то по дорозі, на своїй-таки турецькій території, і він і його військо сильно натерпілися од розбійницьких банд, і до Сигота султан прибув уже добре знервований. Більш, як місяць (од початку серпня 1566 р. до початку вересня) безрезультатно стояли турки під Сиготом, та й отут 72-літній султан Сулейман Пишний і помер (5 вересня 1566 р.). Воєводи потаїли од війська султанову смерть, а за три дні (8 вересня) турки взяли-таки Сигот, і кріпість сама себе висадила в повітря[1].
Европа XVI в., шануючи і видатну особу і політичну могутність султана Сулеймана I, дала йому прозвання «Пишний» та «Великий», хоч сами турки, як було зазначено (ст. 135), так його не звуть. І сучасна нам Европа, в особі своїх істориків, не зважиться одбірати од Сулеймана I його титулів. От, приміром, історик-англієць, автор «History of Turkey» Стенлі Лен-Пуль, пише: «Султана по справедливости варто звати «Великим» не тільки за його безперечну талановитість і за блискучу низку його успіхів, ба ще більше за те, що він спромігся здобути собі таке видатне становище в вік великих людей, в вік Карла V, Франциска I, Єлисавети і Лева X, в вік Колумба, Кортеса і Ралея. В епоху високої могутньости імператора Карла V не побоявсь він захопити Угорщину й облягти Відень; в епоху великих флотів і адміралів, Дорії та Дрека, він панував на морі до берегів Еспанії; його адмірали Барбароса, Піялі й Драгут наводили панічний жах на всі береги Середземного моря, вигнали еспанців з барбарійських держав, а в великому морському бої коло Превези (1538) розбили сполучену силу папи, імператора й дожа. Трохи чи не од Гібралтара до Багдада та й од порогів Ніла до Будапешта на Дунаї — його імперія».
Оглядаючи султанування Баєзіда I Блискавичного (ст. 18), Мюрада II (ст. 36–37) та Мехеммеда II Завойовника (ст. 100), ми мали нагоду зазначити, що через династичні звязки османських султанів із сербськими володарями (османськими васалами) та ще більше через яничарське військо, навербоване із слов'ян, і через масовий перехід вельможних слов'ян на мусулманство — османська держава сильно послов'янщилася в своїх найвищих або в найвпливовіщих верст-
- ↑ Турецькі джерела про Сиготську облогу 1566 р. — то Селянікій та Алі-челебій XVI в., а од них черпають компілятори Печевій та Солак-заде першої половини XVII в. Европейські джерела — 1) Petrus Bizarus: De bello Pannonico, 2) Samuel Budina: Historia Szigeti; обох видав Швандтнер у I томі своєї всезбірки: Scriptores rerum Hungaricarum (1743).
