II. БІДА З АТЛЕТАМИ
Від незліченних бід бідує Греція,
Та гіршої біди немає від атлетів,
Бо ті не вчаться ані чесно жити,
Ані розумно вітчині служити.
Бо і котрий же смертний чоловік,
Раб свого горла й черева невільник,
Потрафить більш добра придбать, як батько
Міг працею рук своїх заробити?
Ті ж ані бідності зносить не вміють,
Ні в щасті знають, як себе вести,
Бо, добрих обичаїв не навчені,
Добра не знають ані зла мети.
Тому як випаде лиха пригода,
Ні до чого ума не вміють приложить,
Ні для сім'ї користь із них, ні для народа.
Ніякій справі не зуміють послужить.
Вродливі, статні, як до літ доходять,
Вони в щасливі та празничні дни,
Мов маків цвіт, по площах пишно ходять,
Окраса й радощі своєї вітчини.
Коли ж їх прикра старість опанує,
Пообпада волосся золоте,
Вони обдерті ходять, їх гніте
Біда й ніхто вже їх не чтить, не пошанує.
Ми, греки, звичай маємо преславний,
Що в празники збираєм від усюд
Атлетів, штукарів і пир їм славно явний
Устроюєм, чтимо й годуєм той ледачий люд.
Хто десять силачів на ігрищі зборов,
В бігу хто перегнав прудкими всіх ногами,
Хто диском угору найвище запоров
І щелепів найбільш розбив міцними кулаками,
Й вінець одержав за таке геройське діло,
Чи в своїх був заслужений, чи ні,
Враз з іншими — валив на бенкет гордо й сміло,
Хоч користі з того не було вітчині.
Бо чи ж ті силачі потрафлять з ворогами
Своїми дисками теж воювать?
Або замість щитів чи зможуть кулаками
Наїзників із вітчини прогнать?
То ж справедливо буде надавати
Вінець із листя як найвищу нагороду
Лиш мудрим, правим, що в потребі дати
Змогли підмогу та совіт народу.
Но лиш такий, що своїх горожан
Найрозумніше вміє кермувати,
Муж поміркований і правий, що талан
Має зло зупинить, а добрий піддержати.
Хто вміє єдністю народ увесь натхнуть,
Розвіяти всі коромоли й зради,
Той тільки варт направду буть
Красою й світочем всеї Еллади.
|
