Ілюстрована історія України/Найдавнїйші князї і князь Олег
| ◀ Походи руських дружин | Ілюстрована історія України Найдавнїйші князї і князь Олег |
Ігор і Ольга ▶ |
|
|
21. Найдавнїйші князї і князь Олег. З перших часів Київської держави долетїли до нас тільки голі ймення якогось Бравлина, потім Аскольда і Дира. Про сих двох чули й наші лїтописцї, але не вміли нїчого розвідати, і те що вони оповідають — що се були два брати, прийшли з Новгорода, ходили на Царгород і згинули з руки Олега чи Ігоря — все мабуть їх власні здогади. Певне Аскольд і Дир не були братами, анї княжили разом. Тому що на Аскольдовій могилї поставлено церкву, можна справдї думати, що то він був київським князем тодї, як грецький владика їздив з послами на Русь і „хрестив богатьох“. Дира згадує пізнїйший арабський письменник Масуді, а жив він мабуть по Аскольдї, та про нього нїчого не памятали за часів Ярослава, як писала ся лїтопись. Тільки князь Олег, що княжив у Київі на початках X віку, запав глибоко в память народню. Вона оповила імя його дивними оповіданнями, казками й піснями, перенїсши на нього всяку всячину, що памятала з давнїйших часів. Кінець кінцем зробила з нього не тільки великого і вдатного войовника, а й „віщого“ чудодїя, що вмів творити дїла надлюдські, міг обернути ся звірем і птахом і малою комахою, і так за тим казковим чудотворцем нарештї майже зовсїм зник дїйсний, правдивий князь Олег, що княжив у Київі.
Старинна пісня, „билїна“, що описує Олега під іменем Вольги Всеславича, збираючи разом память про Олега і Ольгу і про пізнїйшого чудодїя князя Всеслава, так описує того віщого князя:
Закотило ся червонеє сонечко
За лїсочки темні, за моря широкиї,
Розсажали ся зорі часті по небу ясному —
Нарождав ся Вольга́ Всеславович
На святій Руси.
І ріс Вольга Всеславович до пяти років,
Пішов Вольга Всеславович по сирій землї —
Матїр сира земля захитала ся,
Звіри в лїсах розтїкали ся.
Птахи по під хмарами розлїтали ся,
Риби по морю синьому розкидали ся.
Тай пішов Вольга́ Всеславович
Вчитись всяких хитрих мудрощів —
Мов усяких, язиків ріжних.
Перейшов Вольга́ на семий рік —
А прожив немов дванадцять лїт:
Понавчав ся хитрих мудрощів,
Мов усяких, язиків ріжних.
Прибирав собі дружину добрую,
Добрую дружину, хоробрую:
Тридцять юнаків без одного —
Сам він ставав за тридцятого.
Гей же ви, дружино моя добра та хоробрая,
Слухайте мене брата старшого, отамана,
Робіть дїло вам повелене —
Вийте ви мотузочки шовковиї,
Ставте ви мотузочки по темнім лїсї,
Ставте ви мотузочки по сирій землї,
А ловіть ви куниць та лисиць.
Диких звірів — чорних соболїв,
Поскакущих білих зайчиків,
Білих зайчиків, горностайчиків,
Ловіть ви їх по три днї, по три ночи...
Послухали брата старшого, ота́мана.
Робили дїло їм повелене,
Звивали мотузочки шовковиї.
Ставили мотузочки в темнім лїсї по сирій землї
І ловили по три днї по три ночи,
Не могли вловити й одного звірька!
Обернув ся тут Вольга́ львом звірем,
Поскочив він по сирій землї — темнім лїсї
Завертав він куниць, лисиць,
Диких звірів — чорних соболїв,
Поскакущих білих зайчиків,
І маленьких горностайчиків.
Був він в городї у Київі,
Зі своєю дружиною хороброю,
Тай говорить їй Вольга́ Всеславович:
„Гей дружинонько ти добра та хоробрая,
Слухай брата старшого ота́мана,
Робіть дїло вам повелене,
Крутїть — вийте сильця шовкові,
Ставте ви си́льця на темний лїс —
Гей на темний лїс, на самий верх,
Ловіть гусей, лебедїв, ясних соколів,
І малу теж птицю-пташицю,
Ловіть, ви їх по три днї, три ночи...“
Послухали брата старшого ота́мана.
Зробили дїло їм повелене
Вили сильця вони шовкові,
Ставили сильця ті в лїс на самий верх
І ловили по три днї по три ночи —
Не могли вловити і пташиночки!
Обернув ся тодї птахом сам Вольга́,
Полетїв він попід хмарами,
Заганять гусей, лебедїв, ясних соколів
І малу теж птицю-пташицю
Знов були вони у городї у Київі
Зі своєю дружиною хороброю —
Тай говорить їй Вольга́ Всеславович:
„Гей же ви, дружино моя добра та хоробрая,
Слухай брата старшого, ота́мана,
Робіть дїло вам повелене —
Беріть ви топори дроворубниї,
Ви будуйте суденце дубовеє.
Вяжіть ви на нім снасть шовкову,
Виїздіть ви на нїм на синє море.
Та ловіть рибу щуку та плотиченьку,
Дорогеньку рибку осетринку.
А ловіть її по три днї, три ночи“
Послухали брата старшого отамана.
Робили дїло їм повелене.
Брали топори дроворубниі,
Будували суденце дубовеє.
Снасть вязали на нїм шовкову,
Виїздили в нїм на синє море,
І ловили по три дні по три ночи —
Не могли зловити ані рибини
Обернувсь тодї Вольга́ сам щукою.
Гей побіг він по синїм морю,
Заганяв він рибу щуку та плотиченьку,
Дорогеньку рибку осетринку
._c._59.jpg)
В лїтописних звістках про Олега зістали ся також сліди ріжних оповідань та вигадок про нього як про віщого князя, знавця всяких хитрих мудрощів. На шастє маємо одначе й документ з його князювання, зовсім певний, дорогоцїнний, який посвідчує нам, що маємо дїло не з казками, а з справжнїм таки, дїйсним київським князем, що княжив на початку X віку. Се умова Олега з Візантиєю, списана в р. 911. Маємо в лїтописи ще иньшу його умову, надписану 907 роком, але та тільки в уривках, а умова 911 року записана в лїтописи ціла, і з неї можемо знати напевно, що Олег тодї справдї був князем у Київі. Лїтописець каже, що сї умови були списані після вдатного походу Олега на Царгород: що він 907 р. ходив з усїм війском, з полками всїх підвластних племен на Константинополь; Греки, щоб не допустити його до міста, ланцюхами замкнули Босфорську протоку, але Олег їх перехитрив: сказав своїм воякам поставити човни, в котрих приїхали, на колеса, і коли подув вітер у вітрила, човни поїхали на колесах під сам город. Греки так налякали ся, що стали просити ся у Олега, аби взяв яку схоче дань, аби тільки міста не чіпав, і Олег сказав їм дати по 12 гривен, себто по 6 фунтів срібла на чоловіка, на дружину і князїв що по городах лишили ся: в Київі, Чернигові, Переяславі й по иньших городах. Велїв пошити вітрила на свої човни з тих славних на цїлий світ грецьких паволок, а на знак побіди над Греками повїсив з своїми боярами свої щити на брамі царгородській.
._c._60.jpg)
Се все, розуміється, такі оповідання, в яких нема чого шукати великої правди. Але судячи з того, що в тих трактатах 907 і 911 рр. Візантия поробила великі пільги нашим князям та їх торговлї, треба гадати, що справдї були перед тим якісь удатні, і для Греків дошкульні походи Руси на грецькі краї (може тільки не на сам Царгород, бо в грецьких джерелах нема про се згадки), і сї походи змусили грецьке правительство до переговорів з Олегом і до всяких пільг руським купцям: позволило їм торгувати в Візантиї, не платячи мита, а ще й візантийське правительство мало їм давати все потрібне на прожиток і на дорогу. За те Олег обіцяв, що не зборонятиме своїм воякам вступати в службу цїсареви.
Від арабського письменника Масуді знаємо, шо замиривши ся з Візантиею, Русь пустила ся натомість шукати здобичи на схід. При кінцї 913 р. став ся великий похід її на Каспійське море. На 500 човнах, по сто чоловіка на кождім, пішли вони Доном, перетягли ся з Дону на Волгу, і вийшовши на море Каспійське, почали грабувати полудневе побереже моря, так званий Табарістан, де було чимало торговельних, богатих міст (див. карту 58). Війська на місцї не було, не було кому боронити, і кілька місяцїв руські напастники господарили тут і грабували, як хотїли; тільки на поворотї стріла їх біда, бо зробила на них засїдку хозарське військо і погромило. Лїтопись не згадує про се, але память про сей і иньші такі походи на схід зістали ся в піснях про похід Вольги на Індийське царство:
А Вольга́ тоді був догадливий —
З усїєю дружиною хороброю
На те славнеє царство на Індийськеє,
Зараз з нею у похід пішов.
От дружина спить, а Вольга́ не спить —
Обернеть ся він та сїрим вовком,
Біга, скаче в темнім лїсї по гущавинах,
А бє він звіря сохатого (лося),
Вовка, медвідя не пускає теж,
Барси, соболї — найлюблений шмат,
Але й зайцем, лисом не гербує теж.
Напуває та годує він дружину ту хоробрую,
Обува, одяга добрих мо́лодцїв —
Носять шуби вони соболиниї,
В переміну ж шуби барсові.
Ну дружина спить, та Вольга́ не спить.
Він обернеть ся ясним соколом,
Гень далеко лїта на синє море,
Бє гусей він, білих лебедїв,
А сїрих, малих качок не пускає теж —
Напува та годує він дружиноньку хоробрую,
А все їжа була з перемінами.
Зачина Вольга́ тут воро́жити:
„Гей ви удалі добрі молодцї.
Не багато і не мало вас — сїм тисячів,
Чи єсть серед вас такий чоловїк —
Обернув ся щоб він та гнїдим туро́м,
Побіг би в те царство Індийськеє,
Провідав би про царство Індийськеє?"
Тут мов лист із травою простераєть ся,
Вся дружина його приклоняєть ся.
Кажуть йому його удатні добрі молодцї:
„Нї нема у нас такого мо́лодця —
Окрім тебе лиш Вольги Всеславєвича“.
Ну тут той Вольга́ Всеславєвич
Обернеть ся туром гнїдим золоті роги
Та й побіг він до царства Індийського:
Першим скоком скочив він цїлу верству.
Скоку другого не могли знайти —
Обернув ся він ясним, соколом,
Полетів він до царства Індийського,
Сїв на палату білокамяну,
На віконечко царя індийського —
Цар з царицею розовому ведуть,
Говорить цариця Азбяківна:
„Гей же, славний індийський цар!
Хочеш ти збиратись на Русь воювать,
А не знаєш того і не відаєш,
Як на небі місяць засяв, засвітив,
А в Київі могутний родивсь богатир,
І тобі то, цареви, супротивничок!“
Ну Вольга́ тоді — він догадливий,
Він розмову ту собі вислухав,
Обернувсь тепер горностайчиком
І побіг до комори оружної —
у тугих луків він тетиви надкусував,
У гартовних стрілок він зелїзка витягував
Все то в землю він позакопував.
Обернув ся тепер він сїрим вовко́м,
Поскочив знов тепер він на кінський двір
Добрих коней усїх він там перебрав,
Горла їм він усім переривав.
Обернувсь назад ясним соколом,
Геть підняв ся високо по-під небеса,
Полетїв далеко у чисті поля,
До своєї дружини хороброї.
Розбудив він удалих добрих молодцїв:
„Гей же ви, дружинонько хоробрая!
Не час вам спать, час тепер уставать
Та ходімо до царства Індийського“.
Так прийшли до стїни білокамяної —
Гей міцна та стїна білокамяна:
Ворота у тім городї зелїзниї,
Гаки, засови всї мідяні,
Підворотня — дорогий рибій зуб.
Хитрими вирізами вирізана,
Тільки в ті вирізи мурахови пройти.
Тут усї молодцї засмутили ся:
„Стратимо ми голови даремнїсенько
Як тут нам оті мури пройти!“
Молодий Вольга́ — він догадливий,
Обернув себе він мурашиком,
Всіх своїх молодцїв теж мурашками;
Стали вже молодцї на другій сторонї,
В славнім царстві Індийському —
Обернув усїх молодцями знов,
Стали знову з зброєю своєю воєнною.
Тут моло́дцям він наказ віддає —
„Гей же ви, дружино хоробрая!
Ви ходїть по царству Індийському
Та рубайте старого й малого,
Не лишайте насіння нї трошечки.
Полишайте ви тільки лиш вибором
Не багато не мало, а сїм тисячів
Самі гарні душі-дївицї.
Тут Вольга́ там царем зіставсь,
Взяв за себе царицю Азбяківну,
А дружина його хоробрая
Із дївицями тими поженила ся —
Він їм золота, серебра що там викотив!
Коней їм та корів табуни дїлив —
А на кождого брата сто тисячів.