Сторінка:Агатангел Кримський. Історія Туреччини (1924).djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ся поміж бранців: він, на рибальському човні, встиг урятуватися і втекти вниз Дунаєм, та й доплив до Чорного моря і звідти особисто привіз до Царгороду переляканим грекам тяжку звістку про загибель свого війська.

До Парижу цюю звістку попереду були донесли невиразні чутки, та вони здавалися таким неймовірним безглуздям, що коли хто їх переказував, то тих вкидали до в'язниці і грозилися топити таких живцем у Сені. Нарешті, прибув до Парижу один з вельможних лицарів, що його випустив з полону султан Баєзід I Блискавичний, нехай він розкаже скрізь по Европі за турецьку перемогу. По всьому Парижу загули тоді сумні похоронні дзвони; люди тісним натовпом ішли до костьолів правити панахиди. Лунали безсилії прокляття проти бусурменів. Тодішній літописець Фруасар, з властивою йому простодушністю, додає: „Les haultes dames de France furent fort courroucées, et, bien y avoit cause, car ce leur tenoit trop pres du cueur“.

На кого спадає вина за Нікопільську поразку 1396 р., де сили турецькі були так що й однакові з силами хрестоносними, — це сказати важко.

Угорські літописці[1] винуватять сліпу зарозумілість французів; французькі літописці скидають усяку вину на мадярів, на недостачу в них справжньої відваги[2]. Але хоч-би хто-там і хоч-би що-там було причиною, Европі довелося вирядити до Туреччини силенний викуп, щоб Блискавичний султан випустив лицарство з полону. Між подарунками для султана французькі літописці згадують про норвезьких білих соколів, про рейнські полотна — білі та рожеві, про пікардійські виткані шпалери, на яких було намальовано історію героя Олександра Македонського, „laquelle chose estoit très agréable à voir à tous gens de bien et d'honneur“. Крім того, річ звичайна, послано було й грошевий переказ через генуезьких купців-банкирів, щоб вони виплатили султанові 200.000 червінців-дукачів. Султан Баєзід, перед тим, як пустити полонене вельможне лицарство, дав змогу своїм недобровільним гостям подивитися на розкішні султанські лови: брали участь у тих ловах 7000 сокільників, 6000 доїзжачих; на хортах були отласові попони, на барсах — діямантові нашийники. Все це дуже не скидалося на недавню султанську первісну, вбого-вояцьку обстанову геройських часів Османа та Урхана. Про те войовничого запалу не поменшало і в пишного султана Баєзіда Блискавичного. — „Я не братиму з тебе присяги, що ти не візьмешся знов до зброї, щоб іти проти мене“, сказав Йилдирим герцогу Івану Безстрашному, майбутньому

  1. Туроц, Бонфіні, обидва XV в., обидва латинські.
  2. Цю думку проводять і мемуари маршала Бусіко.