певняючи, що Баєзід I Йилдирим з найобразливішою зневагою згадує про христіянське европейське військо. І ото 1396 р. проти Баєзіда I Блискавичного з'організувався хрестовий похід, в якому взяли участь як-найдобірніші лицарі французькі, і англійські[1], і німецькі, і чеські, і польські, і угорські, і італійські, — одно слово, геть усі европейські лицарі, самий цвіт лицарства. Зібратися призначено було в Будапешті, і звідти стотисячна армія, трошки нижче од Залізних Воріт, перейшла через Дунай і вступила на болгарську територію, що належала османам. Певність перемоги була в лицарів як-найбільша. Дивлячися на армію, що хвилювалася, як степ, і на ліс піднятих списів, що й оком не можна було скинути, король Сіґізмунд Угорський пихато промовив: „Коли-б небо як-стій було завалилося, воно-б не впало на землю: ного задержали-б були оції списи!“.
Лицарі, під проводом короля Сіґізмунда, дійшли по Болгарії до Нікополя, так під середину вересня 1396 р., і туди-ж-таки вирушило військо Баєзіда Йилдирима. Тут під Нікополем, на правому боці Дунаю, здається 25 вересня 1396 р.[2], відбулася битва поміж європейцями та османами, і лицарів турки побили до ноги.
В упертому, запеклому бої щастя довго хиталося було то на цей, то на той бік, а перемогу дав туркам виступ сербського війська, що на чолі його стояв вірний турецький васал деспот Стефан Лазаревич. Його батько, ми бачили, наклав головою на Косовому полі сім тому літ, а син, отой Стефан Лазаревич, як посвоячився з султаном Баєзідом I, то вважав уже свої династичні інтереси за однакові з інтересами османськими. Баєзід таким чином розбив европейське лицарство вкрай.
Другого дня після Нікопільськоі перемоги Баєзід Йилдирим учинив кріваву розправу серед полонених, а їх попереду провели перед ним на-показ. Яничари скарали на-смерть щось із 3000 французьких бранців, залишивши одначе найзначніших, за яких можна було дістати добрий викуп (тут були Іван Безстрашний, син герцога Бургундського, граф деля Марш, конетабль Пилип д'Артуа, маршал Бусіко, що без нього не перебувався жаднісінький тодішній похід, й ин.); за свою молодість здобув пощаду молоденький жовнір-баварець Шільтбергер, що потім списав і Нікопільську османську перемогу і багато де-чого иншого про турецьке життя[3]. Угорський король Сіґізмунд не дістав-
- ↑ Англії належала в XIV в. частина Франції, і між обома державами велася т. зв. Столітня війна. Але саме під той час настала була для війни перерва, і королі Карло VI французький та Ричард II англійський не тільки помирилися, ба й посвоячилися.
- ↑ А може й 28-го вересня
- ↑ Мемуари маршала Бусіко — то теж джерело для історії Нікопільского бою.
