Ілюстрована історія України/Шведчина

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Шведчина

95. Шведчина. Між ріжними доказами на Мазепу переслав Кочубей при своїм доносі пісню Мазепою зложену. Як близькому до гетьмана чоловікови можна Кочубеєви повірити, що зложив її справдї Мазепа:

Всї покою щире прагнуть
А не в єден гуж тягнуть;
Той направо, той налїво,
А всї браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди;
От Жовтої взявши Води
През незгоду всї пропали
Самі себе звоєвали
Ей, братища, пора знати,
Що не всїм нам панувати.
Не всїм дано всеє знати
І річами керувати!
На корабель поглядимо:
Много людей полічимо.
Однак стирник сам керуєт.
Весь корабель управуєт.
Пчулка бідна матку маєт
І оноє послухаєт.
Жаль ся, Боже, України
Що не вкупі маєт сини!
Єден живет із погани,
Кличет: „сюди, отамани!
Ідїм матки ратувати.
Не даймо єй погибати“.
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїнї і той тужит:

„Мати моя, старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Ґди аж по Днїпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж в конець сил не міла“.
Третїй Москві юж голдуєт.
І єй вірне услугуєт.
Той на матку нарікаєт
І недолю проклинаєт:
„Лїпше було не родити, Нежли в таких бідах жити!
От всїх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
От всїх немаш зичливости,
Анї слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають
.... ...... .......
Ей, панове єнерали,
Чомуж єсте так оспалі?
І ви, панство полковники
Без жадної полїтики
Возьміте ся всї за руки,
Не допустіть гіркой муки
Матцї своїй більш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей боронїте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.

Ся пісня може служити до певної міри поясненнєм полїтики Маізепи. Він хотїв сотворити сильну власть гетьманську, оперту на відданій їй старшинї, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаної в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважив ся старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сїй „піснї“. Він все чекав, мудрував до останньої хвилі. Правда, що й риск був великий і небезпека страшна.

Трівожно приглядаючи ся до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечив ся на обидві сторони — держачи далї лїнїю вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки — Стан. Лєщиньским. Подробиць тих переговорів досї не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірниками, дарма що між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карлом — не знали, що гетьман уже мостить в той бік стежку. Та власне ся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все бояв ся чимсь показати себе аж до останньої хвилі, ждав, що може без нього самі справи вияснять ся, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригодї. Не важив ся нїчим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границї українській підняло ся в 1707

році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом: Булавіна, Мазепа не тільки "нїчим не підтримав Донцїв, а ще й

туди ще й своїх козаків, в поміч московському війську. Слїдом і сам цар рушив на Україну і Мазепі звелїв прибути до нього самому. Настала страшна хвиля, де треба було рішити ся в той або другий бік. Властиво під ту хвилю Мазепа був уже так обсочений, що не міг і рушити ся против Москви. Але він і старшина горіли бажаннєм не упустити сеї нагоди, коли можна було ще визволити Україну; ся думка, очевидно, так глубоко впила ся в їх голови, що вони вже не міркували, як обставини обертають ся против них, рішили своїм переходом на шведську сторону і переважити справу в шведський бік. День у день старшина наставала на Мазепу, щоб посилав до Карла, порозумів ся з ним що до дальшої боротьби з Москвою спільними силами, і нарешті Мазепа за спільною радою розпочав зносини з Карлом, просив його — як каже Орлик, перейти за Десну, щоб зійти ся з Мазепиним військом. А в 20-х числах жовтня, обсадивши козацьким військом свою резіденцію Батуринську, з тим військом козацьким, яке йому зістало ся, і з старшиною поїхав до шведського табору, що стояв саме над Десною. На чім тут стало порозуміннє між ними, не маємо близших відомостей, і тільки з пізнїйших документів можемо міркувати, чого хотїли Мазепа й старшини, пристаючи до шведського короля:

„Україна обох сторін Дніпра з військом Запорозьким і народом малоросийським має бути вічними часами свобідна від всякого чужого володїння“. Швеція чи иньші союзні держави „анї“ для визволення анї для опіки анї для иньших цїлей не мають претендувати на власть над Україною і військом Запорозьким, чи на зверхність або яку небудь підвластність, анї не мають брати яких небудь доходів чи податків. Не мають забирати собі або займати своїми залогами кріпости українські, які були б зброєю чи трактатами здобуті від Москви. Мають Україну содержувати в цїлости і иньшим не позволяти її неволити яким небудь чином. Мають свято заховувати цїлість границь, непорушність вільностей, законів, прав і привілєґій, аби Україна вічними часами свобідно уживала своїх прав і вільностей без усякого ущербку“.

Се може служити за характеристику бажань і змагань Мазепи і його однодумців в сїм моментї. Та скоро вони мусили переконати ся, що помилили ся в своїй рахубі.