Ой, на Чорному Морю,
На білому каменю,
Не ясний сокіл квилить проквиляє,
Як син до батька, до матери з тяжкої неволї
В городи християнські поклон посилає,
Сокола ясненького рідним братом називає:
„Соколе ясний,
Брате мій рідний!
Ти високо лїтаєш, ти далеко буваєш…
Чому у мого батька — у матери нїколи в гостях не буваєш?
Полинь ти, соколе ясний,
Брате мій рідний,
У городи українські,
Сядь-пади,
У мого батька й матери перед ворітьми,
Жалібненько проквили,
Об моїй пригодї козацькій припомяни,
Ще мойому батьку й матері більшого жалю завдай.
Нехай батько й матуся
Мою пригоду козацькую знають,
Статки, маєтки збувають, скарби збирають,
Головоньку козацькую з тяжкої неволї визволяють!
Бо як стане Чорне Море согравати,
То не знати ме отець, анї мати
У котрій каторзї шукати,
Чи у пристани козловській,
Чи в городї Цариградї на базарі.
Будуть нас Турки-яничари набігати,
За Червоне Море в арабськую землю продавати,
Будуть за нас срібло-злото не лїчачи,
Сукна дорогі поставами, не мірячи, за нас брати!“
То брат товариш теє зачуває,
До брата товариша промовляє:
„Товаришу, брате мій рідний!
Та не треба нам в городи українські поклону посилати,
Свому батьку й матцї більшого жалю завдавати.
Бо хоть наш батько і мати будуть добре дбати,
Ґрунти, великі маєтки збувати,
Скарби збирати, —
Та не знати муть, де в якій тяжкій неволи турецькій синів своїх шукати:
Що сюди нїхто не заходжає,
І люд хрещений не заїзджає,
Тільки соколи ясненькі лїтають,
На темници сїдають,
Жалібно квилять-проквиляють.
Нас всїх бідних невольників у тяжкій неволи турецькій —
Добрим здоровлєм навіщають“.
Баша турецький, бусурманський,
Недовірок християнський,
По ринку він походжає
Він сам добре теє зачуває.
На слуги свої, на Турки-яничари зо зла гукає:
„Кажу я вам, Турки-яничари, добре ви дбайте!
Із ряду до ряду захожайте,
По три пучки тернини і червоної таволги[1]) набирайте,
Бідного невольника по тричи в однім місци затинайте!“
Тодї слуги, слуги, Турки-яничари,
Добре дбали,
Із ряду до ряду заходжали,
По три пучки тернини і червоної таволги у руки набирали,
По тричи в однім місци бідного невольника затинали,
Тїло біле козацьке, молодецьке коло жовтої кости оббивали,
Кров християнську неповинно проливали.
Стали бідні невольники на собі кров добачати,
Стали землю турецьку, віру бусурманську
Клясти-проклинати:
„Ти земле турецька, віро бусурманська,
Ти розлуко християнська!
Не одного ти розлучила мужа з женою,
Брата з сестрою,
Дїток маленьких з отцем і маткою!“
Визволь, Господи, всїх бідних невольників
З тяжкої неволї турецької,
З каторги бусурманської,
На тихі води,
На ясні зорі,
У край веселий,
Між мир хрещений!
|
