Ілюстрована історія України/Між Москвою і Швецією

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

82. Між Москвою і Швецією. Війна Москви й козаків на Білоруси пішла незвичайно вдатно з початків. Городи білоруські здебільшого піддавали ся добровільно козакам і московськоу війську. Козаки зайняли білоруські землї пограничні з Гетьманщиною й заложили тут новий полк. Московське військо опанувало білоруські землї аж по саме Вильно. Така перемога Москви над Польщею заохотила й иньших сусїдів покористурати ся нагодою.

В Швеції настав новий король Карло X і задумав відновити стару війну з Польщею, з Шведами ж у зносинах стояв здавна князь Семигороду (або Трансильванїї, на Угорщині): се був союз протестантських держав против держав католицьких — Польщі й Австрії. Тепер король шведський і князь семигородський надїяли ся знищити Польщу. В Польщі і Литві вони сподівали ся оперти ся, на панах-протестантах що дуже терпіли, як і православні, від католицької шляхти і правительства. Мали на думцї також Хмельницького, що здавна вів приязні переговори і з Семигородом і з Швецією, заохочуючи їх на Польщу. Досі оті його заохочення не мали особливого успіху, і тому він мусів особливо заходити ся коло Москви. Тепер же, саме як московське правительство вже знеохотило Українців першими своїми заходами, Швеція, і з нею Семигород ставали до боротьби з Польщею, робили ся союзниками України, і Хмельницький задумує оперти ся на них не тільки для визволення Українців від Польщі, але також і на те, щоб розвязати собі руки в відносинах з Москвою. Він з великою утіхою прийняв заклик шведського короля до спільної боротьби з Польщею і чекаючи тої спільної війни не дбав про московські походи.

249. Портрет Хмельницького, з лїтописі Величка

Зима 1654 на 1655 рік пройшла в досить млявій оборонній війні з Польщею: хан зєднав ся з Поляками, по тім як Хмельницький пристав до Москви, і польське військо з татарською ордою пішли походом на Браславщину, відти на Київщину. Хмельницький з московським військом стрів їх недалеко Білої Церкви під Охматовим; московське військо показало себе не особливо, але наспів в рішучу хвилю Богун з своїм полком, і Поляків відбито, а хан після сього покинув польське військо, побачивши, що йому не ведеть ся. Хмельницький дав Полякам спокій. Весною 1655 р. він дістав звістку вїд шведського ко роля, що той вибераєть ся походом на Польщу і просить Хмельницького, щоб і той напав на Поляків під ту пору. Хмельницький вибрав ся на Поділє, на Камінець, відси прийшов під Львів і далї під Люблин. Але разом з ним пішло і московське військо під проводстм боярина Бутурлїна, і се дуже звязало Хмельницького: він не міг свобідно своїм військом роспоряджати ся. Погромивши Потоцкого під Городком, мав цїлу Галиччину в руках, але не хотїв здобувати міст, щоб Москва не схотїла там ставити свого війська. Взяв зі Львова тільки окуп, замісць його здобувати, і навіть як вели ся переговори з львівськими міщанами, Виговський, військовий писар і довіреними чоловік Хмельницького, умисно намовляв їх, щоб не переговорювали з Бутурлїним і не піддавали ся на царське імя. Так і шведському королеви Хмельницький відписав, що не хотїв пускати Москву в західню Україну, тому не здобував там нїчого.

250. Герб Хмельницького, там же.

Шведський король з своєї сторони наставав на гетьмана старшину, аби зовсїм розїрвали з Москвою; він остерігав їх, що і московське правительство при своїм самодержавнім устрою „не потерпить у себе вільного народу“, не додержить даних обіцянок що до вільностей українських і поневолить козаків. Хмельницький з початку старав ся впливати на Швецію, щоб не доводила до розриву з Москвою та не зневолювала й його до розриву. Бажаннєм його і старшини було мабуть — зробити Україну нейтральною державою під протекторатом Москви й Швеції, а може й Туреччини, з котрою по своїм підданню під Москву Хмельницький відновив незадовго свої давнї відносини. Але затримати нейтральність між Москвою й Швецією було трудно: обставини змушували вибирати щось одно між ними. Коли Шведам почало щастити на війнї й вони захопили всю північну Польщу, Поляки постарали ся розсварити Москву з Шведами: подали надїю цареви, що виберуть його королем польським, і так цїла Польща зєднаеть ся з Московщиною. Так привели до того, що Москва з Польщею уложила перемирє, а розпочала війну з Шведами. Се зараз поправило польські дїла і дуже було неприємне Хмельницькому: він нарікав, що Москва видає Україну Полякам, не додержує своїх обовязків перед Українцями. Особливо його гнївало, що переговори Москви з Поляками ідуть потайки від нього, без участи послів козацьких, хто зна в якім напрямі — може на шкоду України.

Король польський, довівши до замирення з Москвою, силкував ся приєднати до Польщі й Україну. Про се він вів переговори, уживаючи всяких способів ї обіцянок: обіцяв уже навіть повну автономію Українї, але Хмельницький на се не піддавав ся. З Москви наставали на нього, щоб розірвав свої відносини з Швецією, взяв участь у московській війнї з Шведами. Але Хмельницький тепер далеко більше дорожив союзом з Шведами ніж союзом з Москвою: московське правительство відкривало все більше свою політику, і Хмельницького дражнили московські претенсії — що хотіли йому з Москви наказувати, як має поступати. Сердив ся і на московські заходи коло вкорочення української автономії, на московських воєвод, котрих йому хотїли насилати в українські городи. Все більше прихилив ся він до гадки, щоб розірвати свої відносини до Москви. Як оповідав Виговський московським боярам (запобігаючи їх ласки собі на будуче) на раді старшинській в осени 1656 р Хмельницький, розжалений наріканнями старшини на московські дїла, „скричав як божевільний і несамовитий“, що нема иньшого виходу, як відступити від Москви й шукати собі иньшої помочи.

251. Камяна баба в Суботові, про яку оповідають, що при нїй карано людей.

З Швецією і з Семигородом Хмельницький укладає в 1656 р. тїсний союз: обіцяє Шведам стати з своїм військом проти кождого їх ворога, хоч би й против Москви, і умовляєть ся подїлити ся землями польськими з Швецією і з Семигородом. З початком 1657 р. розпочато спільними силами України, Семигороду і Шведів рішучу війну з Польщею, против волї московського правительства Сам Хмельницький одначе був настільки вже хорий, що не пішов в похід: вислав київського полковника Ждановича з трома полками в Галиччину. Разом з тим рушив Юрий Ракочій князь семигородський на Варшаву, шоб там зійти ся з шведським військом. Війна ся, як би повела ся щасливо, мала зробити кінець Польщі, віддати під вдасть козацьку західню Україну і визволити гетьмана з під власти і впливу московського правительства. Але кампанія не удала ся: Ракочія Поляки погромили і напустили на нього Татар, так то він мусїв помирити ся з Польщею. Ждановичу не удало ся доказати нїчого важній шого, а особливо прикро й небезпечно було, що в війську його прокинув ся бунт: козаки, прочувши, що старий гетьман доживає останнї днї, бояли ся нової завірюхи по його смерти, говорили, що вони не будуть воювати Польщі против царської волї; здибавши в походї московського посла, вони просили його переказати цареви, що против царської волї не підуть Жданович, побачивши такий настрій в війську, скоріш залишив похід і пішов назад.

Хмельницький, без того вже дуже хорий, був незвичайно розжалений сею подїєю; покликавши перед себе Ждановича, він так схвилював ся, шо вдарив його параліч, відібрало йому мову і через шість день він умер, 27 липня 1657 року.

252. Суботівські хрести, малюнок Шевченка (з першій половинї XIX в. про хрест що з лівого боку оповідано, що під ним поховано кости Богданові, як їх Поляки викинули з церкви).

Україна в найбільш рішучу хвилю, коли важила ся вся її доля, стратила свого довголїтнього провідника — одинокого чоловіка, котрий міг покермувати нею, і на місце його дістала недосвідченого півголовка — Юраська Хмельниченка, ще за житя батька вибраного на його місце гетьманом — за для самого його великого імени.

Був то оден з найбільш трагічних моментів в історії України.