і на Молдаву підняв дух в козаччині, а слідом прийшли такі обставини, що й правительство мусило звернути ся до козаків та попросити їх помочи.

Ілюстрована історія України 193.jpg
193. Церква Миколи Доброго в Київі, перебудована з старої, поставленої Самійлом Кішкою.

Перед тим гетьмани козацькі, які настали по лубенськім погромі — Василевич, Нечковський, Байбуза, пильнували придобрити правительство до козаччини, добуваючи вісти про Татар; Польща не воювала нї з ким і козацької помочи не потрібувала. Але весною 1600 р господар Волохів мултянських (Валахії) Михайло зачіпив польського підручника, молдавського господаря Могилу — хотів забрати від нього Молдаву. Правительство польське заходило ся боронити Могилу і покликало на поміч свому війську козаків. Самійло Кішка, котрого память народня знає тільки як героя козацького бунту на каторзі турецькій та визволення невільників козаків з турецької неволї, варт далеко більшої памяти як зручний український політик, що добре оцінив хвилю і вмів її використати для того, щоб вернути козаччинї забране від неї по лубенськім погромі. Коли польський гетьман Замойский післав до козаків кликати їх в похід на Молдаву, Кішка пустив се поза ухо; підождав, щоб попросив сам король по тім, як їх на повне знищеннє засудив та за зрадників проголосив. Мусїв король сам писати до тих зрадників. Кішка відповів, що рад служити — одначе йти не спішив ся. В польських кругах пішла горячка, шукали кого б до козаків післати, як їх до походу прихилити. Кінець кінцем Кішка дав знати королеви, що козаки підуть на війну тільки з тим, щоб з них знято засуд, невинно на них вложений, — вернено їм давнїйші вільности й права, та щоб захищено від усяких кривд, які діють ся їм від старостів та урядників українських. Заявив одначе, що козаки йдуть в похід не чекаючи сповнення сих жадань, бо покладають ся на те, що король сї жадання сповнить. І справді пішли в похід. Війна пішла досить легко, але вона ще не скінчила ся, як зачала ся нова, далеко тяжша — з Шведами в Ливонїї. Знов правительство польське мусїло просити козаків, щоб не відтягали ся й від тої нової війни. А Кішка знову повторяв жадання козацькі. І сойм сим разом видав закон, котрим уневажнив попереднє скасованне козацтва, зняв з нього засуд і хоч з ріжними застереженнями і обмеженнями, таки привернув йому давнї права.

Ілюстрована історія України 194.jpg
194. Запорожцї на іконї Покрови Сїчевої.

Се був дуже важний початок, і Кішка ужив всього свого впливу і власти у козаків, щоб їх прихилити до участи в сїй далекій і неприємній для козаків війнї та задержати їх у нїй до кінця. Дуже тяжко приходило ся козакам воювати в тій далекій і спустошеній країнї. Вони потратили людей, коней і всякий припас (людям місцевим при тім також дали ся сильно в знаки). Сам Кішка наложив головою, убитий при облозі міста Фелїна. Кілька разів потім зміняли ся гетьмани, не можучи вдоволити козаків в тих трудних обставинах, — але козаки таки витрівали в війнї до кінця, щоб не вийти „з служби королївської“ та на тій підставі доходити ріжних прав і свобід для себе на Українї. І справді потім, вертаючи ся на Україну по тій війнї (1603), військо козацьке домагало ся, щоб його трактовано на рівні з польським і щоб на Україну не вводили польського війська; за свою службу козацтво хоче для себе повної свободи і прав шляхетських, і стає наново господарем на Поднїпровю, як перед лубенським погромом. Повно в сучасних листах жалїв шляхетських, що козаччина „бере гору“ і своєволить, і нема на неї впину і ради.

Ілюстрована історія України 195.jpg
195. Запорожці (старий малюнок).

Шляхта накликала правительство, аби приборкало козаків, але не час був на те. В тім часї ріжні пани з України й Польщі заходили ся коло так званого царевича Дмитра, що знайшов ся на Україні й збирав ся доходити царства московського, як син покійного царя Івана. Ті пани, та й сам король з ними сподївались поживити ся коло завірюхи, що мала підняти ся з того приводу в Московщинї. Одначе не хотїли мішати в ту справу самої Польщи, а ставили справу так, що то на власну руку ріжні пани помагають Дмитрови, — а ті пани до помочи закликали козаків. Почавши від року 1604 раз-у-раз ріжні пани збирали козаків в похід на Московщину, захваляючи здобичу московську. Раз-у-раз многотнсячні ватаги козацькі йшли в Мовковщину, потім справдї з богатою здоби чею вертали ся на Україну, а на їх місце йшли все нові й нові. Се була так звана „смута московська“, що від року 1604 потягла ся майже повних десять літ, розбила Московщину І з тої могутної перед тим держави зробила здобич для ріжних вояцьких і козацьких ватаг. Оден по другім зявляли ся ріжнї зайди-голови, що називали себе московськими царевичами або царями і з ватагами польських або литовських вояків, козаків донських і українських ходили по краю, збирали гроші, здобували городи. Горіли городи московські; кровавими слідами червоніли московські сніги, а на Україну, на Литву, в Польщу барилками везли ся гроші московські, возами дорогі одежі, парчові кафтани, соболині шуби.

Кінець кінцем і король не втерпів, бачучи таке останнє розбите московське: рішив сам іти походом на Москву, щоб попробувати засісти, на царськім престолї. Сойм польський одначе грошей йому на се не хотїв давати, і знов уже від самого короля пішли ріжні дворяне кликати козаків в похід на Москву (1609). Охочі знаходили ся — не сотнями і тисячами, а десятками тисяч. Але що то значило! Ми вже знаємо, що ті люде які приставали до козаків вважали, що як вони сповняють службу королівську, то вже вони люде свобідні, нікому не підлеглі нї вони, нї їх сїмї, нї господарства — не знають нї пана нї якогось начальства окрім старшини козацької. З кождим новим покликом на королівську службу прибувало такої вільної показаченої людности.

Не вдоволяючи ся походами московськими, козаччина ходить на землї татарські, турецькі, волоські, пускаєть ся на море. Мало маємо про се звісток — хіба припадком. Зачуваємо наприклад про великий похід 1606 року, коли козаки здобули десять галер турецьких з усїм припасом; напали з моря на Варну, здобули місто, і забрали більше як на 180 тис. золотих здоби чи. До сього походу прикладають стару пісню:

А в недїлю пораненьку
Зібрали ся громадоньки,
До козацької порадоньки:
Стали ради радувати,
Відкіль Варни діставати
Ой чи з поля ой чи з моря,
А чи з річки невелички?
Біжуть плинуть човенцями,
Поблискують весельцями;
Ударили із гармати,
Стали її добувати,
Стали Турки утїкати,
Тую річку проклинати:
Бодай річка висихала,
Що нас Турків в себе взяла!
Була Варна здавна славна — 
Славнїйшиї козаченьки,
Що тої Варни дйсталі
І в нїй Турків забрали.

Потім в осени 1608 р. здобули козаки Перекоп якимись хитрощами, розбили і спалили. На другий рік на 16 чайках пішли на усте Дунаю, попалили й пограбили тамошнї міста: Ізмаїл, Кілїю, потім також Білгород, та не встигли забрати з собою здобич бо сполошили їх при тім Турки?

Нам сї згадки інтересні, бо свідчать про буйну тодїшню, енергію козацьку, що даючи ся в знаки сусідам, заразом ширила свобідний дух і волю також на Українї, ламаючи кайдани панської неволї.

За сї власне часи, коли само правительство польське заходилося витягнути з України як найбільше козаччини, — нечувано зростає та величезна маса „непослушних“ міщан і селян, і Україна східня, поднїпрянська й задніпрянська, козачить ся, виходячи з послушности панської, а сили козацькі зростають страшенно.