Історично-географічний збірник/1/Суконна фабрика Київського «Приказа Общественнаго Призрѣнія»

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Історично-географічний збірник. Том I (1927
Суконна фабрика Київського «Приказа Общественнаго Призрѣнія» (Микола Тищенко)
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

МИКОЛА ТИЩЕНКО.

Наприкінці XVIII та на початку XIX в. центральний російський уряд у звязку з військовими подіями, а тому й попитом на сукно для армії, заохочує приватних підприємців відкривати суконні фабрики. Тим, що бажали відкрити їх, видавали позики та робили різні пільги. Губерським „Приказамъ Общественнаго Призрѣнія“, що в їх завідуванню були богадільні та робочі доми, радилося теж завести такі суконні фабрики, притягаючи до роботи на цих фабриках, як це робилося за кордоном, той люд, що там перебував. Передбачалося, що вироблені на таких фабриках сукна Губерські Правління постачатимуть на одяг штатних команд та на инші господарчі потреби і таким чином можна буде примусити приватних фабрикантів бути казенними підрядниками сукна на армію[1]. Одержавши, очевидно, позику Київ. „Приказъ Общественнаго Призрѣнія“ і засновує р. 1809 таку суконну фабрику, будь-що-будь, перших робітників на цю фабрику набрано цього року[2].

Спочатку розташовано її було на Печерському в домі-богадільні, збудованому на магістратські кошти для безпритульних старців та калік, що не мали постійного місця перебування. В цьому будинкові р. 1812 жило 196 чоловіка. Це число складалося з 80 старців, що з них 30 було хорих, 106 чоловіка, зарахованих при фабриці, та 10 чоловіка службовців[3]. Але недовго ця фабрика була на Печерському. Того-ж-таки 1812 року за наказом од військового губернатора Милорадовича складено було Комісію, що їй доручалося підшукати приміщення для військових шпиталів, бо їх було розташовано в окремих будинках „съ крайнею тѣсностью и неудобностью“. Ця Комісія вважала за потрібне відібрати у Приказа будинок, в якому розташовано було суконну фабрику. У березні того-ж року наказано було звільнити цей будинок, а фабрику перевести до Кирилівського манастиря, „въ коемъ на сей разъ можно нѣсколько потѣсниться“.

Проти цього переводу був київ. цивільний губернатор Катеринич; він завважав, що фабрика дає Приказові прибутку щорічних 5000 карб., а коли буде переведено її в инше місце, то вона не зможе продуктивно працювати, а тому й давати такі прибутки, окрім того й нікуди перевести хорих, що містилися в богадільні. Не зважаючи на це, вимагали негайно виконати наказа й 13/III почали перевозити фабрику. Частину мешканців розподілено було по инших богадільнях, хорих-же 30 чоловіка тимчасово залишили в старому невеличкому будинкові, що був у тій-таки садибі, а все фабричне приладдя зложено було на якийсь час у підвалі богадільні, бо разом не можна було всього вивезти.

З 16 березня того-ж року фабрика почала працювати вже в новому приміщенні, в садибі Кирилівського манастиря. З доповіди головного наглядача фабрики ми довідуємося, що всі приписані до фабрики люди розмістилися в двох будинках: богадільні та інвалідному. Ті, що розбирали вовну та пряли на прялках, оселилися в богадільні в залі та 4-х кімнатах укупі з богадільними мешканцями. Тут-же мусіли жити й жінки[4], що працювали на фабриці. В інвалідному будинкові — в залі та 2-х кімнатах, де раніш були офіцери та салдати, поставили 4 фабричні варстати, коло них-же мусіли жити й ті, котрі працювали на цих варстатах. Отже виходить, що довелося потіснитися, як тільки можна було.

Коли фабрика була на Печерському, вона працювала на 6 варстатів, коли-ж переведено було її до Кирилівського подвір'я, то, очевидно, не можна було розташуватися на всі варстати, й фабрика почала ткати тільки на чотири[5]. Особовий склад фабрики складавсь: з одного наглядача, одного майстра та 35—50 робітників. Хто був за майстра, нам не відомо. Робітники, як можна здогадуватися, не були справжніми фахівцями. Набирали їх з як-найрізноманітнішого елементу: з волоцюг, безпашпортних, засуджених до Сибіру, але яких не можна було туди відрядити через кволе здоров'я, з духовних осіб, за різні провини позбавлених духовного сану, то-що. Число приписаних до фабрики людей не було постійне: часто-густо ми зустрічаємося з утечами з фабрики, як одиночними так і гуртовими — по 5—6 чоловіка. Приказ мусів мати постійну охорону, щоб запобігти цим утечам[6]. Всі, що вступали на фабрику, попадали в розпорядження майстра для навчання.

Що-до заробітної платні, то платні, встановленої, відколи почала існувати фабрика, додержувано до 1824 року. Цього-ж року наглядач фабрики докладав Приказові, що ціни на продукти зменшилися і сукно, вироблюване на фабриці, не можна продавати по цінах, встановлених раніше, а тому треба зменшити заробітну платню. Приказ погодивсь із цим (див. табл. на стор. 147).

Отже ми бачимо, що найбільш зменшено заробітну платню чесальникам, прядильникам та майстрові[7]. Витрати на утримання робітників фабрики теж було зменшено, і коли перед 1824 роком витрачалося що-дня на кожну душу 12 коп., то після 1824 року ці витрати зменшено до 10 коп.

№ 1. ОСЬ ЯК РОЗЦІНЮВАНО ПРАЦЮ НА ФАБРИЦІ ПЕРЕД І ПІСЛЯ 1824 р.
До 1824 р. Після 1824 р.
Крб. Коп. Крб. Коп.
Скубельники вовни — за 2 п. 10 ф. виготовленої вовни 90 90
Чесальники („гремпельшики“) — за 2 п. 05 ф. 1 85
Прядильники на основу — за 32 ф. вовни 2 34 1 75
  на підткання основи — за 46 ф. 1 38 1 38
Ткачам виплачувано від витканої половинки сукна, в якій було 30 арш. 1 20 1 20
Шпульщикам — від половинки 20 20
Майстрові — від половинки 50 40

Що-до кількости виробленого сукна, собівартости його та продажної ціни, то ми маємо відомості про це, починаючи тільки від 1820 року, які тут і подаємо (див. на стор. 148).

З цієї відомости ми дізнаємося, що кількість виготовленого сукна збільшується до 1823 року, а потім значно зменшується. Собівартість сукна зменшується з 2 крб. 11 коп. — 1820 року до 1 крб. 59½ коп. — 1827 року. Це пояснюється тим, що зменшилися заробітна платня та витрати на утримання робітників.

Вовну для фабрики мусіли закупляти в силу потреби на приватному ринкові, бо на оголошення контрактів на постачання її ніхто не з'являвсь[8].

Як ми вже були навели, одколи фабрику переведено з Печерського до Кирилівського подвір'я, вона почала виробляти сукно тільки на 4 варстати. Але й те сукно, що вироблялося, збували не швидко. Головним споживачем його було Київ. Губ. Правління, що закупало його на одяг різних команд, в'язнів та для пересильних до Сибіру. Певно, Приказ і пристосовував вироблення свого сукна до цих потреб, бо можна помітити, що сукно виробляли тільки сіре на колір, а иноді випускали з фабрики в не зовсім обробленому вигляді. За ввесь час з 1820 по 1833 рік ми зустрічаємо тільки два випадки продажу приватним купцям: це в 1822 році, коли було продано зовсім готового (підстриженого та спресованого) сукна 2100 ар., та в 1828 році — продано 24 половинки[9].

Ціна на сукно, що її встановлював Приказ, очевидячки, була невисока, але якістю воно не могло конкурувати з сукном приватних фабрикантів. Це й примушувало Приказ надавати особливої ваги підрядному постачанню сукна для Губ. Прав. і стежити за тим, щоб ці підряди не переходили до инших рук[10].

Отже в 1832 році трапивсь такий випадок. Губ. Правління оголосило переведення торгів на постачання одягу для в'язнів та пересильних. Ціну на одяг було встановлено: за теплий одяг чоловічий 37 крб., жіночий 30 крб. 60 коп.; за літній чоловічий і жіночий однаково по 19 карбованців. Заяву на постачання цього одягу було подано й від головного наглядача суконної фабрики, Воронкова. Инших підрядників не було й підряд передано було Воронкову, як приватній особі. Коли про це довідавсь Приказ, то він удавсь до Воронкова з запитанням, чи не шкодитиме це його праці на фабриці й чому він не погодив цієї справи з Приказом. Поясніння, що їх дає Воронков, свідчать про той стан, у якому перебувала фабрика. Він констатує, що на фабриці бракує постійних робітників, бо всі, котрі працюють, перебувають тимчасово з-за шматка хліба, не маючи до роботи ні навичок, ні здатности. Ціна на сукно на приватному ринкові зменшилася, а собівартість приказного сукна така висока, що продати його покупцям з вигодою для Приказа стає неможливим. Це ніби-то й спокусило Воронкова взяти на себе постачати одяг Губ. Правлінню з тим, що пошиття цього одягу він передає київському міщанинові Голикову з сукна, вироблюваного на фабриці. Приказові нічого не лишалося, як тільки погодитися з цим[11].

У якому стані перебувала фабрика пізніш і коли вона перестала існувати, відомостів у нас немає; ми можемо тільки гадати, що, очевидячки, продукція її де-далі занепадала, а той факт, що Київ. Губ. Правління почало переводити торги на постачання одягу й сукна на його потреби, а не забирати без торгу сукно на цій фабриці, повинен був тяжко відбитися на її становищі, бо вона втрачала головного, коли не єдиного, споживача своєї продукції.


№ 2

Додаток

ТАБЛИЦЯ[12].

Кількість вовни в пуд. Сукно
Залиш. на початок років Придбано Ціна пуда Витрач. за рік вовни Залиш. на початок рок. Виробл. Продано Ціна за арш. продан. Вартість сукна на фабриці
П. Ф. П. Ф. К. К. П. Ф. Арш. Арш. К. К. К. К.
За 1821 р. почин. з грудня 152 25 268 30 10 80 294 30 5280 3930 3450 готового
1830 не оброб.
2
2
90
70
2
 
11
 
1822 рік 126 25 406 11 30 348 30 3930 4650 2100
1830
2
2
99
70

2

11
1823 рік 183 35 410 10 9 326 10 4650 4350 3000 2 70 1 99½
1827 рік (3/I) 168 5 117 7 80 166 20 3000 2220 2010
990
2
1
10
90
1
 
59
 
1829 р. 180 5 152 20 10 80 209 10 2640 2790 1293
720
2
2
10
1
 
60
 
1832 р. 132 5 102 20 8 80 173 10 2828⅓ 2310 2069
 
1
2
90
10
1
 
81
 

  1. П. С. З. Р. Им. т. XXV, № 18323, т. XXX, № 23132.
  2. К. Ц. Арх. Дав. Актів, спр. № 303.
  3. Ibid. № 13083, арк. 62.
  4. Жінки иноді перебували на фабриці з своїми дітьми. Отже у 1832 році на фабриці було дві жінки, що мали по двоє дітей до 10 років (К. Ц. Арх. Д. Ак., спр. № 303).
  5. Ibid., спр. № 13083, ар. 66.
  6. К. Ц. Арх. Дав. Ак., № 1802, ар. 86.
  7. К. Ц. Арх. Дав. Ак., спр. № 13086, ст. 309. Треба додати, що наглядач фабрики одержував щомісячної платні 37 крб. 12½ коп., тесляр 1 крб. 25 коп. на місяць.
  8. К. Ц. Арх. Дав. Ак. № 1802, ар. 70—2.
  9. К. Ц. Арх. Дав. Ак., спр. 13084, ар. 15, спр. № 1802, ар. 133.
  10. К. Ц. Арх. Дав. Ак., спр. 12086, ар. 309.
  11. Спр. № 303, ар. 119—137.
  12. Відомість цю складено на підставі справ №№ 13084, 13085, 13086, 13087, 13088 та №№ 303, 304. Київ. Ц. Арх. Дав. Акт.