Ілюстрована історія України/Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни)
| ◀ Нова полїтика в великім князївстві Литовськім | Ілюстрована історія України Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни) |
Проби повстань за помічю московською ▶ |
|
|
._134.jpg)
47. Боротьба за рівноправність (Свитригайлові війни). Українцї й Білорусини, невдоволені такою зміною полїтики, покладали свої надїї на молодшого Ягайлового брата Свитригайла: сей хоч був теж охрещений на католицтво, одначе все приязно тримав ся українських та білоруських князїв та панів. А був він дуже невдоволений, що управу вел. кн. Литовського віддано Витовтови: хотїв, щоб йому віддано велике князївство, та раз-у-раз через се підіймав повстання на Витовта. Білоруське та українське панство — князї та бояре з усїх сил помогали йому, сподїваючи ся, що Свитригайло, ставши великим князем литовським, приверне рівні права православним з католиками. Та Свитригайло при великій рухливости й енергії ані трохи не мав щастя на воєннім полї анї в полїтицї взагалї. Одначе князї й бояре українські й білоруські, невважаючи на се, всюди йшли за ним, накладаючи головами за нього в битвах, складаючи голови під катівський меч, коли викривали ся ріжні потаємні пляни Свитригайлові. В 1409 р. Свитригайло, сидячи на дворі Витовта, зачав потайні зносини з його ворогами, нїмецькими рицарями, але сї зносини викрито і Свитригайла всаджено до вязницї, а двох князїв, через котрих він вів зносини з Нїмцями, стято. Князї зараз же заходили ся, щоб визволити Свитригайла з неволї; тяжко се було, бо Свитригайла тримано потайно й перевожено з місця на місце, щоб не довідали ся й не визволили. Але коли його тримали в Кремінцї, українським князям Дашкови Острозькому і Олександру Носови удало ся про се розвідати ся, і вони через своїх людей, що пішли в службу до кремінецької залоги, війшли в зносини з Свитригайлом, напали в умовлену годину на замок, побили залогу і вихопили Свитригайла. Потім, зібравши з ним людей, напали на Луцьк і захопили місто, але як Витовт двигнув на них свої сили, мусїли уступити ся й подали ся на Волощину, а відти до короля угорського Жиґимонта. Той одначе не міг під ту хвилю помогти Свитрийгалови, тільки постарав ся помирити його з Ягайлом, а далї і з Витовтом; дали йому чернигівські землї, й тут він сидїв кілька лїт, чекаючи нагоди, а з ним чекала і вся „Русь“ — українські й білоруські князї і бояре.
І справдї здавало ся, що прийшов їх час, як 1430 року вмер їх гнобитель Витовт. Ягайло з Поляками, правда, сподївали ся, що при тій оказії можна буде зробити кінець вел. кн. Литовському і ще міцнїйше взяти Литву та Русь в свої руки. Вони пустили таку чутку, що Витовт, умераючи, віддав свої землї Ягайлови. Але в Литві нїхто не хотїв про се чути й там оголосили великим князем Свитригайла: були за ним не тільки Українцї та Білорусини, але й Литва, бо знали, що він міцно стоятиме за самостійність вел. кн. Литовського. Ягайло мусїв згодити ся на вибір Свитригайла. Але слїдом відносини між ними так загострили ся, що здавало ся, унії прийде зовсїм кінець.
Поляки хоч думали про те, щоб по смерти Витовта прилучити землї вел. кн. Литовського до Польщі, але не бувши певні, що то їм удасть ся, хотіли забрати від Литви ті землі Галицько-волинської держави, які не вдало ся їм здобути за часів Казимира. На першім місцї стояло Поділє, що Ягайло був уже навіть і забрав та прилучив до Галичини, але потім мусїв віддати Витовтови. Було умовлено, що пани з Поляків, котрі там дістали маєтки, як тільки довідають ся про смерть Витовта, зараз захоплять камінецький замок та иньші городи подільські й передадуть їх Ягайловим людям. Так справдї й зробили: польські пани, що були з Ягайлом при Витовтовій смерти, дали зараз знати тим панам на Поділє, сї виманили начальника камінецької литовської залоги, що ще не знав про смерть Витовта, вхопили його, засїли камінецький замок і иньші городи подільські. Коли про се довідавсь Свитригайло, він страшенно розгнївав ся, докоряв Ягайлови й польським панам, що так підійшли його, і нарештї сказав Ягайлови, що не випустить його, поки йому Поділя не звернуть. Ягайло сказав, що дасть наказ, аби Поділє вернули, і з тим поїхав, але польські пани не послухали й подільських городів не віддали. Тоді Свитригайлові прихильники обложили Смотрич, напали й забрали пограничні городи, відірвані Поляками від Волини: Збараж, Кремінець, Олесько. І так почала ся війна між Литвою й Польщею.
Поляки, посївши Поділє, задумали скористати з сеї війни, щоб забрати й Волинь. Літом 1431 р. Ягайло з великим військом польським перейшов Буг, взяв Володимир, потім приступив під Луцьк і відігнавши Свитригайла, обложив замок луцький. В замку одначе сидїла сильна залога, під началом Юрші, одного з визначнїйших Свитригайлових воєвод. Попробували Поляки здобути замок приступом — не повело ся, а Юрша попросив перемиря, поправив укріплення і далї відбивав ся потім; се він робив і не раз, і так собі помогав. Облога потягнула ся без кінця, а Свитригайло тим часом просив до помочи своїх союзників. Полякам нарештї наскучила облога й вони уложили перемирє з Свитригайлом на два роки й пішли назад нї з чим. Але Свитригайло зробив велику помилку, що замирив тодї, бо саме його союзники Нїмцї напали на Польщу і він міг тодї добре докучити Полякам. Більше такої доброї нагоди вже йому не трапило ся.
Перемирє стало на тім, що захоплене Поляками західнє Поділє (Камінець, Смотрич, Бакота, Скала, Червоногород) зістало ся за Польщею, а східнє — по ріцї Богу, де Браслав і Винниця, зістало ся при Свитригайлї (се так звана потім Браславщина). Так воно й потім зістало ся — західнє Поділє, так і зване Поділєм, лишило ся при Польщі, а Браславщина при в. кн. Литовськім. І Волинь зістала ся далї при Литві, більше як на сто лїт.
Але Свитригайлу Поляки не дали спокою. Побачивши, що з ним не дойдуть до порозуміння, задумали позбути ся його иньшим способом. Знали що литовські пани, привикши за Витовта держати Русь в чорнім тїлї, невдоволені тепер на Свитригайла, бо приходить ся їм дїлити ся урядами і впливами з українськими та білоруськими князями й панами. От і вислали своїх людей на Литву та зложили з литовських панів змову на Свитригайла, обіцюючи їм всяку поміч з Польщі. Рішено було проголосити на місце Свитригайла великим князем Витовтового брата Жигимонта. Так і зроблено. Жигимонт напав з ночи на Свитригайла і мало не зловив. Свитригайло ледве з душею втїк до Полоцька. Вся Литва пристала до Жигимонта а білоруські ї українські землі зістали ся за Свитригайлом. Так розкололо ся вел князівство Литовське.
Маючи за собою землї українські й білоруські, Свитригайло пробував не дати ся Жиґимонтови. Українські й білоруські князі та пани вірно помагали йому. Даремно Жиґимонт обіцював що бояре руські (українські й білоруські) будуть і у нього мати рівні права з католиками: се не було справжнєю рівноправністю, бо все таки державні уряди займати могли тільки католики, і православні покладали надїї на Свитригайла. Але в війнї з Жиґимонтом Свитригайлови не щастило. Стягнув ся він нарештї з усїх сил і разом з Нїмцями напав на Литву (1435), але ся битва, на р. Святій коло Вилькомира, скінчила ся повним погромом Свитригайлового війська: майже цїле нїмецьке військо пропало, самих князїв в неволю попало 42 душі, а богато наложило головою; Свитригайло ледви втїк. Жиґимонт зараз післав своє військо на Білорусь, і білоруські городи піддавали ся йому оден за другим. За Свитригайла стояла ще тільки Україна. Він осїв на Волини і завів переговори з панами галицькими, що точили зуби тепер на Волинь, захопивши Поділє. Між ними стала умова, що як вони відтягнуть Ягайла від Жиґимонта, так що він візьме сторону Свитригайла, то Свитригайло віддасть Полякам Волинь. Але Ягайлові дорадники не хотїли розривати з Жиґимонтом і помагати Свитригайлу. Галицькі пани на свою руку помогали Свитригайлови, прислали своє військо й своїх намісників у волинські городи, щоб відборонити їх від Жиґимонта. Але тут волинські бояре, побачивши, що так Поляки й справдї ще прилучать Волинь до Польщі, не схотїли йти далї сею дорогою: за краще вже вважали піддати ся Жиґимонтови й зістати ся при вел кн. Литовськім. Післали до Жиґимонта, щоб прийняв Волинь під свою власть (в осени 1438 р.), і Свитригайло зістав ся без усього. Але не надовго. Прихильники Свитригайла зробили скоро кінець Жиґимонтови: змовили ся на нього й убили в вербну недїлю 1440 р. Про се богато оповідало ся в Литві, і піснї були зложені про те як
„Хоробрі князї руські вбили Жиґимонта князя литовського“...
На жаль, знаємо тільки сей оден рядок з піснї. В лїтописях зістали ся ріжні оповідання. Справою керували Іван і Олександр Чорторийські, українські князї з литовської династиї, але робили то, як каже лїтописець — „за волею всїх панів і князїв“. В вину Жиґимонтови ставили, що він „сильні окрутенства“ (нелюдські вчинки) чинив над підданими своїми, а особливо над панами: невинно їх карав і мордував, князїв і панів і шляхту, як тільки вимислити міг, і хоч вони терпеливо то зносили, але він не вдоволяючи ся тим, хотїв князїв і панів винищити зовсїм, а піднести людей простих. Чимало тримав у вязницї, а ще умисно збирав на сойм всїх князїв і панів, наміряючи ся їх порізати до ноги. Мовляв щоб тому запобігти, князї зробили змову на нього. Змовили ся з воєводою замку троцького, де мешкав Жиґимонт, і провезли туди своїх вояків схованих у вози з сїном, що везли нїби то до княжої стайнї. Підкупили довіренного слугу його Киянина Скобейка, і той пустив їх в замок, а прийшовши під двері княжої спальнї почали дряпати до дверей, бо Жиґимонт держав при собі домашню, освоєну медведицю: вона просила ся до нього, дряпаючи двери кігтьми, і він пускав її. Так пустив і тих князїв до себе, думаючи, що то скребеть ся медведиця. Вони кинули ся до нього і почав йому кн. Чорторийський вичисляти його вини: що иньшим наготовив, нехай сам пє; а Скобейко вхопив вила зелїзнї, котрими огонь перегортали в коминї, і вдарив тими вилали Жиґимонта по голові, так що кров бухнула й заляла стїну. Вмер Жиґимонт на місцї, і довго потім показували сю кров на стїнї.
Так оповідають літописцї, переказуючи ті всякі оповідання, котрими оправдувано убитє Жиґимонта.
Річ очевидна, що зганяючи Жиґимонта з світу, князї й пани хотїли на його місце висадити свого Свитригайла. Зараз же на вість про смерть Жиґимонта він знову приїхав на Волинь, до Луцька, і там його прийняли з великою честю, як свого князя й володаря. В своїх грамотах він знову приймає титул великого князя і робить заходи в польських кругах, щоб там його признали. Але пани литовські не хотїли Свитригайла, щоб не дїлити ся з українською та білоруською Русю своїми урядами і впливами: хотїли тримати все в своїх руках. Через те на місце Жиґимонта вибрали своїм великим князем молодшого сина Ягайлового Казимира, а старого Свитригайла зіставили доживати віку на Волини, князем волинським.
