Перейти до вмісту

Сторінка:Агатангел Кримський. Історія Туреччини (1924).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

носинами так, як бажала. Саме оцьому, дуже цікавому, до того-ж надвірньо-блискучому, всеевропейському періодові турецької історії найбільше й присвячено теперішню книжку, що її видає Українська Академія Наук.

Звичайно, що обминути історію попередніх турецьких часів, обминути XIV століття, коли османська держава допіро формувалася, теж не випадало, — і тому про XIV-е століття теж є в нас мова. Подано в нас звістки навіть і за турецько-сельджуцьку малоазійську державу XI–XIII в. в., яка явилася предтечею для держави турецько-османської. Тільки-ж тії часи трактуються в нас геть по-инакшому, ніж XV та XVI в. в. Про XI–XIV в. в. ми даємо зовсім коротке, стисле оповідання, здебільша навіть без усяких джерельних цитат, тимчасом як XV та XVI в. обмальовуються в нас докладно, і скрізь там зазначаються джерела наших звісток (річ тим потрібніша, що значну частину поданих у нас звісток довелося витягти на світ мабуть чи не нам-таки першим).

Не всі джерела цитуються в нас однаковим способом. Коли треба покликатися на якийсь турецький літопис (писаний чи по-турецьки, чи по арабськи, чи по-перськи), то вистарчає назвати ім'я літописця та рік події, — з такою-бо вказівкою геть-легко знайти потрібну звістку, тим паче що турецькі літописці мають гарну звичку: в оповіданнях, присвячених кожному рокові, подавати для кожної події окремі, спеціяльно-підкреслені відповідні заголовки. Але звичайно, що в тих випадках, де не вистарчило-б покликатися на самісінький рік турецького літопису, ми цитуємо й том і сторінки друкованого видання, зазначаючи разом з тим і той рік, коли дане видання вийшло в світ. Инше діло — джерела европейські: їхній характер — такий, що в кожній цитаті доводиться обов'язково зазначати і рік видання цитованої книжки, і друковану її сторінку. Користувалися ми переважно рідкими стародруками, а не приступнішими для звичайного читача новими передруками. Це робилося не тому, що такий спосіб цитувати (мовляв, перводжерельний) ми вважали за єдино-науковий, а тільки попросту — тому, що саме отакі книжки, а не инакші, знаходили ми в бібліотеці Української Академії Наук: в ній стародруків, та й то як-найрідкіших — велика сила, а новітніх передруків часто немає зовсім; і дістати їх із-за кордону при теперішніх важких міжнародніх зносинах не було ніякісінької спромоги.

А. Кр.

 У Київі, 31 грудня 1923 р.