Про турецькі племена (ст. 1‑2). — Найдавніша історія турецького плім'я. Потяг до Европи крізь українські степи (ст. 2). — Турецьке посування крізь Персію. Турки VI в. побіля середнеазійських границь сасанідського Ірану й їхні зносини з візантійцями (ст. 3‑4).
Мусулманська сельджуцька імперія з XI в. (ст. 4). — Румська (іконійська) вітка сельджуцьких турків, 1077–1300. Іранізм культури іконійського султанату (ст. 5-6). Приязні стосунки з христіянами (ст. 6‑7). — Монгольська навала XIII в. підрізає іконійське султанство (ст. 7‑8).
Загальний характер початків османської історії (ст. 10). — Як османи появилися, в 1230-их р. р., і закріпилися в Малій Азії (ст. 11‑12).
«Збірання землі турецької» за чотирьох перших османських володарів XIV в. (ст. 12‑13). — Завойовуються в XIV в. землі греко-візантійські (Бруса 1326 і ин., ст. 13) та слов'янські; Мюрад I в Адріянополі 1361 та Філіпополі 1368; серби і Косове поле 1389 (ст. 14); Баєзід I Блискавичний бере столицю болгарського царства Тирново 1393 (ст. 15). Доля підбитого болгарського царства (ст. 15‑16) і давнішої Великої Сербії; рештки сербської самостійности (ст. 16‑18); перші слов'янські впливи на Туреччину (ст. 18). Османська держава значно цівілізується (ст. 18‑20). — Османське постійне військо «йені чері» (яничари; його норови (ст. 20‑21).
Блискуча військова перемога Баєзіда I Блискавичного над европейськими лицарями під Нікополем 1396 (ст. 21‑25).
Тімурове нашестя. Ангорське побоїще 1402 — і занепад османської держави (ст. 25‑27). — Байка про Тімурове христіянство (ст. 28‑29).
