Ілюстрована історія України/Християнство

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

25. Християнство. В чорноморських грецьких містах, так само на Подунавю християнство почало поширювати ся вже в перших віках, і звідти заносило ся в наші сторони, через купцїв і всякий мандрівний люд. Нема сумнїву, що вже в ІX віцї християнська віра стала ширити ся в головнїйших містах України, де було багато такого мандрівного люду, й захоплювала вищі верстви громадянства. Знаємо, що в 860-х роках вислані на Русь грецькі духовні охрестили богато людей, так що на Русь вислано потім осібного владику для сих руських християн. В першій половинї X в. згадуєть ся церква святого Ілї в Київі на Подолї — в трактатї Ігоря з Греками, і серед Ігоревої дружини в тім же трактатї згадуєть ся Русь християнська і Русь поганська. На княжім дворі і в кругах боярських було чимало християн, і не дивниця була, що й жінка Ігорева, княгиня Ольга охрестила ся теж. В Київі оповідали потім, що вона їздила хрестити ся до Царгороду, і сам цїсар візантийський був їй за хрещеного батька; одначе в записках константинопольського цїсарського двору описуєть ся докладно, як приймали її, але про хрестини нема згадки, і видно з того, що хрестила ся вона таки в Київі. Намовляла й сина свого Святослава хрестити ся, але тому се не підходило. За те сини його, що виростали в Київі при старій бабцї, з дитячих лїт могли вже набрати ся дещо християнства, між ними й Володимир. Але минуло богато лїт, поки він, упорядкувавши справи своєї держави, взяв ся до поширення християнства.

Ілюстрована історія України 67.jpg
67. Золота монета Володимира, з фігурою його та образом Христа (на візантийськнй взір).


Ілюстрована історія України 68.jpg
68. Срібна монета Володимира, тогож фасону (напись: „Володимир а се єго серебро").

Лїтописна повість представляє справу так, що до Володимира приходили з ріжних країв місіонери й намовляли його на свою віру: Болгари на магометанську, Хозари на жидівську, Нїмцї на католицьку, Греки на православну. Володимир порішив сам випробувати, котра віра краща, і послав своїх послів в ріжні краї — оглянути ті ріжні віри. Посли вертають ся і оповідають, що найбільше їм сподобала ся грецька віра; бояре теж кажуть, що мабуть таки грецька віра найкраща, коли на сю віру перейшла Ольга — „що була наймудрійша з усіх людей“. Володимир постановляє охрестити ся, але не хоче просити Греків, щоб прислали йому для сього духовних, а зачіпає їх иньшим способом: іде на Корсунь, здобуває і посилає до візантийського цїсаря Василя й його брата Константина, що правили в двох, аби видали за нього сестру, бо инакше піде й на Царгород. Цїсарі відповідають, що не можуть видати сестри за поганина — хиба як вихрестить ся. Володимир відписує їм, що радо охрестить ся, бо знає вже християнську віру й сподобав її собі. Тоді цїсарі посилають сестру свою Ганну до Володимира в Корсунь. Володимир одначе ще не похочує хреститись; але захорував на очі, і цїсарівна Ганна намовила його, аби скорше хрестив ся, щоб подужати. Охрестивши ся, виздоровів справдї, повінчав ся з цїсарівною і забравши грецьких духовних з Корсуня, поїхав до Київа — хрестити Киян і всю землю.

В сїм оповіданню задержало ся тільки дещо з дійсних подїй.

Під той час, коли розпочали ся переговори про шлюб Володимира з цїсарівною, він саме кінчив роботу свою коло відбудовання держави. Задумуючи ся над тим, як би скріпити сю державну будову і свою власть над нею, та й взагалї власть київського великого князя він рішив пошукати на се способу у Візантиї. Візантия й її столиця Константинополь, або Новий Рим, як його називали, в очах тодїшнього світу були вінцем блеску, культури, слави, могутности, так само як перед тим Старий Рим цїсарів римських. Ріжні творці нових держав, які повставали в тодїшнїх часах, шукали способу приодягнути себе і свою власть блеском і славою сього світового огнища, і для того заходились поріднити ся з візантийським цїсарським двором, дістати відти клейноди — знаки своєї власти, якусь корону, убрання цїсарські. Записки цїсаря Константина, сучасника Ігоревого, згадують, що володарі хозарські, угорські та русьkі й иньших народів часто звертають ся до візантийських цїсарів, випрошуючи собі за яку-небудь прислугу візантийської корони, чи уборів цїсарських, або просять видати за них царівну візантийську, або оженити якогось царевича у них. Так було і з Володимиром.

Притоку дали до того самі цїсарі. Притисла їх біда, збунтував ся їх воєвода, Варда Склїр, і приступив з військом до самого Константинополя. Цїсарі, не маючи помочи, звернули ся до Володимира, просячи помічного війська від нього. Володимир згодив ся, але захотів, щоб цїсарі видали за нього свою сестру, та й ще мабуть прислали йому корону і убрання цїсарські. Є пізнїйший переказ про цїсарський вінець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; сей переказ звязуєть ся з короною московських царів, званою Мономаховою шапкою, і розуміють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пізнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода іде мабуть від того Великого Володимира і тільки потім перейшов на його одноіменного правнука, як близшого предка московських князїв.

Володомир післав цїсарям шість тисяч війська і воно помогло погромити бунтівників, та й потім зістало ся там на службі. Але як минула ся біда, цїсарі почали відтягати ся від того, що пообіцяли Володимирови. Для візантийського цїсаря вважало ся дуже великою ганьбою видати свою сестру за варварського володаря, за якого Греки вважали київського князя — дарма, що він хрестив ся. Тодї Володимир ударив в болюче місце Візантиї — на її кримські володїння. Туди з давна вже руські князї простягали руки, і в попереднїх трактатах Греки раз-у-раз убезпечали ся, щоб Русь не воювала їх кримських городів. Тепер Володимир пішов і обложив столицю кримських володїнь Візантиї — Херсонес, або як у нас його звали — Корсунь. Місто було кріпке, обгорожене сильними мурами і трудно було його взяти. Але зрадив оден Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду — без води Корсуняне мусїли піддати ся. Цїсар не міг їм дати помочи, бо в Візантиї знову підняло ся повстаннє й иньші війни. Володимир опанував Корсунь і з ним цілий Крим. Щоб вернути собі сї краї, цісарі мусїли сповнити дані Володимирови обіцянки: вислали царівну Ганну до Корсуня, там відбуло ся весїллє її з Володимиром, і той віддав по сїм Корсунь Грекам „за віно, за царівну“.

Ілюстрована історія України 71.jpg
71. Руїни Херсонеса: головна вулиця, як тепер виглядає (відкопана).

Серед сих подій непомітно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де се стало ся, в Корсунї, чи в Київі, а иньші казали, що в Василеві, теперішнїм Василькові коло Київа. Одна звістка каже, що похід Володимира на Корсунь став ся на третїй рік по його охрещенню, і се дуже правдоподібно, що він охрестив ся ще перед походом. При хрестї прийняв імя Василя — по імени свого швагра цїсаря Василя.