Ой, обізветь ся пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
„Гей, друзї-молодцї, братя козаки-Запорожцї!
Добре дбайте, борзо гадайте,
Із Ляхами пиво варити зачинайте!
Ляцький солод, — козацька вода;
Ляцькі дрова, — козацькі труда…“
* Тож то козаки із Ляхами
Пиво варить зачинали!
Ляхи чогось догадались,
Від козаків чогось утїкали,
А козаки на Ляхів нарікали:
„Ой, ви Ляхове, пеські синове!
Чом ви не дожидаєте,
Нашого пива не допиваєте?“
Гей, обізветь ся пан Хмельницький,
Отаман-батько чигиринський:
„Гей, друзї молодцї, братя козаки-Запорожцї,
Добре знайте, борзо гадайте,
Від села Ситників до города Корсуня
Шлях канавою[1] перекопайте,
Потоцького піймайте, менї в руки подайте!“
Тодї козаки Ляхів доганяли,
Пана Потоцького піймали, як барана звязали
Та перед Хмельницького гетьмана примчали:
„Гей Потоцький, Потоцький!
Чом у тебе й досї розум жіноцький?
Не годиш ся-ж ти воювати!
Не вмів ти єси в Подільськім Камінцї пробувати,
Печеного поросяти, курицї з перцем
Та з шапраном уживати;
А тепер не зумієш ти з нами козаками воювати
І житньої соломахи з тулузком уплїтати!
Хиба велю тебе до рук кримському хану дати,
Щоб навчили тебе Кримцї-нагаї
Сирої кобилини жовати,
Або житньої соломахи
Бузиновим молоком запивати!“
Тодї Ляхи чогось догадались,
На Жидів нарікали:
„Гей, ви, Жидове, поганські синове!
На що то ви великий бунт, тревогу зривали.
На милю по три корчми становили,
Великії мита брали:
Від возового по пів-золотого,
Від пішого по два гроші,
А ще не минали й сердешного старця, —
Відбирали пшоно та яйця!
А тепер ви тії скарби збирайте
Та Хмельницького єднайте.
А то, як не будете Хмельницького єднати,
То не зарікайтесь за річку Вислу
До Польщі прудко тїкати!
* Отсе, панове-молодцї, над Польщею
Не чорна хмара вставала,
Не одна панї-ляшка удовою зосталась.
„Ой, озоветь ся одна панї-ляшка:
Нема мого пана Гриця!
Десь поїхав дивить ся,
Як буде козацьке пиво варить ся!“
Ой, озоветь ся друга панї-ляшка:
„Нема мого пана Яна!
Десь його звязали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана!“
Ой, озоветь ся третя панї-ляшка:
„Нема мого пана Томаша!
Десь його Хмельницького козаки
Повели до свого коша!“
Ой, озоветь ся четверта панї-ляшка:
„Нема мого пана Якуба!
Ой, Якубе, Якубе!
Десь тебе з Жовтої Води,
З бистрої річки Прута й до віку не буде!
Десь узяли Хмельницького козаки
Та либонь повісили його десь на дубі!“
Ой, не чорна хмара над Польщею встала,
Тож то не одна ляшка удовою стала!
Бо на праву середу
Гнали козаки Ляхів так як би череду.
Ой, котрих гнали до Прута,
Була доріженька дуже прута;
Которих до Буська,
Була доріженька дуже грузька;
А которих до Хотини, то біжучи попоїли,
То кидали Ляхів козаки у воду,
На вічну прохолоду!…
|
