Історичні джерела та їх використання/1/Передмова
XXII з'їзд Комуністичної партії Радянського Союзу — з'їзд будівників комунізму, дав глибокий аналіз шляху, пройденого нашою країною, всебічний аналіз сучасного становища, а також з вичерпною, ясністю і чіткістю сформулював практичні завдання політики партії на наступні 20 років. Першочерговими завданнями комуністичного будівництва з'їзд намітив створення матеріально-технічної бази комунізму, формування комуністичних відносин і виховання нової людини — людини комуністичного суспільства. Все це є ще одним яскравим виявом творчого розвитку марксистсько-ленінської теорії, збагачення її новими важливими положеннями.
В Програмі КПРС вперше розроблено науково обгрунтований, конкретний план побудови комуністичного суспільства. Комунізм стає живою, зримою і конкретною справою. Нова Програма, рішення і матеріали XXII з'їзду КПРС стали надбанням широких народних мас не тільки нашої країни, а й далеко за її межами.
На виконання програми побудови комунізму мобілізуються всі сили, засоби і ресурси країни. Надзвичайно важлива роль у будівництві комунізму належить науці. Великі завдання в період розгорнутого будівництва комунізму поставлені у Програмі КПРС перед суспільними науками, зокрема вказується: «Інтенсивно повинна розвиватись дослідна робота в галузі суспільних наук, які становлять наукову основу керівництва розвитком суспільства. Головним у цій галузі є вивчення і теоретичне узагальнення практики комуністичного будівництва, досліджений основних закономірностей економічного, політичного і культурного розвитку соціалізму і переростання його в комунізм, розроблення проблем комуністичного виховання»[1]. Розв'язання в Програмі та інших матеріалах XXII з'їзду партії важливих теоретичних і політичних проблем надзвичайно збагачує і рухає вперед суспільні науки, зокрема історичну. В новій Програмі немає жодного розділу і пункту, який би певною мірою не торкався історичної науки, покликаної не тільки фіксувати і пояснювати явища, а, головне, служити народові, пробуджувати у нього почуття історичної відповідальності, викликати до життя необхідність активних свідомих дій, спрямованих на перетворення світу. Роль історичної науки завжди визначається тими ідеями, які вона несла народові. В наших умовах — це ідея побудови комунізму.
XXII з'їзд КПРС, як і XX з'їзд КПРС, ще раз переконливо показав політичне і теоретичне значення відновлення і дальшого розвитку ленінських норм партійного життя, творчого змісту марксизму-ленінізму, довів необхідність засудження партією культу особи як явища, за своєю суттю глибоко чужого природі соціалізму, радянському ладові.
Відомо, що під час культу особи були допущені відхилення від ленінських заповітів, зловживання владою, порушення революційної законності. Культ особи мав тяжкі наслідки для ідейного життя партії, для всієї ідеологічної роботи і розвитку теорії марксизму-ленінізму.
Великої шкоди завдав культ особи і історичній науці. Вся роль істориків зводилась лише до одного — підбирати факти для ілюстрації раз і назавжди встановлених тверджень і положень. Обставини, які склалися на ідеологічному фронті в період панування культу особи, сприяли появі таких негативних явищ в історичних працях, як догматизм і антиісторизм, начотництво і цитатництво, кон'юнктурність, ювілейне славослов'я і «викривальна» крикливість. Складний історичний процес часто грубо спрощувався, мало місце нехтування фактами, використання вузького кола джерел, аналіз підмінявся схемою. Нестерпно дошкульною і тяжкою була атмосфера дрібної опіки і грубого адміністрування, підозрілості і недовір'я.
Великим гальмом, шкодою для розвитку історичної науки було те, що цілі її галузі, напрямки в умовах культу особи Сталіна не розроблялись, були кинуті і забуті. Нехтування фактами, використання вузького кола джерел, перешкоди, які створювались для праці в архівах, призвели до того, що майже не приділялось уваги розробці спеціальних («допоміжних») історичних дисциплін. А, як відомо, спеціальні історичні дисципліни займаються вивченням джерел, встановлюють їх автентичність і важливість, а також шляхи використання. Без врахування цього не може бути й мови про всебічний розвиток науки.
В ході розвитку історичної науки виник ряд спеціальних («допоміжних») дисциплін, значення яких дуже велике. Від їх розробки в значній мірі залежить краще пізнання фактів, розуміння першоджерел. Це відіграє важливу роль в справі правдивого висвітлення подій та історичних явищ на основі перевірених фактів. Мова йде про професіональну досконалість історика, який взявся відобразити історичний процес. Має це принципове значення для розвитку марксистсько-ленінської методології та методики історичного дослідження, для боротьби з буржуазними фальсифікаторами історії.
Серед спеціальних історичних дисциплін, можна сказати, перше місце займає історіографія — історія історичної науки. Без історії предмета немає самої теорії науки. Про важливість цієї дисципліни свідчить те, що вона за своїм значенням і методикою дослідження останнім часом починає перетворюватися в окрему галузь історичного знання.
Без фактів не може йти мова про якесь історичне дослідження. Факти ж історія черпає з джерел. Ці джерела та їх значення в історичному дослідженні бувають різними. В зв'язку з цим виникла спеціальна історична дисципліна — джерелознавство. З джерелознавством тісно зв'язані такі дисципліни, як історія установ, що дає відомості про виникнення документів, архівістика — знання архівів, що в свою чергу ділиться на кілька підрозділів, дипломатика, яка займається вивченням історичних документів, їх автентичності. В справі розуміння історичного джерела важливу роль відіграють палеографія, філігранологія, сфрагістика, геральдика, генеалогія. Перша вивчає письмена, друга — папір та водяні знаки, третя — печатки, четверта — герби, а п'ята — походження, родовід людей.
Тісно зв'язані з джерелознавством археографія, яка займається публікацією документів і виробленням для цього відповідної методики, а також історична бібліографія, без якої важко налагодити систематичну розробку багатьох проблем.
Історичні події відбуваються в просторі і часі. І тут на допомогу історику приходить історична географія, назва якої багато говорить сама за себе, топоніміка, що займається вивченням походження географічних назв. Важливе значення мають картографія і краєзнавство. Спеціальна дисципліна — хронологія — відіграє важливу роль у встановленні історичних дат. Історик, який займається питаннями вивчення матеріального світу, не може обійтися без відомостей про міри довжини, поверхні, об'єму, ваги. Ці дані вивчаються спеціальним предметом — метрологією. До метрології примикає нумізматика, що вивчає монети і медалі як історичні пам'ятки.
Один перелік як згаданих, так і інших спеціальних дисциплін свідчить про те, що вони є дуже важливою ділянкою історичної науки. Без їх розробки не може бути й мови про нормальний розвиток історичної науки, що складає єдине ціле.
Рішення XX і XXII з'їздів партії, ліквідація наслідків культу Сталіна створили всі умови для творчого розвитку марксистсько-ленінської теорії, а на її основі — історичної науки. Підвищився творчий тонус, шириться новий підхід до вивчення проблем, відкидається ряд невірних тверджень і положень, висунутих ще в умовах культу особи. Радянська історична наука, що завжди була нерозривно зв'язана з життям народу, з побудовою нового суспільства, зараз відіграє належну їй роль.
Провадяться відповідні заходи в справі розгортання досліджень з спеціальних історичних дисциплін, як в цілому в Радянському Союзі, так і на Україні. В нашій республіці цьому сприяли республіканська нарада з питань розвитку спеціальних історичних дисциплін, скликана Інститутом історії АН УРСР в 1959 р., наукова конференція істориків-архівістів, проведена Архівним управлінням при Раді Міністрів УРСР в 1960 р. На нараді і конференції було порушено багато важливих питань, вирішення яких дозволить підняти спеціальні історичні дисципліни на рівень завдань, що стоять перед радянською історичною наукою.
В Інституті історії АН УРСР створений відділ історіографії та джерелознавства. З 1961 р. успішно працює під керівництвом академіка АН УРСР І. П. Крип'якевича семінар з спеціальних історичних дисциплін при Центральному державному історичному архіві УРСР у м. Львові. Такі ж семінари створені і при інших архівах.
Велику увагу розвитку спеціальних історичних дисциплін було приділено на Всесоюзній нараді істориків, що відбулася в Москві в грудні 1962 р. Після XX з'їзду на Україні вийшло з друку кілька монографічних праць з історіографії, джерелознавства, посібники з спеціальних дисциплін. Питанням розробки спеціальних історичних дисциплін приділяється увага в фаховій періодичній пресі, зокрема в «Науково-інформаційному бюлетені Архівного управління УРСР», «Українському історичному журналі» та інших виданнях.
Та при цьому всьому не можна не відзначити, що розробка спеціальних історичних дисциплін ще дуже відстає від потреб розвитку історичної науки. Перед істориками стоять зеликі завдання і, можна сказати, ще непочатий край роботи на цій ділянці.
Одним з найважливіших завдань є створення узагальнюючих монографічних праць та учбових посібників з спеціальних історичних дисциплін. Але з цим завданням можна справитись при умові, що в найближчий час буде досліджено цілий ряд конкретних тем і проблем, буде нагромаджено фактичний матеріал і зроблено теоретичні узагальнення.
Серед багатьох проблем першочергове значення мають питання поповнення державного архівного фонду і створення для нього необхідного науково-довідкового апарату. Життя вимагає в найстисліші строки розроблення наукових принципів комплектування державних архівів документальними матеріалами, накреслення шляхів поповнення втраченої документації.
Важливою ділянкою архівознавства є фондування документальних матеріалів. А для того, щоб правильно провести цю роботу, потрібно досконало знати історію установ і діловодства.
В галузі джерелознавства насамперед необхідно зайнятися виявленням і класифікацією документальних матеріалів, критичним аналізом і вивченням їх походження, класового характеру і визначення їх достовірності і фактичної цінності. На особливу увагу заслуговують джерела радянської доби і питання методики праці над ними.
У зв'язку з розгортанням роботи над багатотомною «Історією міст і сіл Української РСР» виникає невідкладна потреба розроблення літератури і джерел, а також окремих питань історичної географії, картографії, краєзнавства.
Після XX з'їзду КПРС відбулися помітні зрушення в публікації документальних джерел, зокрема радянської доби, однак теоретичне узагальнення практики публікації документальний матеріалів відстає від потреб життя. Досі немає правил публікації документів, писаних діловодною українською мовою до XX ст., а також іноземними мовами. Вимагають дальшого розроблення і удосконалення правила публікації радянських документів. Назріла потреба у вивченні окремих проблем палеографії. В силу звички палеографія у нас асоціюється з давнім періодом. Але це не так. Треба тякож вивчати особливості письма радянського періоду.
Першочерговим завданням в галузі дипломатики є вивчення окремих різновидностей актового матеріалу, зокрема XVIII — XX ст.
В аналізі, конкретизації і паспортизації фактичного матеріалу велика роль належить геральдиці і сфрагістиці. Потрібно особливу увагу звернути на виявлення, облік, систематизацію і опис філіграней, печаток, гербів тощо.
На основі вивчення документальних матеріалів слід встановити, які міри існували на різних територіях на Україні в різні періоди, вияснити реальну величину одиниць виміру, співвідношення їх між собою і, головне, визначити принцип переводу їх на сучасні метричні міри.
Зрозуміло, названими питаннями не вичерпуються проблеми, які потрібно розв'язувати. Особливу увагу дослідників треба звернути на вивчення проблем і тем спеціальних історичних дисциплін стосовно до історії соціалістичного і комуністичного суспільства. Тут ще непочатий край роботи.
Дальший розвиток спеціальних історичних дисциплін гальмується ще й тим, що на Україні немає органу, в якому б могли систематично друкуватись наслідки наукових досліджень. Вміщення час від часу статей з джерелознавства, палеографії, дипломатики та ін. спеціальних історичних дисциплін на сторінках «Українського історичного журналу», «Науково-інформаційного бюлетеня Архівного управління УРСР» не може задовольнити потреби часу. Ось чому, виконуючи побажання наукової громадськості, Інститут історії Академії наук УРСР і Архівне управління при Раді Міністрів УРСР вирішили видавати, в міру нагромадження матеріалу, збірник наукових статей, повідомлень, заміток і рецензій з спеціальних історичних дисциплін. Інститут історії і Архівне управління сподіваються, що видання таких збірників допоможе тісніше згуртувати наукові сили республіки, які займаються вивченням спеціальних історичних дисциплін.
В цьому випуску вміщено статті, повідомлення і замітки з питань джерелознавства, археографії, палеографії, дипломатики, хронології, сфрагістики, історичної географії, нумізматики, архівознавства та історії установ.
Інститут історії Академії наук УРСР та Архівне управління при Раді Міністрів УРСР мають намір розширювати тематику досліджень з питань спеціальних історичних дисциплін у наступних випусках збірників, залучаючи широке коло авторів.
- ↑ Матеріали XXII з’їзду КПРС, Державне видавництво політичної літератури УРСР, к., 1962, стор. 393.