Історично-географічний збірник/2/До історії лівобережних міст у половині XVIII в.

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Г. ШАМРАЙ.

У звязку з окремою приватною справою повстало в 1749 р. в Генеральній Військовій Канцелярії загальне питання, які групи людности належать до міщанства. Канцелярія вимагала від полкових канцелярій надіслати поясніння, зазначивши підстави[1].

Питання поставлено було такі: чи вважати за міщан тих, „которіе имеютъ торговіе промислы в лавкахъ всякими мелкими товары, а інніе ездятъ для продажи и покупки в разніе места товаровь, риби и соли и лавокъ не имѣютъ а живутъ в городахъ и местечкахъ своими дворами також и ремеслніе люде, яко то кравци и шевци и протчіе цеховіе“; друге запитання, чому в книгах ревізії як посполиті записані „мещане и бавящіяся купеческимъ промисломъ, такъ и посполитіе к ратушамъ присудствующія, которія купечества и промисловъ не имеютъ а имеютъ пропитаніе рукоделіемъ із пашенихъ своихъ земель“.

У своїх відповідях полкові канцелярії склад міщанства зазначили так. „По вишеписаннимъ обстоятелствамъ жителствующіе в малороссійскихъ городехъ и въ сотеннихъ местечкахъ посполитіе свободніе іздавна люде, кои имѣютъ торговіе промислы въ лавкахъ и кои ездятъ за промисломъ, тако и ремеслніе люде кравци, шевци и протчіе цеховіе, всѣ мѣщанамы числится могутъ (Ніж. полк. канцелярія); всѣ жителствующіе при сотеннихъ местечкахъ обывателы как промислніе торговіе, такь и майстеровіе цеховіе люди по гражданскому обхожденію за исконное обыкновеніе именовалися, ищислялися и нынѣ ищислятся должни (Лубенська полк. канцелярія); жителствующіе де полку кіевского в городахъ и мѣстечкахъ, кромѣ селъ и деревень, всѣ обиватели, какъ тѣ, кои имѣютъ торговіе промисли в лавкахъ и кои ездятъ для продажи и покупки в разніе места товаровъ, риби и соли и которіе лавокъ никакихъ промислов не имеютъ, а живутъ в городахь и местечкахъ своими дворами, тако ж и ремеслніе люди, кравцѣ, шевцѣ, ткачѣ, коновали (шаповали?) и протчіе цеховіе по гражданскому состоянію и по правамъ и древнимъ малороссійскимъ обыкновеніямъ (Київ. полк. канцелярія); в Малороссіи в городахъ полковихъ и местечкахъ сотеннихъ гражданскіе обыватели (кромѣ войскового чину), какъ купечествомъ бавячіеся, такъ ремеслніе и пашенніе люде, от вышшого даже до меншого званія, искони по давнему здешнему малороссійскому обыкновенію називались и називаются мещанамы, и какъ въ городахъ полковихъ, такъ и в сотеннихъ местечкахъ для отправленія по указамъ дѣлъ имѣются канцеріи и ратуши и съ онихъ мещанъ по указамъ и по правамъ, какъ с болшого, такъ і з меншого званія, по выборамъ опредѣляются урядники (и?) искони для всякихъ гражданскихъ порядковъ установлени и утверждени цехи, почему обще всѣ какъ урядникы, такъ цеховіе ремесніе пашенніе и разнимъ купечествомъ бавячіеся и в чужихъ домахъ мещанскихъ живучіе, називаются мещанамы (Стародуб. полк. канц.); в городѣ Полтавѣ обретаючіесь обыватели з давнихъ временъ, тѣ, кои имеютъ торговіе промисли в лавкахъ всякими товари и ходятъ в кримскую и шленскую дороги з своими товари, названі и щисляются мещанами (Полтав. город. старшина).

Коли відокремити ремісників, то в масі міських мешканців розрізняють, як бачимо, оці відповідні дві групі — ті, що займаються купецтвом, та ті, котрі живуть з иншого. У першій групі далі зазначають окремо тих, що мають „лавки“ і в них постійно торгують, та тих, котрі крамниць таких не мають, живуть у місті своїми дворами та їздять по торгові речі по инших містах і звідти собі привозять, чим-би торгувати: про цю другу групу зазначено „протчіе неимеючіе купеческого промисла к ратуши присудствующіе, которіе торгъ имѣют солью, рибою, такожъ и содержують в домахъ своихъ шинки (Полтав. город. старшина); таковіе обиватели, которіе ходять в дороги за солью и рибою и другими подобними симъ товарами, имеются, кои своими дворами живуть и лавокъ не имеютъ и тѣ писани в дворовомъ числѣ в ревизіяхъ кто в какомъ званіи обретается (Маяцький сотник).

Деякі відповіді підкреслюють різницю між багатшими та вбогими. „Прежде сего и нынѣ… знатніе имущественіе и грунтовіе такъ купеческимъ разним промисломъ, яко и ремеслніе ж люде по давнимъ обикновеніямъ називались и називаются мещанами, а кои убогшіе, имѣющіе толко препитаніе з рукодѣлія своего й с паханя земель, прямо називались и нынѣ називаются посполитими, и тѣ, какъ мѣщане бавящіеся купеческимъ промисломъ, такъ и посполитіе к ратушамъ присудствующіе, кои купеческихъ промисловъ не имеютъ, а имеютъ препитаніе рукоделіемъ (Кобеляцький сотник); тѣ писани в дворовомъ числѣ и ревизіяхъ, кто в какомъ званіи обретается и таковіе називаются козаки и посполитіе, смотря по ихъ имуществу, а не по промислу (Маяцький сотник).

Коли це групування людности оперто на прикметі зайнять, то в иншім випадку ми маємо групування оперте на прикметі залежности від магістрату. Прилуцька полкова канцелярія поясняла справу як-раз таким чином. Де в українських містах та містечках існують магістрати та ратуші, вони мають „государственныя грамоты і древніи привилегіи и протчіи крепости албо укази“ на свої права та вольності, вони „состоятъ особимъ правленіемъ и имѣютъ особихъ урядниковъ, яко то войтовъ, бурмистровъ, райцовъ, писаря и протчіихъ чиновъ, управляютъ гражданство судомъ и росправою и пристойними градскими распорядки по малороссійским правамъ“, там усі „обыватели, кои таковому правленію подвластны и подсудственни“, можуть уважатися за міщан. Подібні-ж поясніння дано і про ремісників. „Ремеслніи всякого ремесла люди, такожъ і всякіи промишленіи обыватели, которіи имѣютъ торговіи промисли и сидятъ съ болшими и меншими товарами в лавкахъ или не имѣютъ лавокъ да имѣют в городахъ двори а за промисломъ съ рибою, солью и протчимъ ездятъ по другимъ городам, онимъ по вышеписанному в первомъ пунктѣ ізображенному обстоятелству должно быть мещанамы, яко подсудственнимъ особому над ими управленію, ибо обыкновенно не токмо при меншихъ, но и при самихъ болшихъ и упривиліованнихъ местахъ гражданского состоянія обыватели болшою частію ремесломъ, купечеством и другими промисли живутъ, а повинностми градскими також и судомъ зависять от командъ своихь, сі есть от магистратовъ и ратушей“ (Прилуцька полк. канц.).

Цікаві в цих відповідях деякі згадки про козаків, які займаються торгом. „А хочай в ринку имѣются такіе обиватели, кои имѣють разніе товари, яко то крамніе (?) вещи, рибу и соль, точію оніе всѣ з тѣхъ товаровъ отбувають з прежде и нынѣ козачую службу і в ревизіяхъ написаны в статьи точно козачой, а не мещанамы, а кои имеются не козаки бавячіеся рукодѣліемъ и пашенною землею, не приписніе к ратуши, а другіе во владѣніи подданническомъ, то написани точно в ревизіяхъ посполитимы (Старосанжар.); а которіе имеются отчасти торговіе промисли и ездять для продажи и покупки в городи рыби и соли, оніе в ревизіяхъ написаны между козаками и общенародніе повинности противъ другихъ отбувають“ (Сокол. сотенна старшина).

Основна ознака цих груп є та, що вони не знаходяться в підданстві державцям. „Кои іздревле в подданствѣ приватномъ ни за какими владѣлцамы не бывали (Ніж. полк, канцелярія); яко із давнихъ лѣть ни в чіемъ подданствѣ не были, по в свободѣ (кромѣ отбыванія указнихъ общенароднихъ повинностей) под ратушнимъ единим видѣніемъ состояли и между другимы пашеннимы мужиками разность имеютъ (Лубенська полк. канц.); всѣ жительствующіе в городахъ полковихъ и сотеннихъ местечкахъ обыватели, в том числѣ и ремеслніе люди, какъ бавячіеся разними купеческими промисли, такъ и не имеющіе онихъ, і за бытія еще ихъ под державою полскою кромѣ отправленія ими должнихъ полскимъ королямъ повинностей ни у кого в подданствѣ не бывали и подданническихъ повинностей не отправляли (Київ. полк. канц.); ибо оніе, кромѣ отправленія указнихъ повинностей и податей и вистатченя под переежжаючихъ съ нужними дѣлами подводъ и для колодниковъ и казни караулнихъ, болѣе никому подданическихъ никакихъ работъ не отправляютъ… а в селахъ и деревняхъ жителствующіе обыватели не ищисляются мещанами для того, что оніе кромѣ податей государевихъ и подданическіе работи отправляютъ“.

Як свобідні люди, оці групи людности, міщани, приносили присягу: „и по той ихъ свободности к присягамъ в вѣрности ея ім. вел. всероссійскому престолу обыкновенно всегда приводятся“ (Ніж. полк. канцелярія).

Иноді відповіді підкреслюють місцеві обставини. Так, відповідь з Новосанжарова зазначає, що „обывателей званія мещанского (какъ имеющіеся еще от 1699 года ревизіи явствуютъ) не было, но писались ремеслніе цехамы, а не имеющіе художествъ, едни в козачую, а другіе в посполитую статю (?), а егда 739 года до роздачи в подданство грузинамъ и до 739 года до описѣ оставшихся за роздачею на е. і. в. свободнихъ дворовъ и нынѣ хотя внутрь местечка Санжарова между владелческими старшинскими и шинковими домами нѣкоторіе обыватели жилье имеютъ и нѣкоторыми промисли бадаются, однакъ оніе, какъ и сочиненная на 748 ревизія явствуетъ, не под мещанскимъ званіемъ находятся, но едни по слѣдствію в козаки вивелись, и другіе под ратушою и другимы владѣлци состоять (Новосанжар.); в сотни великобудиской до раздачи в 740 году грузинамъ посполитихъ дворовъ бавячіеся торговими промисли і в лавкахъ всякими товари щислялись в ревизіяхъ писани были мѣщанамы особливою статьею, какимъ, где и нынѣ єсть, признается надлежитъ мещанами быть“ (Великобудис.).

Старанно зазначають поясніння канцелярій полкових, що міщанство відрізняється від посполитих. „І вишеозначенного 12 роздѣла по артикуламъ 3, 4 и 6 мещанамъ головщины и навязки положена особливая не противъ людей простого стану и сѣлскихъ (Ніж. полк. канц.); а къ тому по силѣ статутового роздѣла 4 арт. 5 права в окладѣ головщизни предвозвишени над протчій простій народ (Прилуц.). Відрізняється теж і від посполитих у завідуванні тієї-ж ратушної влади, під якою знаходяться і сами міщани: „сѣлскіе (?) жители, кои под ратушами состояли и нынѣ состоятъ, називаются селянинами (?) і з оними селянинами мещане на щислялись и нынѣ не щисляются“ (Старод. полк. канц.).

Коли поставити поруч обидві групи міщанства — купецьку та ремісничу — друга може викликати деякі сумніви що-до своєї приналежности до міщанства, бо ремісники бували і між панськими підданими. Через те деякі відповіді спеціяльно спиняються на питанні про ремісників. Так, одна відповідь спиняється на головщині та нав'язці ремісників: „А хотя того ж раздѣла (XIII) по артикулу 5 ремеслним людямъ положена головщина и навязка отменная противъ мещанъ, однако ежели ремеслніе люде издавна состоялы в числѣ свободнихъ посполитихъ і в подданствѣ за владѣлцамы не бывалы, то и нынѣ ради ихъ майстерства з званія посполитихъ свободнихъ выключать (признается) не слѣдуетъ, ибо и между козаками многіе имѣются майстеровіе люде, а по майстерству з званія козачого не виключаются (Ніж. полк. канцелярія); ремеслніе ж люде яко то кравци, шевци и протчіе подобніе имъ ремесломъ бавячіеся пишутся в ревизіяхъ имянно ремеслними цеховими і въ всякомъ цеху по прежнимъ имъ обыкновеніямъ для устроенія порядка имеются цехмистри, кто ж із ремеслнихъ також бавячихся рибою и солью людей быт и щислятся между мещанамы пожелаетъ, тѣ по подаваемимъ от нихъ прошеніямъ, что оны впредъ ремесла по прежнему делать не будутъ, а желаютъ имѣть купеческій гендель, инніе опредѣляются в мещане от полковой канцеляріи, а инніе за согласіемъ всѣхъ мещанъ от самой ратуши (Полтав. город. старшина); ремеслние ж люде писаны по ремесламъ цехами особливо от посполитих пахатнихъ“ (Великобудиський сотник).

Окремі уваги про цехових підкреслюють їх організацію та окремішність. „Цеховіе люде кромѣ техъ ихъ служебъ особо по имѣючимся в нихъ полскимъ привиліамъ всегда без перемѣни ко всѣмъ церквамъ Божіимъ болшіе свѣчи годовіе із всихъ ремествъ поставляють, яко ж между оними цеховими людми суть и козаки, кои кромѣ служебъ козачихъ болѣе никакихъ никому работизнъ не отправляють (Київ. полк. канц.); особливо же ремесники всякого званія, яко то кравци, шевци, ткачѣ, золотарѣ, слесарѣ и протчіи при городехъ имеють цехи свои и при цехахъ особій цеховій урядъ і за древній обичай въ знакъ того цехового правленія хорунгви, через что все отъ селянъ и протчого тяглого посполства имеють не малую разнь (Прилуц.).

Щоб обґрунтувати свої поясніння, звертаються полкові канцелярії до законодавства. „Въ малороссійскихъ правах Статута роздѣла 4 артикули 68 и 69 а особливо въ роздѣлѣ 12 артикулъ 6 о мещанахъ мѣстъ упривиліованнихъ и меншихъ, то оніе права гласятъ не о какихъ іннихъ малороссійскихъ обывателяхъ, какъ о посполитихъ свободнихъ жителствующихъ въ знатнихъ городехъ полковихъ а въ меншихъ сотеннихъ местечкахъ, кои іздревле в подданствѣ приватномъ ни за какими владѣльцами не бывали (Ніж. полк. канцелярія); и в правахъ, которими малороссійскій народъ судится, на многихъ мѣстахъ рукомеслніе и промислніе люди имеются мещанамы (Лубен. полк. канц.); находящіеся ж не точію в городахъ, но і в местечкахъ… обыватели и по правамъ малороссійскимъ книги Статута роздѣла 12 артикула 6 названи мещанами (Київ. полк. канц.).

З актів В. Князівства Литовського докладно переказує Чернігівський магістрат обіцянку в. князів литовських охороняти права і вольності всіх князів і панів рад, духовних і світських, урядників земських і духовних, шляхти, лицарства і міщанства; але про сами права міщанства магдебурзького не каже докладно.

Покликалися й на царські грамоти. „Какъ то і в данной майстрату нѣжинскому жалованной высокомонаршей грамотѣ войтъ прописанъ съ мещанамы, между коими де в городѣ Нѣжинѣ суть люде разнимъ купеческим промислом бавячіесь ремесники и із пашеннихъ своихъ земель препитаніе своє имѣющіе (Ніж. полк. канцелярія); егда же и подъ всероссійскую державу пришли, то потому ж по всевысочайшей высокославнихъ всѣхъ предковъ е. і. в. милости тѣми прежними волностми жалованни и правами прежними имъ судится и во всемъ быть по тѣм правам и обыкновеніямъ всемилостивѣйше велено, кои жителствующіе в городахъ и мѣстечкахъ обыватели всѣ без вичисленія потому и донынѣ именуются мещанами, а не подданими“…

Притягнено теж і инші документи. „Да і в давнихъ при сотеннихъ канцеляріяхъ имеющихся книгахъ, в коих вписани купчіе крепости и другіе записы, гражданскіе жителы написаны мещанами а не посполитимы, особливо же і в сискавшихся в двоихъ сотняхъ, полковой Лубенской и Чигриндубровской, полских давнихъ привилегіяхъ (коихъ при том копіи приложены) тѣ ж граждане и майстеровіе цеховіе люди наименованы мещанами і в едной з тѣхъ привилегій… написано что касается к дѣлу замковому и городовому поступать и быть имъ мещанамъ по обыкновенію такому, какъ в Кіевѣ (Лубен полк. канц.); кромѣ же того от майстрату козелецкого какіе в полковую кіевскую канцелярію представлени справочніе с подлиннихъ в ономъ майстратѣ имѣющихся разнихъ крепостей, яко то государственнихъ грамотъ и гетманскихъ универсаловъ на ихъ мещанскіе права і волности, копіи, коихъ де города Козелца обывателей точно показано і в онихъ крепостяхъ мещанамы, да и цеховихъ же ремеснихъ людей в универсалѣ гетмана Сомка 1663 году априля 6 дня данном найменовано по тому ж мещанамы“ (Київ. полк. канц.).

Магістрат Чернігівський покликувавсь на грамоти королівські та царські грамоти і на універсали гетьманські, які потверджували магдебурзьке право містам, і як висновок зазначив: „яко всякіе люде купци ремесники, всякіе шинкари, перекупнѣ и всякой мѣской кондиціи люде ж утверждены на волностяхъ ведлугъ права майдебурского вѣчне, так всѣ тіе числится, писатись и должны быть мещанамы и писаны в ревизіяхъ мещанами ж“.

Про міщанство міста Березни зазначено, що „граждане іздревле по гражданскому состоянію состоять мещанамы“, мають „учрежденную по указамъ е. і в. и малороссійскимъ правам ратушъ“, в якій „отправляются какъ указаніе е. і. в. дела, такъ и по указамъ е. і. в. и малороссійскимъ правамъ отправляются суди и росправи“, мають теж „прежнихъ гетмановъ универсали въ которихъ не толко подтверждаютъ ихъ прежніе всѣ гетманы мещанами, но и села и мелницы имъ на ратушъ надалы“.

Цікаво, що міщанство м. Мени виявило певну уважність до минулого свого, бажання уявити собі його трохи докладніш. Вони писали так. „От давнихъ летъ городъ Мена противъ другихъ знатнихъ городовъ, а писано де его не местечкомъ, а настоящимъ городомъ Меною, в якомъ іздревле за владѣнія полского жили высланніе от державцы всей Сѣвери подкоморего (?) сандимирского коронного дозорци, а именно 1639 июня 13 д. жилъ Іванъ Горбачевскій, 1641 июня 17 Павелъ Бобровницкій, 1642 июня 17 Адамъ Козановскій, от которихъ де высланнихъ в техъ же вышеймененнихъ годахъ, чему будетъ летъ болѣе ста, дано мещанамъ менскимъ цеховъ кравецкого, шевского и ковалского писменніе полскимъ діялектомъ писанніе за печатма крепости, а во онихъ де написано мещанъ мещанами, а не посполитими, и что мещане техъ цеховъ волни были от посилокъ не належнихь и от гаченя гребелного (кроме гвалту) і в тихъ де крепостяхъ полскихъ упоминается, что в городе Менѣ замокъ і в ономъ замку живалъ по тогдашнему обыкновенію писарь правній, до которого замку принадлежали и другія угодія, яко то пашенная земля и сѣнокосы, и мещане всѣ города Мены, какъ видимо з тѣхъ крепостей, надлежали ж до замку городового, а посля поляковъ при благополучном государствованіи предковъ ея імп. вел. городъ Мена із давнихъ летъ писанъ городомъ и ратушъ в городѣ Менѣ іздревле имѣется, мещане ж менскіе мещанамы, а не посполитимы писани да и писатся городовимъ мещанамъ не точію майдебурскіе права имѣющим, но и не имеющимъ майдебурскихъ правъ по всяким пристойностямъ гражданскимъ і за силу малороссійского статута весма принадлежитъ, по какой принадлежности и бывшимы в Малой Россіи гетманами о ратуши менской и что мещане менскіе мещанамы, а не посполитими, да и городъ Мена іздревле городом именуется чрез имѣючіесь в ратуши менской данніе от онихъ гетмановъ гетманскіе универсалы свидителствують, которіе подлинніе какъ в ратуши менской, такъ и полскіе крепости в цеховихъ домахъ подлинніе имеются“.

Коли посистематизувати наведені вказівки, то можна побачити, що не однаково поставилися полкові канцелярії та ратуші до поставлених питань. Одні розуміли склад селянства сучасний, другі — уявляли собі разом із тим і генезу міщанства, як воно зложилося та якими правами користалося раніш. Одні сполучають разом „малороссійскіе права“ та імператорські укази, для другої групи це є певний розвиток міщанського устрою з часів В. Кн. Литовського. Коли одні обмежуються лиш сучасним, другим хочеться використати і старі грамоти і припадкові документи минулих століть.

Такі старанні посилки на старовину хотять захистити старий міський окремішний уклад. Неоднаково зберігся цей уклад по різних містах і через те неоднаково до нього ставилися. Де не збереглося установ магдебурзького права, де не збереглося ратушного присуду, де натомість сотенна чи полкова старшина давно цілком керувала життям міщанства, там не було і приводу пригадувати про минуле, про ратушний присуд, про спеціяльні права ратушних міщан, про окремі ратушні джерела прибутків, про ратушне господарство. Безсилі захистити свою окремішність, свій окремий присуд од наступу старшини, такі міщани і не мали інтересу заходити далеко в старовину, щоб там шукати обґрунтування того устрою, якого тут залишилися незначні спомини.

Мало згадок про старий ратушний устрій подано в розглянених відповідях. Згадати доводилося там, де ратушна приналежність ще відокремлювала групу міщанства від инших мешканців того самого міста. Ратушний устрій відрізняв міщанство від посполитих, відокремлював сусід з тієї самої вулиці. Через те дехто й зазначив оцю ратушну приналежність, як старовинну прикмету міщанства тих міст, де більше збереглося від старовини. Міщанство — зазначають — з певним однаковим незмінним складом існує вже з часів В. Кн. Литовського, що його грамоти знають окрему групу міщан та згадують про неї. Міщани тогочасні — зазначають там, де збереглося більше старих традицій — різко відокремлювалися від поспільства. Таке розгрупування людности В. Кн. Литовського найліпше виступає в постановах про нав'язку та головщину. Чого надалі боялося міщанство тих міст, де ще збереглися старі традиції та установи? Боялось воно, можна легко зазначити, дальшого наступу старшини на міщанську окремішність, дальшого пониження та нівеляції з поспільством на однім залежнім та безсилім рівні. І в тім причина уважного пригадування та виписування норм головщини та нав'язки. Відрізнялося, розуміється, міщанство від шляхти, але зате стояло і вище од загальної селянської маси, поспільства. Важливо було зазначити та підкреслити як-раз оце упривилейоване становище міщанства над простим селянством. Де один завдовольняється зазначити просто різницю між міщанством та поспільством, що між ними існує „разность“, там инший підкреслює, що міщани та ремісники „предвозвишени над протчій простій народъ“ (тоб-то поспільство), тут дуже характерна оця характеристика стану, зазначення того, що один вищий від иншого (предвозвишени). Важливо зазначити не тільки одміну одного стану від иншого, але так само і упривилейоване становище над поспільством. Київська відповідь докладно виписує норми головщини та нав'язки, згадує на першім місці про „жительствующихъ в городахъ привиліованнихъ, въ которихъ судятся правомъ майдебурскимъ и не имѣют привиліевъ на навязку шляхетского права“. У цій вказівці згадано про магдебурзьке право, що відрізняє між собою певні групи міщанства, певні міста. Прилуцька відповідь підкреслює підсудність міщан ратушам і, зазначивши це, далі продовжує, що право „различаетъ от людей простого стану, яко то слугъ и подданихъ владѣлческихъ, положа имъ навязку болшую, нежели простому тяглому человѣку“. Відповідь сотника менського відрізняє дві групі: ті, що „живуть в полковихъ городахъ при магистратахъ и привилегіи государственніе имѣютъ“, повинні називатися міщанами і — з другого боку — ті, що „въ городахъ и мѣстечкахъ живуть, називатись мещанами не должни, но посполитими“: повинні зватись „посполитими а не гражданамы, понеже на то, чтоб гражданами називатись, ни привилегіевъ не имеють, ни правами майдебурскими судятся“. В иншім місці читаємо, що „обыкновенно не токмо при меншихъ, но и при самихъ болшихъ и упривиліованнихъ местахъ гражданского состоянія обыватели болшою частію“…: тут ми бачимо теж протиставлення міст магдебурзьких містам звичайним без магдебурзького устрою, про цю різницю пам'ятали ще добре…

Вияснень про основні прикмети магдебурзького устрою ми не маємо. Одна відповідь зазначає, що по містах полкових і сотенних містечках існують канцелярії та ратуші й міщанство вибирає собі „по виборамъ“ урядників. Тут цікаве оце поруч зазначення: ратуші та канцелярії, бо ратушний устрій виключав канцелярію, як орган керування міщанством, і там де міщан відала канцелярія (в сотеннім містечку), там вони не мали можливости користатися своїми давніми вольностями, окремим управлінням, судом, господарством. Канцелярія встановляла тут перевагу козацької адміністрації, яка позбавляла міщанських виборних урядовців будь-якого значіння та впливу, підпорядковуючи їх розпорядженням козацької сотенної адміністрації. В відповіді з Березни маємо ми згадку про ратуш, але минула історія цієї інституції вже неясна. Зазначено, що „ратушъ состоитъ на основаніи е. і. в. указовъ и малороссійскихъ правахъ“, знов-таки тут плутанина неясного уявління про минулі часи, з яких веде свій початок ратушний устрій, коли і не було „е. імпер. величества указовъ“. В ратушахъ — зазначено далі — провадяться суд та розправа та „указаніе дела“ і ще кинуто далі побіжну вказівку про надані на ратуші „села и мельницы“. Вказівки занадто короткі, щоб характеризувати окремий устрій магдебурзького міщанства, чого можна-б сподіватися в з'ясуванні складу міщанства та окремих його груп.

Про цеховий устрій ремісництва теж дуже небагато. Згадано, що „для всякихъ гражданскихъ порядковъ установлены и утверждени цехи“, в иншім місці зазначено, що „во всякомъ цеху по прежнимъ имъ обыкновеніямъ для устроенія порядковъ имеются цехмистри“, завважено, що „ремеслніе писалась цехамы“, згадано про ремісників, „которимъ нинѣ и цехи есть“, нарешті зазначено „при цехахъ особій цеховій урядъ“. Але й ці вказівки не розвинуто з потрібною повнотою і залишають вони без дальшого з'ясування окремішну організацію ремісництва в загальнім складі міщанства, не натякають на її походження.

Взагалі, далеко не всі мали охоту звертатися до старовини. Як було вже зазначено, міщанство Мени виявило в цім випадку найбільше уважности до свого минулого. Ратушні тут озброєні документальними покликуваннями на минуле, щоб з'ясувати минуле, вони притягають не тільки грамоти на магдебурзьке право, але вміють також використати й инші грамоти. Тут є згадка, побіжна, але дуже цікава про „подлинніе какъ в ратуши менской, такъ и в цеховихъ домахъ“. Ця згадка про цехові доми вказує нам, що і цехам тутешнім доводилося обстоювати свої права уважно, зберегати свої грамоти та звертатись до них по аргументи в своїх виступах у боротьбі за давні права. Окрім загальної згадки про грамоти в цехових домах є ще инша згадка про грамоти менським міщанам „цеховъ кравецкого шевского и ковалского писменніе полскимъ діялектомъ писанніе“, отож оці грамоти цеховим використані за-для характеристики міщанського життя, підкреслено ясне вживання терміну міщан та зазначено тут звільнення міщан від деяких обов'язків (посилок неналежних та гачення греблі). Очевидячки, хотіли використати найдавніші згадки про міщанство та його становище й тут стали в пригоді як-раз оці грамоти цехам, бо вони виявляють окремішність міщанства від инших груп людности та разом з тим упривилейоване становище міщанства, одзволеного від деяких обов'язків, що лежали на инших групах людности. Та різниця, що про ню зазначали инші відповіді, притягаючи та нагадуючи норми головщини й нав'язки для різних груп, висвітлено тут згадками про звільнення міщанства від деяких обов'язків. Зазначену мету осягнуто й становище міщанства поруч з иншими групами з'ясовано. Оці покликування менських ратушних на старовину виступають добре і в згадці про місцеву адміністрацію. Наведено тут окремих представників адміністрації, названо ймення та подано дати їх перебування й діяльности тут у Мені. Звідки взято оці дати? Коло ймення адміністратора подано одну лиш дату, з певністю можна сказати, що взято її з тих грамот, котрі використано на те, щоб висвітлити минулі умови життя. Згадано теж, що адміністрація жила в замку та що до замку належали „земля пашенная и сѣнокосы“. Оці всі вказівки стають ще цікавіші, коли пригадати, як неуважно поставилися до запитання та вияснень минулого деякі, не тільки в менших, але й у більших містах, як, наприклад, у Гадяцькій полковій канцелярії.




  1. Збірка Ол. М. Лазаревського № 70.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1943 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 75 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.