Історія Туреччини (1924)/Переднє слово
| Історія Туреччини Переднє слово |
Перед-османська турецька держава в Малій Азії ▶ |
|
|
Всесвітнього інтересу набірає історія Туреччини з того періоду, як турки-османи розповсюднилися по цілому Балканському півострові і тяжко побили з'єднане европейське лицарство під Нікополем 1396 р., а далі, протягом XV та XVI в. в., запанували і над Царгородом (Мехеммед II), і над Середземним морем (Сулейман I Пишний), і над чималою частиною католицько-европейських володіннів, та й сталися безпосередніми сусідами мало не для всіх народів («bo już máło nie wszyscy máją ie sąsiády», так і писав про турків польський поет Рей XVI в.)[1]. Тодішня Европа тремтіла перед турками не тільки жахаючися їх. Ні, тремтіла вона й солодко потерпаючи та й напружено чекаючи: а чи не присунуться завойовники-турки ще далі, ще близче? а чи не звоюють вони, на радість европейській людності, ще й инші краї культурної Европи? а чи не запровадять вони в Европі своїх спасенних, турецьких порядків? Для нас-слов'ян той період — тим цікавіщий, що з Туреччини була тоді держава в значній мірі слов'янська-таки, в ній мова слов'янська була навіть напів-офіційна; а наші бідолашні українські невільники, що безконечними гуртами діставалися до Туреччини через татарський кримський полон, надавали Туреччині почасти навіть деякого характеру українського, особливо коли ті українські невільники вбивалися в силу, бо «турчилися-бусурменилися, для розкоші турецької, для лакомства нещасного»[2] Славна султанша Роксолана, жінка Сулеймана Пишного, що за кожним її рухом і словом уважно й тривожно слідкували західньо-европейські дипломати, то-ж була наша землячка, дочка православного попа з галицького Рогатина, яку людолови-татари захопили були в полон та й привезли до турків, а вона сталася турецькою султаншою, і самого Сулеймана Пишного, наймогутнішого з усіх османських султанів, узяла в свої руки та крутила цілою турецькою державою й европейськими відносинами так, як бажала. Саме оцьому, дуже цікавому, до того-ж надвірньо-блискучому, всеевропейському періодові турецької історії найбільше й присвячено теперішню книжку, що її видає Українська Академія Наук.
Звичайно, що обминути історію попередніх турецьких часів, обминути XIV століття, коли османська держава допіро формувалася, теж не випадало, — і тому про XIV-е століття теж є в нас мова. Подано в нас звістки навіть і за турецько-сельджуцьку малоазійську державу XI–XIII в. в., яка явилася предтечею для держави турецько-османської. Тільки-ж тії часи трактуються в нас геть по-инакшому, ніж XV та XVI в. в. Про XI–XIV в. в. ми даємо зовсім коротке, стисле оповідання, здебільша навіть без усяких джерельних цитат, тимчасом як XV та XVI в. обмальовуються в нас докладно, і скрізь там зазначаються джерела наших звісток (річ тим потрібніша, що значну частину поданих у нас звісток довелося витягти на світ мабуть чи не нам-таки першим).
Не всі джерела цитуються в нас однаковим способом. Коли треба покликатися на якийсь турецький літопис (писаний чи по-турецьки, чи по арабськи, чи по-перськи), то вистарчає назвати ім'я літописця та рік події, — з такою-бо вказівкою геть-легко знайти потрібну звістку, тим паче що турецькі літописці мають гарну звичку: в оповіданнях, присвячених кожному рокові, подавати для кожної події окремі, спеціяльно-підкреслені відповідні заголовки. Але звичайно, що в тих випадках, де не вистарчило-б покликатися на самісінький рік турецького літопису, ми цитуємо й том і сторінки друкованого видання, зазначаючи разом з тим і той рік, коли дане видання вийшло в світ. Инше діло — джерела европейські: їхній характер — такий, що в кожній цитаті доводиться обов'язково зазначати і рік видання цитованої книжки, і друковану її сторінку. Користувалися ми переважно рідкими стародруками, а не приступнішими для звичайного читача новими передруками. Це робилося не тому, що такий спосіб цитувати (мовляв, перводжерельний) ми вважали за єдино-науковий, а тільки попросту — тому, що саме отакі книжки, а не инакші, знаходили ми в бібліотеці Української Академії Наук: в ній стародруків, та й то як-найрідкіших — велика сила, а новітніх передруків часто немає зовсім; і дістати їх із-за кордону при теперішніх важких міжнародніх зносинах не було ніякісінької спромоги.
А. Кр.
У Київі, 31 грудня 1923 р.
——————
- ↑ Źwierciadło, 1567, л. 242.
- ↑ Відомі слова з кобзарської думи про Марусю Богуславку.