Ілюстрована історія України/Переміни в житю і устрою громадськім

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

55. Переміни в житю і устрою громадськім. Прилученнє до Польщі українських земель в 1569 роцї мало важне значіннє, бо завершило перестрій їх громадського устрою на польський взір. В західнїх українських землях, що були прилучені до Польщі ранїйше: в Галичинї, в Холмщинї і на Поділю, се стало ся скорше. Формально там заведено польське право і польський устрій в 1434 р., але ще перед тим польське панство, наплинувши сюди, перемінило все на польський лад.

Ілюстрована історія України (1921). c. 162.jpg
162. Подїл українських земель на воєводства по прилученню до Польщі.== границї Литви і Польщі; --- границї воєводств; ··· границї повітів.

В українських землях, що належали до вел. кн. Литовського, теж право, устрій і всї обставини житя від самої вже унїї 1385 р. правительство литовське наближало і раз-у-раз нагинало до польських взірцїв. Литовський Статут — збірник законів вел. кн. Литовського, виданий вперше в 1529 р., в тій першій редакції задержав в собі богато з старого права українських і білоруських земель, що в них зістало ся з часів іще Київської держави. Але вже в другій редакції Литовського Статута, 1566 р., все се значно змінено на польський взір, і в устрою держави та в управі земель заведено важні зміни на взірець Польщі. Зіставало ся одначе чимало й ріжниць, а їх знесло і покрило отсе прилученнє решти українських земель до Польщі.

Правда, грамоти 1569 р., прилучаючи їх до Польщі, полишили дещо з старого: зіставили українську мову в урядованню і в зносинах правительства з сими землями, зіставили дотеперішнє право — власне той Литовський Статут 1566 р.; заведено тому й осібний апеляційний суд для сих земель. Але сї відміни довго не продержали ся, по части тому, що загальне житє держави втягало в себе все сильнїйше наші землі, а також і тому ще, що з прилученнєм до Польщі сюди посунула велика сила Поляків, які позаймали уряди, ріжними способами подіставали маєтки і — ополячили тутешнє житє. До 1569 р. в землях сих Полякам не можна було нї діставати посад, нї володїти маєтками, а тепер стало можна, і се була друга велика зміна, яку принїс 1569 рік.

Українське житє наломано на польські взірцї і ополячено. Був се повний перестрій зверху і донизу, який не зіставив каменя на каменї в українськім житю. Він перемінив його на польські взірцї, і на самий спід його зіпхнув українську людність, яка тримала ся своєї української народности. Зазначимо тепер головнїйші прикмети нових порядків, принесені ними зміни і їх значіннє для українського житя.

Князї й маґнати, що перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках всю управу, тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою, — хоч на дїлї, завдяки свому богацтву, вони й далї високо підіймали ся над нею, держачи в своїй службі не раз цїлі юрби біднїйшої шляхти. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже нїяких обовязків, а дістала величезні права. До неї належало законодавство на соймах і вона кермувала ним на свою користь; шляхта вибирала зпоміж себе судїв і иньших урядників; коронні землї роздавали ся шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; нїхто крім шляхтичів не міг дістати нїякого уряду світського, а навіть і духовного. Шляхта правила всїм, всїм кермувала собі на користь, і король мусїв робити, чого вона хотїла. Власть королївська, взагалї всяка публична власть була дуже слабка: все було повернене так, щоб боронь Боже шляхтича не стїснено нї в чім. Не було на шляхту нїякого суду нї управи, так що шляхтич міг собі робити що хотїв, не боячи ся нїякої кари навіть за найтяжші вчинки — навіть заподїяні шляхтичеви, а не казати вже коли покривджено не шляхтичів: тим на шляхтича не було нїякої управи. При такій безправности і безсудности шляхтичі привикли доходити всього силою, тримали оружні ватаги на своїх дворах, зводили нераз чисті битви між собою, і се знов особливо давало ся в знаки не-шляхтї, яка була віддана, можна сказати, вповнї на ласку шляхетську.

Ілюстрована історія України (1921). c. 163.jpg
163. Українське дїловодство волинських і подніпровських земель: грамота старо браславського кн. Константина Острозького 1520-х рр.

Міста (городи), які в давнїйших часах були центрами полїтичного житя, стратили тепер в нїм всяке значіннє. З наданнєм самоуправи по нїмецькому праву вони виключали ся з загального складу землї, а знов самі між собою не були звязані нїякою органїзацією. Кожде місто було само для себе маленькою осібною республїкою. Так мало бути, а на практицї таке відокремлене становище віддавало майже всїх міщан без виїмку в повну залежність від шляхетської управи, чи від поміщиків. На напрям законодавства міщане не могли мати нїякого впливу, бо не мали участи в соймах; законодавство лежало в руках поміщиків, шляхти, а та систематично кривдила міщанство на користь свого поміщицького господарства. Все се кінець кінцем зруйновало міста і культурно і економічно, позбавило край того добра, яке в нормальних обставинах могли б йому давати міста, і наповнило їх нарештї зайшлим народом, особливо жидівським, бо Жиди краще нїж иньші вміли приноровити ся до тих неможливих обставин, в які поставило міщан шляхетське хозяйство Польщі. А особливо українська людність в містах була поставлена в тяжкі умови, бо навіть звичайними міщанськими правами Українцї не могли користувати ся.

Ще більше одначе потерпіло селянство, народня маса українська. Давнє невільництво, що так було широко розвинуло ся в останнїх віках державного житя, тепер поволї вигинуло (в XV — XVI вв. до решти); але зате властиво все селянство опинило ся в обставинах дуже близьких до давнього невільництва. Все селянство стратило права на землю: вважало ся, що селяне сидять на землї панській або королївській (властиво се було те саме, бо всї землї королївські були роздані в доживотні держави панам, які правили ними так як і поміщики). Селянина приковано до того панського маєтку, де він уродив ся, і позбавлено права свобідного переходу: не тільки селянин-господар, але й дїти його не могли відійти від свого поміщика без його дозволу, хіба крадькома — але за ним гонили і розшукували тодї як дикого звіря, як раба-утїкача давніх часів. Пан мав повне право над житєм і маєтком свого підданого: міг його вбити, забрати ґрунт, маєток, як хоч укарати і за се нї перед ким не відповідав, і навіть не можна було на нього скаржити ся: сам король не мав права мішати ся в відносини між паном і його підданим (на сїм пунктї була до кінця значна ріжниця між правом литовським і польським, і значна переміна зробила ся з прилученнєм українських земель до Польщі). Тільки селяне королївських земель мали право скаржити ся до королївського суду, але суд сей був дуже тяжкий, треба було удавати ся до нього аж до столицї, судили в нім такіж пани-поміщики, а як рішеннє й випадало на користь селян, то пан-державець звичайно не слухав ся його, і тому селяне дуже мало користали з сього суду навіть в Галичинї, а з дальщих земель і зовсїм до нього не звертали ся.

Ілюстрована історія України (1921). c. 164.jpg
164. Лист Василя-Константина Острозького, воєводи київського, 1571 р.

Так селянина кінець кінцем позбавлено всяких прав не тільки полїтичних, а й горожанських, людських, і для виходу з сього невимовно тажкого становища йому не зіставало ся нїякої законної дороги: не було йому нї якого виходу з сього життя крім повстання і втїкачки — і з сеї останньої дороги він головно й мусїв користати.