Ілюстрована історія України/Погром Мазепи

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Погром Мазепи

96. Погром Мазепи. Свою полїтику Мазепа вів у такім секретї, що навіть козацьке військо, яке він вів з собою до короля, не знало про його замисли і довідало ся тільки на дорозї. Про союз Мазепи з Карлом довідав ся цар Петро скорше, нїж українське громадянство; перше нїж Мазепа встиг оповістити українську людність про свій союз з Шведами, цар уже наложив свою тяжку руку на Україну, не дав і рушити ся. Зараз же московське військо обложило Батурин, здобуло його через зраду одного чоловіка, захопило Мазепині запаси і скарби, армату і всякий припас і страшно росправило ся з людністю: людей порізало, місто зруйновало до решти, начальників віддало на страшні муки. По иньших місцях також всїх підозрених в спілцї з Мазепою і Шведами страшно карано, але з старшиною велено поводити ся ласкаво, аби затримати при московській сторонї. Розіслано царські листи між народ, де представлювамо, що Мазепа передав ся до Шведів на те, аби Україну віддати під Польщу, завести на Україні унїю, а благочестиву віру викорінити; що був він богоодступник, тайний католик, українському народови ворог, обтяжав його беззаконними поборами. А від московського правлїння обіцяно Українцям всяку полегкість і ласку. Заразом усю старшину оповіщено, аби зїхали ся до Глухова вибрати нового гетьмана на місце Мазепи.

Натомість Мазепа і король шведський в своїх листах, котрі теж розсилали до українських людей, закликали всїх до себе, запевняючи що король шведський не мислить нїякого лиха, а хоче Україну „од того московського тиранського іга оборонити“, вернути давні права і вільности, а Москва хоче Україну поневолити і коли тепер тому не запобіжать, не мине її погибіль.

Не знати, за ким би пішов український нарід і старшина — чи за листами царськими чи за Мазепиним, якби мали волю вибирати між ними. Знаємо, що на Москву і людей великоросийських мали люде жалі великі; але не любили й Мазепи, не вірили йому й уважали досі за найвірнїйшого прислужника московського. Але тепер не могли вони вибирати. Військо московське вступило в саму середину України, страшно і немилосердно карало всїх прихильників Мазепиних і грозило всїм тимже за всяку приклонність до Шведа. Військо козацьке було між військами московськими, а з Мазепою було всього яких чотири тисячі козаків! Україна не важила ся ворохнути ся проти Москви.

Старшина покірно прибула до Глухова, тут перед нею з ріжними церемонїями скинено Мазепу з гетьманства, повішено заочно фігуру його на шибеницї й проклято всенародно, потім вчинено вибір нового гетьмана і по волї царській вибрано покірного і плохого полковника стародубського Івана Скоропадського. Духовенство послушно кидало церковну анахтему на гетьмана, найбільше заслуженого для української церкви з усїх попередників. Громадянство українське, спішачи скинути загорожувала дорогу на Запороже. А на Січ післано московські війська и здобуто її, завдяки бувшому Сїчовику Ґалаґану, що тепер, відставши від Мазепи, з усїх сил вислужував ся перед царем, а знав усї запорозькі стежки і доріжки Запорожцї піддали ся на обіцянку Ґалагана і московських офіцерів, але слова їм не, додержано і немилосердно покарано за повстаннє: „голови луплено, шию до плахи рубано, вішано й иньші тиранські смерти задавано, мертвих з гробів богато — не тільки товариства (козаків), але й ченцїв відкопувано, голови їм відтинано, шкуру луплено, вішано“ Запорожцї по сїм, які зацїлїли, перенесли свій кіш на татарську територію, до Олешок, недалеко устя Днїпра. І там Сїча була 19 лїт.

За сим погромом Сїчи, в місяцї маю, наступив, місяць пізнїйше, погром і шведської армії під Полтавою. Розгромлено шведське військо і останки його рушили за Днїпро на турецьку територію. Але московське військо йшло за ними слїдом Карл і Мазепа зневеликими відділами салдатів і козаків ледви встикли утїкти за Днїпро, решта війська мусіла піддати ся московському війську, що догонило їх над Днїпром. Старшина українська, що була ще з Мазепою, піддала ся Москві здебільшого зараз по полтавській битві. Мало хто пішов за Мазепою; ґенеральний писар Пилип Орлик, племінник Мазепи Андрій Войнаровський, прилуцький полковник Дмитро Горленко, військовий обозний Іван Ломиковський, ґенеральний бунчужний Федір Мирович, генеральний осаул Гр. Герцик и иньші. Через степи утїкли вони з королем до Тягинї (Бендер) і тут отаборили ся з ним на кілька лїт. Карло заходив ся втягнути доконче Туреччину в війну з Москвою, і се вдало ся йому. Але Мазепа не дожив до сього: зломлений, перемучений всякими трівогами, непевний свого житя (бо цар Петро неустанно силкував ся добути його в свої руки і візиру турецькому обіцяв 300 тис. талярів як би його видав) він росхорував ся і вмер 22 серпня. Похоронено його в монастирі в Галацї, на Дунаї.