За Баєзіда I Йилдирима втиснулася в яничарське життя додаткова риса — вирафінована розпуста, якої не був знав засновник яничарського війська, людина патріархальних норовів, султан Урхан. Коли и при султанському дворі завелася педерастія, то і в яничарському війську, де шлюб заборонявся принціпово, вада цяя знайшла собі сприятливий ґрунт для розвитку: навербовані гарні хлопчики ставали за коханців для офіцерів, а за те, як підростали, то користувалися їхньою протекцією.
Щоб войовничий дух та дисціпліна в яничарському війську через цю розпусту підупадали — цього в усякому разі не довелося бачити Баєзідові Илдиримові. Саме навпаки. За Йилдирима військо цеє виявило свою міць не тільки в боротьбі проти греків і слов'ян, що їхню батьківщину турки загарбали, ба виявили яничари свою міць і в боротьбі проти европейського лицарства.
Відколи звоювали турки Сербію (1389) та Болгарію (1393), тоб-то правий беріг Дунаю, — це викликало в европейцях страх за цілість лівого берегу, і найперше мала затурбуватися Угорщина. Держава цяя була переважно слов'янська, а королем був так само не-мадярин Сіґізмунд Люксембурзький (1387–1437), тісно звязаний рідством та свояцтвом із пануючими династіями західньої Европи, майбутній німецький імператор[2]. Через свої посольства, що він їх виряжав до французького двора (до лицарського уряду божевільного Карла VI), Сіґізмунд, король Угорський, колов гонор гордовитого лицарства, за-
- ↑ Опубліковано цей малюнок („Солак“) в праці L. Thuasne: Gentile Bellini et sultan Mohammed II, Париж 1888, ст. 46. Оригінал — у Британському Музеї.
- ↑ Сіґізмунд був син Карла IV, імператора Німеччини. Пізніш обрано було й Сіґізмунда на імператорський престіл Німеччини. Це той самий Сіґізмунд, що, бувши імператором, спалив Яна Гуса в Констанці (1415).
