Ілюстрована історія України/Нова полїтика в великім князївстві Литовськім

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Нова полїтика в великім князївстві Литовськім

Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни) ▶

46. Нова полїтика в великім князївстві Литовськім. Перед усїм, маючи тепер за собою Польщу, Ягайло з Витовтом заходили ся касувати більші князївства, які були в землях в. кн. Литовського. Україна майже цїла складала ся з таких більших князївств, і тут ся переміна особливо сильно дала себе відчути. При кінцї 1380-х років, як завела ся унїя, — волинські землї Володимирська і Луцька по смерти Любарта зіставали ся в руках його сина Федора, на котрого Волинь дивила ся як на свого прирожденного князя. На Поділю княжив останнїй з Коріятовичів Федір. Київщина з Заднїпровєм належала Володимиру Ольгердовичу. На Полїсю припетськім було кілька меньших князївств, як Ратенське кн. Фодора Ольгердовича, Пинське кн. Василя Михайловича, Ягайлового брата в перших, Чорторийське Василя Константиновича, Ягайлового братанича. В Чернигівщинї були просторі князівства: Чернигівське Дмитра-Корибута Ольгердовича, Брянське другого Дмитра Ольгердовича, Стародубське Патрикия Наримунтовича, Ольгердового братанича. Такі просторі князївства жили своїм окремішним житєм, не дуже навіть відчуваючи, що вони належать до великого князївства Литовського. Знали свого князя, а сей князь хоч був з литовської династії, за тих кількадесять лїт, що сидїв в сїй землї, а часом навіть і родив ся й виріс у нїй, встиг зжити ся з своєю землею, приладити ся до її житя, до її громадянства. Землею правили під його рукою тутешнї бояри по старим порядкам і правам, так що як людям не ставало дуже краще під новим правлїннєм, то в усякім разї і зміни великої не відчували, і житє національне не чуло нїякого гнету над собою — нїхто не тїснив на заднїй плян місцевих людей, не стїсняв їх мови і книжности. Нові князї що могли і вміли робили для української культури і церкви.

Тепер же в сїм заходить велика відміна: Витовт з Ягайлом скидають головнїйших князїв з їх столів, переводять на меньші князївства, де вони не могли вже мати такої сили, а їх давні волости або беруть від разу під свою безпосередню власть і управу, або пускають через кілька рук, не даючи новим князям закорінювати ся. Кінець кінцем роблять з сих земель звичайні свої провінції, роздаючи їх в управу своїм намісникам і урядникам.

Так насамперед, в осени 1393 р. забрано Чернигівське князївство від Дмитра-Корибута (другий Дмитро ще перед тим утеряв своє Брянське князївство, приставши до московського війська). Від Федора Любартовича відібрано зпочатку Луцьку землю, а далї й цілу Волинь; в заміну давали йому чернигівські волости, але се Федорови була така гірка заміна, що він на ті чернигівські волости анї подививсь. Потім Витовт пішов походом на Федора Коріятовича, відбирати Поділє; але насамперед звернув на Київщину і вигнав з Київа Володимира, а потім уже пішов на Федора. Той пробував боронити ся за помочю Волохів і Угрів; але Витовт напав на Поділє, коли його самого тут не було, позабирав городи й посадив своїх намісників (1394).

133. 3ахідня Україна в XV — XVI вв.
= границї держав (Польщі, Литви, Угорщини, Молдави); --- границї воєводств; -·- границї земель; ··· границї повітів.

Таким чином протягом яких небудь двох років зігнано з волостей усїх значнїйших князїв. Правда Київську землю віддано иньшому князеви, Скиргайлу Ольгердовичу, але він слїдом помер; чернигівські землї дано Свитригайлови, але й той тут довго не посидїв. На початках XV в. на Українї зістали ся тільки меньші князївства як, от Ратенське, Пинське, Чорторийське, Cтародубівське, Острозьке. Се були вже не ті майже самостійні князївства-держави, а тільки великі маєтки. Як на маєтки, були вони незвичайно великі, на великі десятки верств, але не мали полїтичного значіння. І Україна стала провінцією великого князївства Литовського, в безпосереднїй власти її правительства, відкрита всїм роспорядженням правительства і впливам його нової полїтики.

А ся полїтика після унїї змінила ся різко. Правительство, правда, й далї повторяло по давньому, що воно старини не рухає, а новин не заводить, але в дїйсности почало перебудовувати свою державу на польський взірець. „Нїби не рухало старого, але заводило нове, яке тому старому зіставляло все меньше спромоги жити й дихати, не то що розвивати ся.

Вихрестивши нехрещену Литву на католицтво, Ягайло видав грамоту, заявляючи, що на будуче всякі права матимуть тільки бояре католицької віри. Заходив ся сотворити привілєґіовану верству панську, з ріжними правами, але сї права признавав тільки католикам. Тільки католики могли засїдати в радї княжій, займати вищі уряди в державі і бути допущені до важнїйших справ державних (так постановляв городельский привилей 1413 р.). Значить князї й бояре православні, навіть князї з литовської династії, що пообживали ся в білоруських і українських землях і злили ся з тутешнєю суспільністю, не могли тепер брати участи в полїтичнім житю — коли не хотїли кидати православної віри. По городах заводжувано самоуправу на нїмецький взірець, як було в Польщі, по так званому нїмецькому або маґдебурському праву, і се право теж призначало ся тільки для католиків, так що православні Українцї або Білорусини не могли бути вибирані до міської управи, а часом навіть не могли бути повноправними горожанами, бо й тими могли бути самі тільки католики. По головнїйших містах не тільки на Литві, але й на Білоруси та на Українї засновувано епископії католицькі; обдаровувано їх маєтностями, а при тім уривано не одно і від православних, тай взагалї православна церква, що привикла жити під опікою і ласкою правительства, тепер чула себе покиненою, що найбільше — тільки терпимою. Особливо богато прикрого переживати приходило ся православному духовенству в тих українських землях, які були прилучені безпосердно до Польщі (в Галичинї, Холмщинї, Белзькій землї), але той же дух зачинав віяти тепер і в вел. кн. Литовськім. В Галичинї Ягайло, переїзжаючи в 1412 році через Перемишль, щоб похвалити ся перед католицькими духовними своїм католицьким завзятєм, велїв відібрати від православих катедральну церкву, викинути з гробів похованих тут давніх князїв перемишльських, і посвятити церкву на костел; православні духовні й нарід гірко плакали з такої наруги, але так зроблено, як сказав король. Дїтей з мішаних шлюбів (православного з католиком) хрестити на православну віру Ягайло заборонив, а охрещених велїв силоміць перехрещувати на католицтво, і т. и. В в. кн. Литовськім так гостро нї він нї Витовт ще не виступали, але ріжні обмеження на православних ішли одно за другим і тут.