Ілюстрована історія України/Перед розривом

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

94. Перед розривом. Мазепа росписував перед московським правительством невдоволеннє народнє, що підіймаєть ся на нього від сих „легкомисних і непостоянних людей“ за його вірну службу московському правительству. Він хотїв тим, очевидно, розігріти вдячність московську за такі прикрости, що спадають на нього за сю вірну службу, але не була се дуже мудра полїтика, бо всї попереднї досвіди показували, що звичайно всї вірні служби забували ся, коли против гетьмана прокидав ся рух на самій Українї і московському правительству не рука була підтримувати його. Та мабуть Мазепа дуже сумно не дивив ся на українські обставини й сподївав ся, що за московською підмогою й своїми компанїйцями він потрапить далї тримати ся безпечно, не дбаючи про настрій народнїй. Тим часом його вірні служби московському правительству дійсно стягали на козацтво і весь нарід український де далї все більші тягарі, і через те у людей не тільки „відпадало серце до великого государя“, як говорили сучасники, себ то пропадала охота до московської опіки, — але й на гетьмана як на вірного слугу Москалїв підіймало ся все більше гнїву і жалю народнього — як то ми вже з попередніх відзивів бачили.

Нове правительство московське, царя Петра, відновило війну з Туреччиною і Кримом в 1695 році і чотири роки раз-у-раз козацьке військо мусїло ходити походами куди посилав цар — то на турецькі городи, то на Татар, а крім того сильно терпіла Україна ще й від татарських нападів через сю війну. Та се ще було нїчого, як виявило ся потім. Гірше йшло далі. Скінчивши війну з Турками, цар Петро пристав до війни Польщі з Шведами, щоб при сїй оказії відкрити Московщині дорогу до Балтийського моря. І знов почавши від 1700 р. козацьке військо мусїло ходити рік за ріком, своїм коштом, не маючи ніякої заплати, в. далекі походи на північ, де богато козаків пропадало зовсїм від непривичного повітря, від тяжкої служби, а котрі й вертали ся — то піші й голі, а до того приймали всяку зневагу від московського начальства, що ними там роспоряджалось — било, лаяло, калїчило, робило що хотїло. Крім війни раз-у-раз уживано їх на ріжні тяжкі роботи, на будованнє кріпостей; 1706 — 7 роки сила народу мусїла працювати коло будови нової кріпости в Київі, на Печерську, бо цар Петро бояв ся шведського походу на Україну. Козаки мусїли робити зимою і лїтом, під доглядом московських приставників, що поводили ся з ними грубо і немилосердно. До того ще раз-у-раз швендяли через Україну московські полки й команди і чинили всякі кривди, забирали всякий припас, поводили ся грубо не тільки з простим народом, але і з старшиною. З усїх боків підіймали ся „плач, стогін і лемент“ козацтва, народу, і навіть найбільш покірливі перед московським панованнєм люде починали нарікати, що так далї бути не можна.

297. Мазепа — з портрета Бутовичів.

Ось як описує се Филип Орлик, писар військовий і довірений чоловік гетьмана в пізнїйшім листї:

„Зачала ся робота коло фортифікації печерської, наступили переходи через українські городи до головної армії то рекрутів то всяких начальників, і полковники з старшиною часто приходячи до гетьмана з жалями оповідали, що пристави коло тої фортифікаційної роботи козаків палицями по голові бють, уха шпадами обтинають і всяку наругу чинять. Козаки, покинувши доми свої, косовицю і жнива, зносять тяготу і спеку на службі царського величества, а там великоросийські люде доми їх грабують, розбирають, палять, жінкам і донькам їх чинять насильства, коней, худобу і всяке майно забирають, старшину бють смертельним боєм. Два полковники, миргородський (Апостол) і прилуцький (Горленко), як головнїйші і від иньших до Мазепи сміливійші, так сказали Мазепі: „Очи всїх на тя уповають і не дай Боже на тебе смерти, а як зістанемо ся в такій неволї. то й кури нас загребуть“. А прилуцький то потвердив такими словами: „Як ми за душу Хмельницького завсїди Бога молимо, так навпаки ми і дїти наші во вічні роди будемо душу і кости твої проклинати, коли нас за гетьманства свого в такій неволї зіставиш“.

Мусїла болїти від того душа й Мазепі самому, а крім того й ріжнї тревожні гадки виникали у нього. Досї він опирав на московській підмозї; але з кінцем 1705 року московська справа в шведській війнї починає обертати ся на гірше. Шведський король, сміливий Карло XII за сей час упорав ся з иньшими участниками війни; королем данськимі польським. Знищив партию короля Августа в Польщі, довів до вибору нового короля, а Августа примусив замирити ся і зрікти ся польської корони (1706), і так зістав ся сам оден Петро против сього страшного противника, що здобув собі славу непобідимого і необорного войовника. Треба було сподївати ся Шведів і на Україні, а на Москву була мала надїя. Коли Мазепа завів мову з царем про небезпеку від Шведів, то цар сказав йому рішучо, щоб не сподївав ся помочи: не може йому дати московського війська, бо самому потрібне. Ну а з своїми силами Мазепі не було що й думати бороти ся з Карлом. Очевидна річ, що як би шведи тільки вступили в покинену Москвою Україну, то там зараз би підняло ся повстаннє: люде, роздражнені московськими кривдами, певно пристали б до Шведів, а й старшина хто зна чи схотіла б стати проти них. Треба тямити, що з Шведами була звязана память про давнїйші трактати за часів Хмельницького та Виговського, коли то під шведською протекцією і охороною мала бути забезпечна свобода і незалежність України. З сим були звязані ріжні надії і вони так і зістали ся не розбиті і не опоганені, тільки не здїйснені, бо Шведи тодї відійшли на бік. Тепер вони йшли на Вкраїну, і старшина чула, як на неї неначе спадає обовязок довести до кінця діло, не доведене її предками — спробувати за помічю шведською визволити Україну від московської власти, що останнїми роками так тяжко, безжалісно і немилосердно затяжіла над українським житєм.

298. Княжий герб, приготовлений для Мазепи.

З другого боку мав Мазепа не раз добру нагоду переконати ся, що московська ласка швидким конем їздить. В неспокійній голові царя Петра виникали все нові й нові проєкти, і між ними дуже часто випливали й ріжні комбинації що до України. То він задумував скасувати військо козацьке й завести на Українї рекрутчину. То думав зробити з України князївство для якогось потрібного чоловіка (напр. для англїйського герцога Марльборо, через котрого цар думав втягнути в свої пляни Анґлїю), і навіть на потїху Мазепи Петро був випросив уже у нїмецького цїсаря титул князя нїмецького цїсарства; виготовлено вже для нього і грамоту від цїсаря і герб (див. мал. 298). Знаючи близше Петра, Мазепа бачив, що як справдї трапить ся якась користна комбінація з Україною, то не пожалує він анї гетьманських заслуг, анї його вірности, неможна було на нього полягати, а треба було самому думати про себе.

299. Портрет Мазепи в королївській шведській тристгольмскій галереї.

До ріжних иньших болючих справ приєднала ся ще одна, а то про правобічну Україну. Правобічні полковники, задумуючи боротьбу з Поляками, хотїли зєднати ся з Гетьманшиною, щоб мати від неї поміч. Почавши від 1688 р. Палїй і иньші полковники раз-у-раз просили Мазепу, щоб прийняв їх під свій „реймент“. Мазепа дуже рад був взяти під свою власть правобічне Поднїпровє, але цар тому протививсь, бо був в союзї з королем польським і не міг прийняти земель, котрі Польща вважала своїми. Тим часом на правобічну козаччину налягла польська хмара: гетьман польський Сєнявский в 1793 р. ударив на полудневі полки, в Браславщинї і на пограничу подільськім; тут козаччина була найслабша і Сєнявский погромив тутешнїх полковників і залив кровю тутешнє повстаннє. Палїя він зачепити не насмілив ся, бо той був сильнїйший. Але і Палієви не було безпечно, і він по сїм ще пильнїйше просив Мазепу, взяти його в оборону. Але цар не тільки не хотїв сього, а навпаки ще пообіцяв Полякам, що сам приборкає їм Палїя. Тодї Мазепа не хотячи упустити провобічну Україну, постановив поступати, не огдядаючи ся на царську волю.

Лїтом 1704 р. цар поручив йому йти в правобічні сторони, нищити панів, що тримали ся шведської партиї; от при сїй оказії Мазепа й постановив забрати правобічну Україну. Але він бояв ся, що Палїй може стати йому небезпечним противником, через свою велику популярність між козацтвом. Тому обернув справу зовсїм несподївано: закликавши до себе Палїя, звелїв його взяти, а до Білої Церкви на місце Палїя післав полковником свого племінника Омельченка. Палїєві козаки здебільшого були при війську Мазепи; котрі були в Білій Церкві, хотїли боронити ся, але міщане білоцерківські, не хотячн усобицї, піддали місто, і Омельченко став правити Хвастівщиною. Перед Петром Мазепа неправедно обвинуватив Палїя, що він накладав з шведською партією, і його заслано на Сибір. Палїєву пригоду оспівано в піснї, дуже росповсюдненій між народом, що довго памятав Палїя й богато зложив про нього ріжних оповідань і казок:

„Пише, пише та гетьман Мазепа
Та до Палїя листи:
 — „Ой, прибудь, прибудь. Палію Семене,
Та на бенькет до мене....“
Ой, вже Семен, ой вже Палїєнко
На подвірє виїзжає,
А там його вельможний Мазепа
Вином з медом напуває.
Ой, вже Семен, ой, вже Палїєнко
Меду-вина та й напив ся,
Та свойому вороному коню
Та й на гриву похилив ся.
Ой, як крикнув вельможний Мазепа
Гей на свої сердюки:
 — „Ой, візьміть, візьміть Палїя Семена
Та закуйте йому руки“.

Так Мазепа заволодїв правобічною козаччиною. Вперше отсе відважив ся Мазепа поступити против царської волї, але з початку пройшло се гладко: він виправдував ся, що поки в Польщі була сильна шведська партия, не годило ся віддавати Полякам правобічних земель, і цар прийняв сї пояснення. Під Мазепиною рукою правобічна козаччина знову починає поширювати ся сильно. Одначе кінець кінцем в 1707 р. цар наказав Мазепі віддати правобічні землї Полякам. Мазепа не слухав і під ріжними вимівками далї держав правобічні землї, бо дуже дорожив ними і сподївав ся затримати їх за Гетьманщиною.

300. Військова печатка Мазепи.