Турецьке, чи (важче на вимову) „тюркське“, плім'я — дуже велике числом, і порозселялося воно на сильно розлогому просторі, од гір Алтайських (своєї батьківщини) та од границь Китаю — аж до слов'янських і грецьких земель на Балканському півострові.
Найбільшу політичну вагу мають турки-османи, що на протязі XIV–XVI століттів навоювали собі величезну державу Османську — „оттоманську“, як вимовляють на західньо-европейський лад, — тую державу, що безсило існує ще й тепер під ім'ям Европейської й Азіятської Туреччини. Вони — мусулмани, визнання суннітського. Поруч османів, на сході Малої Азії, сидять їхні запеклі вороги, так само турки, та тільки визнання шіїтського: вони становлять собою людність тієї провінції, що до-недавна належала Персії (Азербейджан), і вони-ж таки — людність т. зв. російського Закавказзя, яке давніш підлягало Персії, а в XIX в. його відвоювала Росія. Взагалі тепер більшина турків — то або безпосередні підданці російські, або ввіходять у склад РСФРР: почасти відомі вони під ім'ям татарів (татари кавказькі, кримські, волзькі, сибірські), почасти відомі вони під ім'ям туркменів, туркестанців (хівинських та бухарських узбеків, сартів, киргізів) та инш. І під владою Китаю є свої турецькі землі, т. зв. Китайський Туркестан (хотанці, кашгарці й инш.).
Антропологічної одности в турків нема. Фізичний тип турка османського, що в його крові є багацько домішки грецької та слов'янської, одрізняється од типа азербейджанського, перейнятого елементами іранськими. Кримський південнобережний татарин скидається на італійця-генуезця або на грека і зовсім не схожий з татарином казанським. Середнеазійський сарт, з його арійським типом обличчя, зовсім не схожий з киргізом, який живе попліч його і краще зберіг давній урало-алтайський образ, ані, ще менше, не схожий сарт із кашгарцем, в якому слідно ще первісне варварство фізичних рис. І духовна вдача у різних турецьких плім'їв різна, розумовий хист не всі турецькі племена мають однаковий. Об'єднує всіх турків — мова.
