Історичні джерела та їх використання/1/До історії карбування монет у Львові

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
І. К. Свешніков
ДО ІСТОРІЇ КАРБУВАННЯ МОНЕТ У ЛЬВОВІ
(За матеріалами Львівського історичного музею)

У нумізматичній колекції Львівського історичного музею значне місце займають так звані шістаки, орти і тимфи, карбовані у Львові в 1656–1663 рр. Відповідно до років їх карбування та історії Львівського монетного двору ці монети можна поділити на три групи: 1) монети 1656–1657 рр.; 2) монети 1660–1662 рр. і 3) монети 1663 р.

До першої групи належить шість шістаків[1] і 67 ортів[2] випуску першого періоду існування львівського монетного двору XVII ст.

Шістак — монета вартістю шість польських грошів. На лицьовому боці її зображено в профіль звернене вправо погруддя короля Яна Казимира в короні, з орденом золотого руна на грудях; по боках погруддя — розділена ним римська цифра VI (вартість монети). Круговий напис: «IO:[ANNES] CAS: [IMIRUS] D: [EI] G: [RATIA] REX: POL. [ONIAE] ET: SVEC[IAE][3]. Між словами «REX» і «POLONIAE» — маленький лев, що йде вправо (герб міста Львова). На зворотному боці монети під королівською короною знаходяться два фігурні щити з орлом та вершником (герби Польщі і Литви), нижче — третій щит з гербом короля, так званим снопиком і написом по колу: «GROS: [SVS] ARGE: [NTEVS] SEX: REG: [NI] POL.[ONIAE] 1656»[4]. Діаметр монети — 26–27 мм; пересічна вага — 4,04 г.

Всі чотири краще збережені екземпляри монет карбовані різними штемпелями. Вони різняться між собою наявністю показника вартості (цифри VI) на лицьовому або зворотному боці монети та кількістю крапок (одна або дві) після окремих слів напису в колі.

Орт спочатку дорівнював 10, пізніше — 16, а за Яна Казимира — 18 грошам. На лицьовому боці цих монет — погруддя короля в профіль, звернене вправо, в короні, з орденом золотого руна на грудях. З обох боків погруддя — розділена ним цифра 18 (вартість монети) і круговий напис: «IO: [ANNES] CASIMI: [IRUS] D [EI] G [RATIA] REX POL.[ONIAE] M: [AGNUS] D: [VX] L: [ITHVANIAE] RVS[SIAE]PRVS[SIAE]»[5]. Слова «REX» і «POLONIAE» розділені маленьким левом, що спрямований вправо. На зворотному боці монети під королівською короною розміщено щит, розділений на чотири квадратні поля, заповнені гербами Польщі і Литви; в центрі — невеликий щит з гербом короля. Щит розділяє дату 1656 або 1657. Круговий напис: «NEC: NON: SVEC: [ORVM] GOTH:[ORUM] VAND[A]L: [ORVM] Q[VE] H[A]E: [REDITARIVS] REX»[6]. Діаметр монети — 27 мм; пересічна вага — 5,62 г. Серед 67 примірників ортів, які зберігаються в музеї, налічується до 43 різновидностей, що відрізняються деталями кругових написів, кількістю крапок між окремими скороченими словами напису, розміщенням розділових знаків і т. д. В кількох випадках допущено помилки в тексті кругового напису[7].

Львівський монетний двір XVII ст., відкритий за наказом (ординацією) короля Яна Казимира від 2 березня 1656 p., не був зв'язаний ніякими традиціями з своїми попередниками XIV ст. Львівські монети Яна Казимира належать до типу так званих коронних польських монет і відрізняються від продукції інших польських монетних дворів тільки знаками майстрів або маленьким левом (гербом міста Львова), який розділяє круговий напис на лицьовому боці монети. Причиною відкриття Львівського монетного двору було тимчасове перенесення резиденції Яна Казимира у Львів у зв'язку з шведсько-польською війною 1656–1660 pp. Королівська і міська каси були порожні, а утримання двору й війська вимагало значних видатків. Спроба міста Львова здобути необхідні суми шляхом введення нових податків від продажі харчових запасів не дала бажаних результатів: весь прибуток від нових податків поглинало утримання королівського двору, армія залишалась без платні, а це загрожувало втратою останньої військової сили і навіть бунтом.

З цього скрутного становища Ян Казимир вийшов завдяки допомозі католицького духівництва, яке дало дозвіл використати золото і срібло костьолів Львівської і Перемиської єпархій для карбування монети. Представники вищого католицького духівництва добре пам’ятали послуги, зроблені їм батьком Яна Казимира— Сигізмундом III, при сприянні якого було введено церковну унію, що підпорядкувала римському папі багаті українські землі з численним православним населенням. Ян Казимир, колишній папський кардинал, завжди відзначався, як і всі представники династії Вазів, правовірною католицькою орієнтацією, і духівництво, підтримуючи його, забезпечувало й надалі свою владу над українським населенням. Згода віддати в розпорядження короля костьольні багатства — це очевидна ставка польського духівництва на короля-католика проти протестанта — шведського короля Карла Густава.

Завідуючим Львівським монетним двором Ян Казимир призначив Степана Корицинського, а суперінтендантом і вардайном (керівником і особою, відповідальною за пробу і вагу монети) — королівського писаря, італійця Ієроніма Піноччі. Піноччі був одним з кращих знавців монетної справи свого часу, він навіть залишив брошуру «Погана монета — загибель для Республіки»[8], написану ним у період завідуванні Львівським монетним двором. Писарем монетного двору було призначено Лоренца Бандінеллі, старшого сина відомого Роберта Бандінеллі — одного з організаторів пошти у Львові. Після від’їзду Піноччі за дорученням короля у Гданськ Бандінеллі став фактичним управителем монетного двору.

У Львівському монетному дворі працювали також майстри- золотники, гравери, селяни-молотобійці (обслуговували молот, що карбував монету), токар, шість слюсарів, чотири ковалі і два гайдуки-вартові. Відомі імена граверів, 29 майстрів-золотників, 6 слюсарів і 4 ковалів[9]. Серед них були представники всіх національностей тогочасного Львова: українці, поляки, німці, євреї, вірмени[10]. Відповідальні посади звичайно займали італійці й поляки — представники міського патриціату. Відомий львівський нумізмат Р. Менкіцький вважав, що монетний двір знаходився в будинку Бандінеллі на площі Ринок (тепер будинок № 2 на площі Ринок). Менкіцький звернув увагу на те, що в дуже докладних рахунках монетного двору ніде немає згадки про оплату за оренду приміщення. На цій підставі він висловив припущення, що Лоренц Бандінеллі, вдячний королю за призначення його на високу і добре оплачувану посаду, віддав монетному двору приміщення безплатно.

Не можна, однак, забувати, що Львівський монетний двір працював з перервами до 1663 р. В цей час будинок Бандінеллі, що давно не ремонтувався, був напіврозвалений. У 1674 р., тобто через 11 років після закриття монетного двору, спеціальна комісія оглядала 'будинок Бандінеллі і склала акт про «руїни Робертівського дому»[11]. Важко припустити, що монетний двір знаходився в старому будинку, який в 1663 р. був, очевидно, вже в дуже поганому стані, тим більше, що збереглись відомості про те, що під час організації монетного двору двері і вікна цього приміщення були спеціально укріплені. Тоді ж на подвір’ї цього будинку для потреб монетного двору було побудовано дерев’яний будинок. В акті комісії від 1674 р. при дуже докладному описі будинку Бандінеллі цей дерев’яний будинок не значиться. Розміри ж подвір’я будинку № 2 невеликі і сумнівно, щоб тут могла знаходитись яка-небудь прибудова. Все сказане змушує нас шукати приміщення монетного двору в якомусь іншому будинку на площі Ринок (близько біля ратуші). При цьому слід врахувати два моменти: 1) карбування монет у Львові фінансувалось католицьким духівництвом, 2) монетний двір знаходився в будинку, в якому не треба було платити за оренду приміщення.

У Львові середини XVII ст. на площі Ринок жоден будинок не належав ні королю, ні державі, ні міському управлінню. Виняток становить лише будинок, позначений сьогодні № 9. Тут знаходилась резиденція католицьких архієпіскопів; один з них, Станіслав Гроховський, у 1634 р. перебудував повністю весь будинок і надав своїй резиденції вигляд справжнього палацу[12].

Можливо, отже, що духівництво, вважаючи своєю справою карбування монет і жертвуючи для цього срібло, дало й приміщення для монетного двору. Зрозуміло, що це приміщення було звільнене від орендної плати. В новому, недавно відремонтованому будинку монетний двір міг розташуватися значно безпечніше, ніж в старому домі Бандінеллі. На великому подвір’ї палацу архієпіскопа зручно було побудувати й згаданий дерев’яний будинок. Він міг знаходитись на місці існуючого сьогодні в подвір’ї будинку № 9 невеликого цегляного будинку.

Нагадаймо, що й інші заходи Яна Казимира в цей час користуються повною підтримкою католицького духівництва. Так, наприклад, коли Ян Казимир зобов’язався відкрити у Львові університет, духівництво віддало йому для цього безкоштовно будинок єзуїтської колегії. Цей факт свідчить про повну гармонію інтересів короля і духівництва і є деякою аналогією до порушеного нами питання.

Крім того, навряд чи духівництво, віддаючи багатства своїх костьолів, не забезпечило собі деякого контролю над їх використанням. Такий контроль був, звичайно, необхідністю, якщо взяти до уваги загальне падіння нравів у Речі Посполитій, що проявилось особливо яскраво за панування Яна Казимира. Звичайно неподатливе на матеріальні жертви духівництво в даному випадку занадто багато жертвувало і зв’язувало з цим заходом занадто великі надії: від успіху і перемоги Яна Казимира залежало майбутнє католицької церкви в Польщі. Контроль архієпіскопа був найбільш можливим у його власному палаці. Срібло й золото, що привозилось з провінціальних костьолів, насамперед потрапляло до єпархіального управління, яке здавало ці цінності великими партіями від всієї єпархії, а не від окремих костьолів.

Монетний двір займав кілька кімнат і прибудову на подвір’ї. В окремих кімнатах знаходилась канцелярія, піч для виплавлювання срібла, майстерні робітників, які вирізували ножицями срібні кружки для монет, граверів і т. д. В канцелярії також була розміщена вага для перевірки срібних кружків і камінь для визначення проби срібла. Проба визначалась порівнянням кольору рис, нанесених на камінь 16 срібними голками, і куском срібла, пробу якого належало визначити. В окремому приміщенні монетного двору знаходився молот, що вибивав візерунок на монетах. На одній з дерев’яних колод, з яких він складався, був стальний негатив лицьового боку монети, на другій важкій колоді було вміщено негатив зворотного боку монети. Ця друга колода підтягувалася мотузком на певну висоту і, падаючи на нижню колоду, своїм тягарем карбувала монету з покладеного між двома колодами срібного кружка. Спочатку монети карбували важким ручним молотом. Молот і сталеві негативи часто псувались і замінювались новими. З цим зв’язано існування кількох десятків різновидностей львівських ортів і шістаків. Відсутність кваліфікованих граверів негативно позначилась на зовнішньому вигляді львівської монети.

Р. Менкіцький[13] досить докладно описав роботи, зв’язані з підготовкою карбування монет: переплавлення срібних речей у спеціальній печі, відливання у формах срібних штаб, визначення їхньої проби та розклепування їх у бляху. З вузьких полос срібної бляхи вирізувались ножицями монетні кружальця, що перевірялись на вазі і додатково оброблялись терпугом для одержання відповідної ваги. Кружальця, що важили менше, ніж того вимагали відповідні постанови, та дрібні ошурки і обрізки срібла переплавлялись вдруге. Техніка переплавлення ошурків срібла була досить складною: їх сплавляли з оловом, потім цей сплав ще раз плавили в мисці з попелом, в результаті чого більш важке олово заглиблювалось в попіл, а срібло залишалось на поверхні. Монетні штемпелі виготовляли гравери з сталевих розгартованих паличок твердими різцями. Після одержання пробних олов’яних відтисків монет і перевірки їх написів штемлелі гартувались та прикріплювались до дерев’яних колод — частин монетного молота.

В перший період свого існування Львівський монетний двір під керівництвом Піноччі і Бандінеллі викарбував 11988 шістаків і 207075 ортів, тобто 219063 монети на суму 126627 злотих польських і 18 грошів (1 польський злотий дорівнював 30 грошам). 24 січня 1657 р. Бандінеллі змушений був припинити роботу монетного двору. Шляхта, що зібралась на той час у Львові, вирішила захопити срібло і гроші, що знаходились в приміщенні монетного двору. Довідавшись про це з таємного донесення, Бандінеллі порадився з архієпіскопом і за його вказівкою зібрав все наявне золото, срібло та рахунки монетного двору і з усім цим майном виїхав у Краків.

Випадки нападів шляхтичів один на одного і на королівські та міські установи були в ті часи частим явищем. Бандінеллі і архієпіскоп правильно розцінили становище і своєчасно встигли врятувати всі цінності монетного двору загальною вартістю 9052 злотих польських і 15 грошів.

В цій справі інтерес викликає роль архієпіскопа: до. нього, наче до господаря, звертається Бандінеллі, якому він дає вказівки, що їх докладно виконує Бандінеллі; архієпіскоп супроводить Бандінеллі в Краків. Можливо, що він також ухилився від сутички зі шляхтою як особа, яка стояла найближче до монетного двору. Все це ще раз підтверджує висловлене нами припущення про те, що монетний двір знаходився в палаці архієпіскопа — особи, заінтересованої в цьому міроприємстві.

Другу групу львівських монет XVII ст. в збірці музею становлять 36 шістаків (один — 1660 р.,[14] 26 примірників 1661 р.[15] і 9—1662 р.[16]), карбовані у Львові Джіовані Баптистом Амуретті, якому в 1660 р. король здав в оренду Львівський монетний двір. Амуретті карбував у Львові срібні шістаки, орти, золоті дукати і подвійні дукати. Дукати карбовано тільки в 1661 p., подвійні дукати, які відрізнялись подвійним розміром і ватою — в 1660 та 1661 pp.

Шістаки Амуретті за своїм розміром, вагою, візерунком та написами аналогічні описаним вище шісткам Бандінеллі, від яких відрізняються відсутністю герба м. Львова і літерами: GBA (Giovani Babtisti Amuretti) на лицьовому або зворотному боках монети. їх діаметр — 25—26 мм; пересічна вага — 3,32 г.

Шістаки Амуретті, що зберігаються у Львівському історичному музеї, належать до 13 різновидностей, які відрізняються деталями кругових написів, кількістю розділових крапок між окремими словами і скороченнями написів. На одному примірнику скорочення: «ARGEN» (ARGENTEUS) помилково роз’єднане на дві частини крапкою (AR.GEN).

М. Гумовському відомо 14 різновидностей львівських шістаків, карбованих Амуретті[17].

Метал для карбування монет згідно з умовою повинен був придбати орендатор (відкупщик) монетного двору. Логічно припустити, що Амуретті використав готове і обладнане приміщення монетного двору в палаці архієпіскопа. Про умови, на яких це приміщення було йому здане, даних поки що не маємо.

Третю групу описуваних монет становлять 84 екз. так званих тимфів[18], карбованих у Львові у 1663 р. Андрієм Тимфом, який запропонував монетній комісії проект карбування монет нового типу вартістю в один польський злотий (тобто 30 грошів)[19] і одержав в оренду Львівський монетний двір. На лицьовому боці цих монет, відомих під назвою тимфів, під короною — королівська монограма «ICR» (IOANNES CASIMIRUS REX) і в двох рядках круговий напис: «DAT: PRETIUM: SERVATA: SALUS:POTIORQ[U]E:METALLO:EST»[20]. Цим самим хотів підняти вартість своєї низькопробної монети, що за офіціальним курсом дорівнювала 30 грошам, в той час коли її дійсна ціна не досягала навіть 13 грошів[21]. Населення, однак, знало її вартість і навіть королівську монограму «ICR» читало як «Initium Саlamitatis Regni» — початок занепаду королівства. На зворотному боці тимфів під королівською короною зображений щит з гербами Польщі і Литви у верхній його частині, гербом короля на невеликому щиті під короною в центрі та написом в два рядки: «XXX GRO(SSUS). POL(ONIAE)»[22] в нижній частині щита. Круговий напис: «MONE: (ТА) NOVA: ARGE: (NTEA) REG: (NI) POL.(ONIAE) 1663»[23]. По боках гербового щита — розділені ним літери AT (Андрій Тимф). Діаметр тимфа — 30 мм пересічна вага — 6,36 г.

Тимфи 1663 р. в збірці музею представлені у 54 різновидностях, що різняться між собою деталями написів (зокрема, різними скороченнями окремих слів) та розділовими знаками або зірками між словами напису. На семи примірниках допущено помилки[24].

З 3 по 19 квітня 1663 р. Тимф випустив однозлотових монет на суму 1357170 злотих польських, вичерпавши, таким чином, весь державйий заіпас срібла у Львові. Про великий розмах підприємства Тимфа свідчить кількість випущених ним за короткий час (приблизно 14 робочих днів) монет. Денна продукція Львівського 'монетного двору під керівництвом Тимфа становила пересічно 96941 монету, тобто «була в 145,5 раза більшою від продукції монетного двору Бандінеллі, який пересічно випускав денно 666 шістаків. Це, очевидно, свідчить про застосування Тимфом пресу для карбування монет, вже відомого в той час в Європі. Примусова вартість низькопробних монет Тимфа давала йому змогу одержувати чистого прибутку по 4 злоті польські для себе і по 54 злотих польських для держави від кожної гривни (201,8 г) чистого срібла.

Тимфи продовжували курсувати до 1776 р.[25], хоч їх реальна вартість постійно знижувалась. Причиною цього було економічне становище шляхетської Польщі, уряд якої був неспроможний випустити нову, кращу за своєю якістю монету відповідної вартості. Тимфи — останні монети львівського карбування.

Карбування монет у XVII ст. у Львові є відображенням політичних подій і економічного стану Польщі цього періоду. їх перший випуск 1656 — 1657 pp. є результатом підтримки католицьким духівництвом Яна Казимира в критичний для нього момент. Це — один з заходів ксьондзівсько-королівської політики, спрямованої на збереження попереднього становища в державі, яке забезпечувало католицькому духівництву величезну свободу дій. Зовнішній вигляд монет цього періоду свідчить про поспіх, з яким ці заходи запроваджувались в життя, та про зниження художнього рівня продукції деяких львівських цехів (золотників і граверів), що наступило в другій половині XVII ст. Остання обставина пояснюється загальним економічним зубожінням країни. Про це дуже яскраво свідчать монети Амуретті і Тимфа — речовий доказ економічного хаосу, що охопив Польщу під кінець панування Яна Казимира. Тимфи і мідні соліди відіграли чималу роль у зреченні в 1668 р. престолу короля, який заплутався у фінансовій політиці і був паралізований у своїх діях нечуваним свавіллям шляхти.

И. К. Свешников
К ИСТОРИИ ЧЕКАНКИ МОНЕТ ВО ЛЬВОВЕ
Резюме

Хранящиеся во Львовском историческом музее монеты львовской чеканки XVII ст. отражают политические события и экономическое состояние Польши этого периода. Они могут быть разделены на 3 группы. К первой из них относятся орты и шестаки 1656—1657 гг., появившиеся в результате поддержки католическим духовенством короля Яна Казимир^ в период шведско-польской войны 1656—1660 гг. Вторую группу составляют шестайи 1660—1661 гг., чеканенные арендатором Львовского монетного двора Амуретти. К третьей группе относятся однозлотовые монеты (так называемые тимфы), отчеканенные в 1663 г. А Тимфом; с помощью последнего Ян Казимир старался выйти из экономического кризиса, охватившего страну вследствие финансовой политики правительства и своеволия шляхты. Внешний вид монет первой группы свидетельствует о поспешности их изготовления, качество монет второй и третьей групп указывает на быстрый рост обнищания королевской Польши во второй половине XVII ст.


  1. Львівський державний історичний музей (далі — ЛДІМ), інв. № 29-34/33 (два екземпляри дуже стерті), 11165 (чотири екземпляри).
  2. ЛДІМ, інв. № 1165 (66 примірників), 1174.
  3. Ян Казимир божою милістю король Польщі і Швеції.
  4. Шість срібних грошів Королівства Польського, 1656.
  5. Ян Казимир божою милістю король Польщі, великий князь Литви, Русі і Прусії.
  6. А також шведів, готів і вандалів наслідний король.
  7. На одному екземплярі у слові «VANDALORVMQVE» перша літера «A» перевернута, на другому їв переліку титулів короля пропущена літера «L» (LITHVANIAE). Крім того, в двох випадках в скороченні «VAND:Q:» (VANDALORVMQVE) літера «D» помилково відділена від попередніх двома крапками: «VAN:D:Q».
  8. І. Pinocci, Yilis moneta Reipublicae pestis.
  9. R. Mękicki, Mennica lwowska w latach 1656—1667, Studie lwowskie, Lwów, 1932.
  10. Українцями були, мабуть, гравер Юркович, золотники Павло Федорович, Яшуркович, Антон Кушович, Рокита та ін.; поляками — гравер Домбровський, золотники Рачинський, Андрій Ціхоцький, Ян Кавел, Фіалковський та ін., слюсарі Каспер Скібіцький, Ян Любачевський, ковалі Андрій Олексіцький Ян Робіцький; гравер Матіас Німець, золотник Ян Дортман, слюсар Томас Гендріх, коваль Ференс були, очевидно, німцями. Відомі прізвища євреїв — працівників монетного двору — гравера Иосифа й золотника Дино Фаїта. Вірменами були, наприклад, золотники, які фігурують в актах як Сефер Вірменин і Христоф Вірменин.
  11. Ł. Cnarewiczowa, Czarna kamienica і jej mieszkańcy, Lwów, 1935, стор. 15—17.
  12. Там же, crop. 26.
  13. R. Mękicki, вказ. праця, стор. 276—284.
  14. ЛДІМ, інв. № 35-39/35.
  15. Там же, інв. № 35-39/35 (22 примірники), № 1153 (4 примірники).
  16. ЛДІМ, інв. № 35-39/35 (7 примірників), № 1154 (2 примірники).
  17. М. Gumowski, Podręcznik numizmatyki polskiej, Kraków, 1914.
  18. ЛДІМ, інв. № 29-34/34 (14 примірників), № 1180 (70 примірників).
  19. 3 кінця XV ст. в Польщі існував подвійний рахунок на злоті червоні — дукати, вагою 3,5 г, і злоті польські — срібні монети, вартість яких спочатку дорівнювала дукату, пізніше значно знизилась і дійшла за Яна Казимира до 1/6 дуката.
  20. 21 Ціну цій монеті дає порятунок Батьківщини, що є ціннішим за вартість металу.
  21. М. Gumowski, Podręcznik numizmatyki polskiej, Kraków, 1924, стор. 135.
  22. 30 грошів польських.
  23. Нова срібна монета Королівства Польського.
  24. В двох випадках на кінці слова «SALUS» подвоєно останнє «S» («SALUSS»); у скороченні «GRO.POL» літера «Р» на одному примірнику відділена від наступних крапкою («GRO.P.OL»); в одному випадку у слові «METALLO» друге «L» замінене крапкою («METAL.O»); розділові знаки в словах «DAT PRETIUM SERVATA SALUS» на одному примірнику розставлені неправильно: «DAT P:RETIUM: SERVATAS: SALUS»); в укороченні «XXX GRO.POL» в двох випадках переставлені літери («XXX GOR:POL» і «XXX GRO:PLO»), а в одному — літера «R», крім того, замінена літерою «S» (XXX GOS.POL).
  25. М. Gumowski, Mennica bydgoska, Toruń 1955,, стор. 227