Історія України-Русі (Аркас, 1912)/Василь Доманицький
| ◀ Передмова до II видання | Історія України-Русі Василь Доманицький (Богдан Лепкий) |
Вступ ▶ |
|
.png)
Доманицький родився 7 марта 1877 року, в Колодистім, в Київщині. До ґімназиї ходив в Києві і ту також скінчив університет під проводом славного нашого ученого, Володимира Антоновича. В 1900-тім році став учителем в одній з київських ґімназий, але попавши в тяжку грудну недугу, мусів кинути службу і шукати поратунку на селі та в купелевих місцях. Перебуваючи у свого батька, сьвященика в Колодистім, заложив там першу спілкову крамницю, котра так гарно розвивалася, що з усіх сторін приходили до нього люди, шукаючи поради в спілкових і товариських справах. Доманицький кождого повчив, заохотив до кооперативного руху, обдарував книжками й часописями, котрих був співробітником так, що його заслуга для спілкового руху на росийській Україні справді є величезна.
Се звернуло на нього увагу росийського уряду, котре покарало його засланням на північ. Але й ту не дармував Доманицький. Перебуваючи в Петербурзі, він видав найгарнійше досі, та найповнійше видання „Кобзаря“ та в осібній книзі порівнав і провірив тексти. Протягом кількох місяців „Кобзар“ розійшовся і Доманицький зладив друге, єще поправнійше видання, котре також скоренько розкуплено і видавець став працювати над третим. Рівночасно трудився він над першим виданням „Історії України“ Аркаса та збирав материяли до моноґрафії нашої славної письменниці Мариї Марковички. Йому то й належиться честь за се, що розвіяв раз на все всілякі поклепи літературні, немовто Марковичка не писала сама своїх оповідань, і немовто вона навіть по українськи не вміла писати. Отже Доманицький доказав, що оповідання Марка Вовчка, се ориґінальна й безперечна праця Мариї Марковички. Між тим недуга Доманицького стала розвиватися чимраз гірше і він мусів виїхати з нездорового Петербурга, котрий прямо мордував його.
По довгих заходах уряд дав дозвіл на виїзд до Закопаного, де Доманицький перебував на ліченню у Дра Вільчинського та в заведенню Дра Длуского. Хоть тяжко недужий, не кидав пера. Дописував до „Ради“, „Діла“ й до иньших видавництв, написав для Українців в Росиї дві книжочки, про Галичину і про Буковину, провадив дальше кооперативні видавництва та редагував „Кобзаря“ і друге видання Аркасової Історії. А коли у Львові „Просьвіта“ скликала перший український конґрес, Доманицький не видержав, поїхав туди. Зі Львова поступив до Стрия, щоб також тамошньому рухови спілковому пригаянутися і тою подорожею погіршив наново, дещо підкріплені легкі. Треба було їхати до далекого Аркашон, бо Закопане мало за острий воздух на розранені легкі. Ту його й заскочила смерть, дня 10 вересня 1910 року. Тіло його перевезено до родиннього села.
Доманицький, як чоловік, визначався правим характером, тихою вдачею і хоть сам хорий, появою своєю будив охоту до життя й до праці. Як учений будив великі надії не тільки силою думки, але й основним науковим підготовленням. Як популярний письменник може рівнатися з найлучшими не тільки в нас, але й за границею, як видавець був прямо незрівнаним.
БОГДАН ЛЕПКИЙ.