Ілюстрована історія України/Острянинова війна і пригнетеннє козаччини

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Острянинова війна і пригнетеннє козаччини
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

77. Острянинова війна і пригнетеннє козаччини. Придавив Потоцкий козаччину на волости, але на Запорожу не здужав задавити: там далі збирав ся козацький нарід. Ватаги Кизима і Скидана, уступивши ся перед реєстровими, громадили ся там. Коли полк реєстрових прийшов був робити порядок на Запорожу з поручення Потоцкого, під проводом Караімовича, Гуня, що був старшим на Запорожу, не тільки не піддав ся, а ще й реєстрові з Караімовичевого війська почали переходити до нього, так що той скоріш подав ся назад на волость.

Запороже чекало тільки весни, щоб підняти ся наново та нагородити собі програну війну, і завчасу розіслало своїх людей —  підіймати нарід. Старшим вибрано сим разом Яцка Острянина, довголїтнього полковника козацького. Він кинув ся на лівобічну Україну, де нарід особливо був приготований до повстання. Військо польське силкувало ся загородити йому дорогу, але Острянин зручно обминув його, від Кремінчука скрутивши на північ, і пройшов на устє Голтви, де вона тече до Псла. Тут заложив під м. Голтвою табор на дуже гарній позиції, серед ярів і байраків, і міцно укріпив ся. Польське військо, що стояло на Україні, кинулось на Острянина і пробувало здобути табор козацький, але відбито його, а потім козаки, взявши в два огнї з засідки погромили Поляків, ще гірше, так що цїлі роти польські погинули, і мусїли вони відступити.

230. Місця війни 1638 року.

Розохочений тим Острянин зробив помилку: замість того, щоб зістати ся на добрій позиції та збирати далі військо до себе. Він, не чекаючи полків, що наспівали до нього, пішов за Поляками на здогін під Лубни. Сподївав ся він в дорозї перейняти ті полки, що поспівали до нього — Скидана з Чернигівщини, Солому з Київщини, Путивльця й Сикирявого з иньших мість. Але розминув ся і підійшовши під Лубни, мусїв сам з своїми силами стати до бою з Поляками, програв битву і мусїв спішно відступати в гору до Слобідщини. А тим часом і ті полки, що йшли йому в поміч — Донцї й Запорозцї, не можучи знайти Острянина, наскочили на Поляків і мусїли піддати ся, видали своїх полковників, але нїчого не виграли тим; повторила ся історія солоницька: під час дальших переговорів Поляки несподівано напали на козацький табор і порізали, побили сих козаків до ноги. До Острянина тим часом приступила така сила покозаченого народу з Роменщини, що він задумав знову вдарити на Поляків, зайшовши від полудня, коло Снїпороду, але нова битва знову випала для козаків нещасливо, і після того Острянин став відступати понад Сулою в низ. Поляки йшли за ним; по новій битві під Жовнином Острянин вважав справу програною і покинувши військо з частиною козаків, пішов за московську границю оселив ся там в Слобідіщинї, теперішнїй Харківщинї. В ті сторони йшли наші люди, з того часу як пани польські стали заводити і за Дніпром польські порядки, а особливо по кождій невдатній війні велика сила нашого народу йшла туди осїдала слободами і заводила подібний устрій козацький, як на Українї.

Над полишеним Острянином військом взяв провід Дмитро Томашович Гуня, що і в торішній війні вже раз виратував військо козацьке від погибели і сим разом не допустив козакам розсипати ся: дав добру відправу Полякам, а потім, чуючи, що надтягає сам гетьман Потоцкий з новими силами, відступив на саме Днїприще й заложив тут новий табор на старих окопах, над старим річищем Дніпровим, де ще за давніх часів били ся козаки з старостою черкаським. Позиція була незвичайно добра, а Гуня ще так добре її укріпив, що потім польські інжінери признавали, що позицію сю нїяк не можна було добутиг хіба тільки голодом можна було виморити той табор, а не здобути. Се відступленнє з-під Жовнина і оборона на Старцї-Днїпрі записали Гуню на вічні часи між найславнїйшими проводирями козацькими.

Потоцкий обложив козацький табор, але побачив, що здобути його не можна, і розпочав переговори; Гуня відповів, що не від того аби мирити ся, але не так як під Кумейками, а з честю — щоб козакам вернено всї давні вільности. Умисно затягав переговори, сподїваючи ся, що прийдуть помочи, а Поляки постоявши, стратять охоту до війни. Пробував їх Потоцкий обстрілювати — терпіли. Задумав виманити з табору і почав нищити, палити сусїднї околицї — козаки жалували ся; але таки терпіли. Зносили недостачу в поживі й припасї, сподїваючи ся полковника Филоненка, що віз до них всякий запас з-за Днїпра. Та спіткало їх нещастє: наскочив Филоненко на Поляків і хоч сам пробив ся, але з голими руками: весь обоз його попав в руки Полякам. Дуже се підрізало козаків і тепер вони вже на правду почали проси ти згоди у Потоцкого. Але той не мав тепер охоти багато говорити: козаки мусїли прийняти тяжкі постанови, що уложив на них сойм по торішнім повстанню. Одно що козаки вибороли собі своєю завзятою обороною на Старці: Поляки сим разом не жадали видачі проводирів — всїм було пробачено, як що тільки не згинув в битві або в котрійсь різнїі що без милосердя задавали козакам польські вояки, де мали до того силу.

Аж тепер придушено козаччину. Зіставлено війська козацького всього кілька тисяч. Шість тисяч мало бути по закону, але й сього числа не додержувано, бо не вписувано на порожнї місця, а крім того повписувано в реєстр богато не-козаків; а Поляків. Виборну старшину скасовано, всіх старших настановляли власти польські, і то полковників не з козаків, а з шляхтичів польських, і вся вища старшина була польська. Польські пани мали правити козаччиною. Мешкати козакам позволено тільки в староствах Черкаськім, Корсунськім і Чигиринськім. Всї не вписані в реєстр мали бути послушні панам і старостам.

231. Чигирин (рисунок Шевченка).

Козаки попробували ще просити короля, щоб зняв ті тяжкі постанови, але се нїчого не помагало. Ще якийсь час хвилювала ся козаччина, збирали ся купи, але по двох невдатних війнах не мали охоти до третьої. Потоцкий з військом стояв над душею і не було надії на успіх нового повстання. По тім як козацькі посли нї з чим вернули ся, при кіниі 1638 р. переведено нові порядки. Наставлено війську козацькому нову старшину, замість старшого — комісара польського, полковниками самих „родовитих шляхтичів“, з козаків тільки двох осаулів та сотників. Між ними опинив ся й Хмельницький — сотником чигринським. Відновлено Кодак: сам Конєцпольский вийшов туди з військом польським, вистояв там, поки скінчили замок, і поставив залогу; коменданту кодацькому наказано не пускати нікого на Запороже, а хто б ішов самовільна — того смертю карати. На Запорожу мали чергувати ся два полки реєстрові, щоб стерегти Татар і не давати купчити ся на Низу своєвільникам. На волости розложено польське військо для постраху.

Сим разом Польща довгий час не зачинала ніяких воєн, не потрібувала анї свого війська, анї козацького, і новий порядок, заведений законом 1638 р., могли перетримати цїлих десять лїт. Панам польським здавало ся, що се вони вже на завсїди задавили „козацьку гидру“. Аж тепер могло розвинути у всій своїй пишноті панське хозяйство на Україні, приборкавши „непослушних“. Як українська пісня то оспівала:

 
Зажурилась та й заклопоталась бідна вдова — 
То то не бідна вдова, — то королевська земля:
Що стали Жиди великий одкуп давати — 
Стали оден другого на милю оранди становити...
Як іде український козак то й корчму минає,
А Жид вибігає та українського козака за чуб хватає.
Та ще його двома кулаками по потилицї затинає:
Ще ж і тим Жидове не сконтентували,
Що три річки в одкуп закупляли:
Що мав би чоловік піти та рибя піймати, — 
То ше він до річки не добігає.
Уже він Жидови за одкуп найкраще обіщає...
Щеж і тим Жидове не сконтентували — 
Де була яка річка велика, мости в одкуп забрали:
Од верхового по два шаги брали, А од пішого по шагу.
А од бідного старця, шо він випросить.
То одбирали пшоно та яйця.