БКАЕ/1/З праці відділів Кабінету Антропології та Етнології ім. Хв. Вовка

Матеріал з Вікіджерел
З праці відділів Кабінету Антропології та Етнології ім. Хв. Вовка.
(Короткий огляд).
I. Відділ спеціяльної антропології.

Відділ ставить за своє завдання: 1) сприяти розвиткові на Вкраїні тих дисциплін з цілого комплексу антропологічних наук, що стосуються до визначення людини серед инших тварин (переважно ссавців), вивчення фізичних (анатомічних) властивостей людини різного віку, різного полу, рас, професій й под., і вивчення фізіологічних властивостей в тих-же умовах та відмінах; 2) всебічно вивчати з боку цих дисциплін у першу чергу мало досліджену людність України й людність узагалі; 3) збирати відповідні матеріали і 4) популяризувати антропологічні знання.

Не маючи відповідного лабораторного оборудування, необхідних ант­ропометричних струментів, матеріальних засобів для придбання потрібних експонатів та мінімальної кількости спеціяльних робітників, — звичайно, цей відділ не міг розвинути своєї діяльности в усій повноті поставлених завдань і змушений був поки-що обмежитися на збиранні матеріалу, від­кладаючи ширшу діяльність на майбутнє.

Перш за все відділ зібрав велику кількість антропометричних карток з помірами української людности на території У. С. P. Р., що їх поробили різні дослідники (проф. Вовк, проф. С. Руденко, О. Алешо, Л. Чикаленко, Е. Артюх, М. Кондратенко та инші[1]).

Поруч з цим збирається антропометричний матеріал і до инших на­родностей України.

Брак спеціально підготованих робітників, а особливо брак інструмен­тарія, що його тільки останнього часу — і те в якійсь частині потрібного — пощастило замовити за кордоном, рішуче відбилися на праці над вимірами людности, і через те вони провадилися тільки в межах Київа та його найближчих околиць. До речи, струменти, що ними працює відділ, пе­редав Кабінетові на тимчасове користування Ленінградський Кабінет Антропології.

Сподіваючися на те, що в недалекому майбутньому відділ буде забезпечено хоч мінімумом того, без чого неможливо провадити наукову роботу в галузі фізичної антропології (не кажучи вже про зоологічну та фізіологічну або ембріональну), буде забезпечено бодай невеличкими коштами для придбання, — відділ звязався з студентською молоддю, про­вадячи практичні вправи по антропометрії, по початковому розробленню здобутих антропометричних матеріялів та по підготовці самостійних робітників-дослідників.

Так само Відділ звязався і з різними установами та музеями, щоб визначати остеологічний матеріял, здобутий на місцях, і до Відділу де-далі то більше надходять людські остеологічні матеріали, як сучасної люд­ности, так і минулих часів, на опрацювання.

Відділ збирає матеріали до антропологічної української термінології та бібліографічного покажчика літератури до антропології України в галузі спеціяльної антропології.

Відповідні колекції антропологічні та матеріали покійного проф. Вовка та О. Алешо, а також кол. Українського Наукового Товариства знаходяться в розпорядженні й користуванні Відділу, як музейні експонати.

За ввесь час існування Кабінету Відділ мав тільки одного спів­робітника.

II. Відділ передісторії (палеоетнології).

В основу відділу покладено ті найцінніші колекції, що їх здобули розкопами проф. Хв. Вовк та його співробітники (Л. Чикаленко, Б. Крижанівський, П. Єфименко, П. Смелов та инш.) у с. Мізині на Чернігівщині, збірки Л. Чикаленка та відповідні колекції кол. Україн­ського Наукового Товариства в Київі.

Першою метою відділа було зібрати й зосередити в Кабінеті Антро­пології та Етнології ім. Хв. Вовка Мізинські колекції, волею різних об­ставин розпорошені по багатьох місцях нашої Спілки.

Відомо, що Мізинські розкопи провадилися протягом кількох років і припинилися р. 1916. Здобуті знахідки перевозилися до Ленінграду, де перебував покійний проф. Вовк; частина їх залишалася там (головним чином кремінна індустрія та вироби з кістки), другу частину (палеонто­логічну) було відправлено до Москви акад. М. В. Павловій та проф. Мірчинку на визначення, і, нарешті, третя частина (переважно з розкопів р. 1916) одразу була відправлена до Київа й переховувалася в кол. Укр. Наук. Т-ві в Київі і потім була передана до Кабінету Антропології та Етнології ім. Вовка.

В звязку з несподіваною смертю Хведора Кіндратовича, відсутні­стю декого з найближчих співробітників його по розкопах у Мізині та подіями громадянської війни — колекції ці не були зібрані в одному місці, а матеріяли до цих розкопів залишалися невідомо де. Глибоко відчува­ючи величезне значіння Мізинських розкопів для науки, відділ одразу-ж став на шлях збирання колекцій та розшукування матеріялів, що стосу­ються дослідження Мізинського становища. Отже проминуло кілька років, поки пощастило йому зібрати і звезти до себе мало не всі Мізин­ські колекції (не без того, звичайно, що, мабуть, дещо з окремих речей при тому знайдено не було), крім більшої частини палеонтологічних колекцій, що переховуються зараз в Університетському Музеї в Москві. Так само було зібрано і матеріяли до розкопів, хоча треба сказати, що в цьому відношенні справа стоїть гірше, і матеріяли, що їх відділ зібрав, далекі від бажаної повноти.

Мізинські колекції, що знаходяться нині в Кабінеті, складають з себе: а) повну збірку кремінних виробів, б) численну, отже, здається, не повну, збірку виробів з кісток (крім поодиноких речей тих і инших, котрі ще покійний проф. Вовк передав Кабінетові Антропології в Ленінграді та Львівському Науковому Т-ву) і в) досить велику частину палеонтоло­гічних колекцій.

Розкопи палеолітичної стації в Мізині дали такий цінний матеріял до характеристики культури тодішньої людини і фавни, серед якої вона жила, що, хоча й неопубліковані повністю, вони широко відомі і в нас і за кордоном, де з великою зацікавленістю чекають їх повної наукової публікації, як матеріалів, що мають всеевропейське значіння. Видання „Мізинського Збірника” — це одне з чергових завданнів Кабінету.

Що-до инших збірок відділу, то в ньому зібрано колекції, здобуті спеціальними розшуками та розкопами Л. Чикаленка (сточище р. Десни, Херсонська губ.) та археологічні збірки кол. Укр. Наук. Т-ва в Київі (Волинь, Чернігівщина).

Відсутність усе тих-таки сприятливих умов матеріальних та потріб­ного оборудування не дають спроможности належним чином розташувати, впорядкувати та опрацювати цінні збірки відділу.

За весь час свого існування відділ не мав спеціального робітника, і тільки в останні часи мав змогу запрохати одного співробітника, що, на жаль, і досі знаходиться по-за штатами Кабінету.

III. Відділ етнології.

В звязку з неможливістю одразу розвинути діяльність Кабінету А. та Е. на всю її широчінь та однаково охопити весь обсяг його завдань, за всіх тих умов, що пережив за час свого існування Кабінет, довелося зосередити більше уваги й матеріальних засобів поки-що на одному а відділі, саме на відділі етнології.

У нас немає ще можливости провадити етнологічні студії в широ­кому розумінні тих завдань, які ставить собі ця наука. Відділ обмежив свою працю тільки на систематичнім й ґрунтовнім досліджуванні та ви­учуванні минулого й сучасного побуту людности України, збираючи речі, що характеризують цей матеріальний побут, переважно української людно­сти, а поруч і иншої для порівнання.

Цю працю провадиться: а) своїми науковими силами стаціонарно на народознавчих дослідних станціях, якими є окремі села; б) силами своїх кореспондентів та окремих дослідників, що під керуванням відділу провадять таку-ж стаціонарну працю на місцях.

Вузькі рамки цієї записки дозволяють нам подати відомості за пророблену працю відділу тільки в дуже Загальних рисах, фіксувати тільки, що важніше, що ми й робимо, починаючи з хронологічного пере­гляду праці.

Рік 1921 З огляду на несприятливі умови, відділ поставив собі за за­вдання спочатку провадити підготовчу працю — опрацювати програми до збирання матеріялів, налагодити науковий звязок на мі­сцях, то-що. Поруч з цим художник-етнограф Кабінету дістає дору­чення збирати шляхом замалювання матеріяли що-до рибальства за спеціяльно виробленою відділом програмою. Тут-же починається вже й дослідча праця спочатку в самому Київі на берегах Дніпра, де зібрано відомості за рибальство, а потім організувалися екскурсії і по-за межі Київа. Першу екскурсію було зроблено пішки до Межигір’я та близьких сіл— Петрівців і Валків, де досліджувалося рибальство та вироб вогнетривалої цегли. Друга екскурсія до с. Старосілля, що відбулася за до­помогою вчителя Якима Шевченка, дала багато цінних відомостей за це село та ініціятиву до стаціонарної народознавчої праці, яку й почав там провадити вчений спеціяліст Кабінету А. Онищук, зобов’язавшись при цьому вчити селянських дітей і тим забезпечити собі за тодішніх умов житловий мінімум, а поруч і здобути певне довір’я людей для сприяння праці.

Рік 1922 . Протягом цього року йде систематична дослідча праця над ґрунтовним вивченням с. Старосілля, Жукинської волости Остерського повіту на Чернігівщині. А. Онищук постійно працює на селі, обсервує життя, розроблює плани, а инші дослідники поруч періодично над’їздять сюди-ж і працюють в дорученій їм царині, спира­ючись головно на власних спостереженнях та фіксуючи матеріяли. Так було досліджено: дитячий побут, фізичне виховання дітей, пасічництво, деякі праці жіноцтва, народні одяги, прикраси та зачісування, а також рибальство, влови, народня техніка, хліборобство, скотарство, народня архітектура, то-що. Записи ілюструється малюнками (більш як півтисячі) та фотографіями.

Подібну-ж працю розпочато було на хуторі Переділ на Чернігів­щині, але дуже несприятливі умови примусили її припинити.

Решту року забрала праця над систематизацією зібраних матеріялів та улаштування виставки етнографічних речей, малюнків та фотографій, що були зібрані підчас зазначеної праці. Цю виставку було відкрито в грудні, і лягла вона в основу першого на Вкраїні Етнографічного Музею або Музею народознавства, що має утворитися при Кабінеті А. та Е.

Рік 1923. Цього року дослідчу працю проваджувано в с. Хоробричі на Чернігівщині вкупі з членами Етнографічної Комісії УАН, продовжувано в с. Старосіллі, проваджувано роботу, щоб поширити працю на сумежні з Старосіллям села — Сварміє, Дабешня, Новосілки і Хатянівка; систематичну працю проваджувано в селі Пекарі на Шевченківщині з тим, щоб у майбутньому відкрити в цьому селі свою станцію на зразок попередніх, тут було досліджено рибальство, харчування й дитячий побут. Поруч з цією роботою біля Київа в Слобідці досліджувано ганчарство й кошикарство, а на Малинщині й Миргородіцині — будівництво й народній одяг.

Крім того, Л. Кошова за дорученням відділу зібрала систематично матеріяли з дитячого побуту в с. Шабалинів, Сосницького повіту на Чернігівщині. Треба зазначити, що селяни при цій роботі поставилися дуже прихильно, виявляли цінну допомогу й багато подарували речей для Музею.

Рік 1924. Розпочато систематичну працю над народньою драмою, яка підо впливом нових життьових обставин, вимирає. Використано було ту нагоду, що близько Київа, підчас Різдва, водили ще „Козу“, хо­дили з „Звіздою“, з „Іродом“ та „Максиміліяном“. Досліджено цю сто­рінку народньої творчости в Слобідці, в Дарниці та в Старосіллі.

Відкрито було нову дослідну станцію в с. Жукині на Чернігівщині, де працювали співробітники Кабінету. Зібрано загальні відомості про село, досліджено: ономастику, ловецтво, рибальство, пасічництво, скотар­ство, хліборобство, городництво, народне харчування, народню техніку, народню медицину і ветеринарію, весілля, родини й хрестини, дитячий побут і т. и. З а основу вивчення села було положено всебічне дослі­дження одного господарства, і ці відомості доповнені були матеріялами зібраними по инших господарствах та від різних спеціялістів, як от ри­ балки, теслярі, пасічники і т. и.

Поруч продовжувано працю в с. Старосіллі над дослідженням на­родньої архітектури, пороблено деякі цікаві спостереження над новим побутом та продовжувано працю на заснованій раніш станції в с. Пе­карі на Шевченківщині, де зібрано цікаві матеріяли за рибальські про­ мисли на Каспійському морі, за народне харчування та народню техніку.

Проваджувано роботу і в м. Хабне та в с. Мартиновичі, щоб знайти ґрунт для систематичної праці на 1925 р.; зібрано дуже цінні матеріяли в записах і малюнках з царини народньої техніки, будівництва, пасіч­ництва і т. и.

Нарешті, почато систематично досліджувати с. Валки на Київщині, де вже раніш пороблено було цікаві спостереження, але тоді проробити певну роботу там не було змоги.

Намічено, за пропозицією І. П. Зборовського, за допомогою місце­вих сил розпочати систематичну працю, щоб дослідити й усебічно опи­сати с. Ялинець на Поділлі.

Науковий звязок. Чималу енергію кладе відділ, щоб об’єднати місцевих дослідників та інституції, які мають своїм завданням виучу­вання народу, щоб за одним планом, спільними силами, ґрунтовно дослі­дити цілий край; при цьому велику увагу звертається й на новий побут.

Крім власної дослідницької праці, відділ увесь час силувавсь про­ водити ідею систематичного, особливо стаціонарного, дослідження села, пропагуючи це на Вкраїні та по-за ї ї межами. Перш за все треба було втягти до такої праці музеї, з мертвих „схованок” зробити їх живими дослідницькими інституціями, які в праці над дослідженням народніх мас відкинуть усяку випадковість й активну участь у систематичній праці візьмуть. Це почасти вже й пощастило досягти, і кілька музеїв тепер органічно звязано з відділом спільними науковими інтересами.

Друга важлива справа — це була потреба сперти науку про людину на даних природничих наук. Для цього відділ силувавсь знайти звязок з науковими інституціями та окремими спеціалістами з усіх галузів знан­ня, щоб вони теж провадили систематичну працю в своїй спеціяльності по тих місцях, де провадиться систематичну народознавчу роботу. При цьому підкреслювано потребу звертати увагу на народне знаття в кож­ній царині, що дасть багатий матеріал для розвитку наукової мови та цінні дані для будівничих нових форм життя.

Зокрема, вжито було заходів, щоб звязати відділ з науковими ін­ституціями та окремими вченими, яких завданням є вивчення людини на Вкраїні, в сусідніх республіках та за кордоном, щоб поширювати ідеї стаціонарного дослідження села, з ’ясувати окремі побутові явища, один одному допомагати в науковій праці, обмінюватись матеріялами та літе­ратурою.

Студентські краєзнавчі об’єднання теж стояли в тісному звязку з відділом, який давав їм інструкції та програми до збирання матеріялів, улаштовував лекції, курси, а вони з свого боку допомагали відділові збирати етнографічні речі, бібліографічні відомості, то-що [2]).

Науково-громадська праця. Відділ прочитав цикл лекцій у місцевих студентських організаціях; знайомив діячів у царині народознавства з методами й планами праці відділу; давав відповідну допомогу вчителям міських шкіл, бо їх нові принципи змушували цікавитися народознавством.

Відділ улаштував виставку народньої драматичної творчости (для цього запрохано було селян з поблизьких сіл, де ці твори ще не вимерли) і виставку етнографічних малюнків Ю. Павловича.

Разом з Підсекцією Матеріального Побуту Краєзнавчої Комісії У. А. Н. улаштував відділ місячні курси для підготовки збирачів етногра­фічних матеріялів; курси ці прослухали 49 душ люду.

Крім цього, співробітники відділу брали живу участь у працях наро­дознавчих інституцій та об’єднань Київа.

Лабораторна праця.

Тут провадилось: опрацювання зібраних матеріялів, науковий опис та класифікація етнографічних експонатів, праця над описуванням спадщини небіжчика проф. Вовка та праця в від­повідному відділі Музею[3]).

Здобутки. Найважливіші здобутки відділу такі: 1) в практичній своїй ро­боті, вивчаючи побут людини, відділ Кабінету відсунув випад­ковість, як шкідливу для науки, і впровадив у життя ідею систематичного, всебічного стаціонарного дослідження; 2) зроблено значну частину такої праці в кількох селах, а зібраний при цьому матеріял має надзвичайне значіння для науки (кілька томів записів, більш як 2.000 малюнків та фотографій і більш од 1.500 етнографічних речей); 3) поставлено підвалини під перший на Вкраїні Музей народознавства; 4) притягнено до такої праці багато людей на місцях та виховано скіль­кох сумлінних наукових робітників у царині народознавства.

Наприкінці цієї записки про відділ Етнології випадає одзначити, що, не кажучи вже за всі ті загального характеру умови малосприят­ливі для праці Кабінету А. та Е. в цілому, які, безперечно, відбивалися й на праці відділу, — всенька робота відділу велася в тяжких і далеко ненормальних умовах, коли бракувало співробітників, матеріальних за­собів, коли доводилося співробітникам довший час жити на селі для зви­чайнісінького заробітку, екскурсувати або пішки, або селянськими човнами з дровами, при всяких пригодах у дорозі, а також і не мавши спеціаль­ного оборудування, потрібного для більш-менш нормального стану праці.

Постійними співробітниками у відділі були: штатні — А. Онищук, завідувач відділу, Л. Шульгина, науковий співробітник; нештатні — Ю. Павлович, художник-етнограф, Н. Заглада, науковий співробітник, і Д. Демуцький, вчений фотограф.

IV. Бібліотека.

Разом із заснуванням Кабінету при ньому організовано також бібліо­теку, що скупчує спеціальну літературу з галузів антропологічних наук і споріднених із ними парослів знання і дає змогу дослідникам користу­ватися цією літературою для наукової роботи. Таким чином, бібліотека входить у систему закладів Кабінету як органічна частина, без якої не­ можлива ані наукова обробка відповідних матеріялів, ані остаточне викін­чення наукових праць до друку.

За основу бібліотеки є книгозбірня проф. Хв. Вовка, яку з вели­кими труднощами пощастило перевезти з Ленінграду в березні 1921 року і яка складається з книжок з антропології, етнології, палеоетнології (передісторії), історії культури і часописів з цих галузів знання. Свою кни­гозбірню проф. Хв. Вовк збирав протягом усього свого життя, переважну кількість книжок зібрав він у Парижі, і тому в цій його книгозбірні єсть багато рідких і цінних видань, особливо про ті наукові питання, які ці­кавили самого Хв. Вовка. З цих видань треба окремо зазначити: 1) ком­плекти часописів L'Anthropologie, Bulletins et mémoires de la Société d'Anthropologie de Paris, Wista, Сборникъ за народни умотворения, наука и книжнина, L’homme préhistorique, Revue de traditions populaires, видання-річники та бюлетені — Smithsonian Institution, Записки Укр. Наук. То­вариства у Львові, Київська Старина і инш., 2) серія збірників етногра­фічних матеріялів — Етнограф. Збірник Укр. Наук. Т-ва, Матеріяли до укр.-рус. етнології, „Труди Експедиції” Чубинського, Воронізький Збірник, Харківський Збірник, Білоруський Збірник, Мордовський, Българский народенъ сборник, Lud ukraiński і баг. инш., 3) мандрівки й описи різних країн, переважно закордонні, між якими єсть кілька „ельзевірів" (Respublica Poloniae Lituaniae, Prussiae, Livoniae — 1627, Russia seu Moscovia— 1630), старовинні географії (Ppil. Cluverii-Geographiae, libri sex, 1661), і инш. Крім своєї цінности, як систематично підібраної книгозбірні з галузів антропологічних наук, книгозбірня проф. Хв. Вовка має і пам’яткове, автобіографічне значіння: на його книжках збереглося чимало слідів його власної наукової думки, критичних його уваг, приміток і т. п., а також присвят йому від численних товаришів у науковій роботі, а зго­дом його вчених наслідувачів.

З 1921 року йшло поповнення бібліотеки в кількох напрямках: 1) при­дбання тих видань, як періодичних, так і окремих книжок, яких браку­вало у книгозбірні самого Хв. Вовка, 2) поповнення дефектних комплек­тів, 3) отримання новішої загально-союзної та закордонної літератури. Біль­ше пощастило зробити в першому напрямкові — бібліотеку поповнено та­кими виданнями, як: комплекти „Живой Старины”, Иззестия Ленингр. Археолог. Комиссии, „Отчеты” цієї-ж Комісії, Записки Росс. Археолог. О-ва, видання Росс. Географического Общества, Труды Тавр. Ученой Архивной Комиссии і инш., справочними виданнями — Повним Енцикл. Словником Брокгавза-Ефрона, Meyers’a-Conversations Lexicon, окремими книжками, як праці Вундта (Міт і релігія), Karl'a v. Steinen (Unter den Naturvölkern Zentral-Brasiliens), серія праць проф. K. Weule, Покровського („Физическое воспитание детей у разных народов преимущественно России), Пипіна „История русской этнографии”, Шурца (Urgeschichte der Kultur) і баг. инш. Декілька видань надіслали з Ленінграду тії особи, що взяли з бібліотеки Хв. Вовка для користування ще за його живоття (праці A. Tallgren’a-Collection tovostine, Collection Zaoussaïlow), инші видання на­ дійшли до бібліотеки шляхом пожертв, обміну, і як наслідки спеціяльних подорожів до инших центрів (особливо Ленінграду) співробітників Кабі­нету. З дефектних комплектів за цей час поповнено: Kolberg’a Lud, тт. 9 — 14, „Труды Экспедиции” Чубинського (5 том). Сборник Харьк.-И стор.-Филолог. О-ва (тт. 8 — 11), окремі томи до праць „Общества Любителей Естествознания, Антропологии и Этнографии”, „Трудов” міжнародніх з’їздів (ХІ-го) і т. ин. Що-до одержування новішої наукової літератури, яка виходить у межах ССРР і за кордоном, справу важко було налаго­дити через загальні умови революційного життя рр. 21 — 23 і відсутність власних академічних видань для обміну, проте за ці роки до Бібліо­теки більш-менш регулярно надходили видання „Російського Музея” в Ленінграді, Російської Академії Історії Матеріальної Культури; крім того вступив комплект Anthropologie за 1923 р. (видається в Празі), серія „Die Märchen der Weltliteratur (Indianer, Indische, Malaïische), Йена 1921— 1923 p., Русский Антропологический Журнал 1922— 1924, Землеведение 1923 і инш. Кабінет неодноразово звертався до відповідних інсти­туцій з списками новішої закордонної літератури для виписки, а також клопотався про асигнування на це коштів, але без реальних наслідків (на поповнення Бібліотеки Кабінет дістав за три роки тільки 3 крб.), і праця в цьому напрямкові залишається як актуальне desideratum на майбутнє.

Загальне число книжок, що вступили до Бібліотеки рр. 1921— 1924— 852 назви в 1196 тт„ частинах, то-що. По роках: 1921 — 114 в 280 т., 1922— 421 в 508 т., 1923— 97 в 122 т., 1924— 220 в 286 т. З них окремо треба зазначити бібліотеку небіж. О. Алешо (366 назв в 443 тт., чч.), яку подарувала Кабінету дружина його — М. Д. Алешо в 1922 році.

Цей великий книжковий скарб (до 5.000 тт., чч.) з першого-ж року існування Кабінету був приступний до користування всім, хто цікавився спеціяльною антропологічною літературою. Загальне число одвідувань рр. 1921— 1924 було 700[4]), число книжок, що видано для читання 2.285[5]). Користувалися бібліотекою переважно спеціялісти — вчені, учні вищих шкіл, особи, що зайняті педагогічною працею і инш.[6]). Бібліотеку одвідували не самі місцеві (київські) особи, — користувалися нею також і немісцеві, що виражено їх з різних місцевостів України і ССРР (Полтави, Чернігова, Харкова, Одеси, Ленінграду). Таким чином, бібліо­тека Кабінету, спеціяльна своїм характером, не тільки була у поміч науковим співробітникам його, але й спричинилася до поширення нау­кового знання з тих галузів, що їх репрезентує Кабінет, серед широких кіл освіченого громадянства, як місцевих, так і поза межами Київа.


——————

  1. В цьому відношенні, між иншим, дуже допоміг відділові Антропологічний Кабі­нет Ленінградського Університету, що дав змогу скопіювати з оригіналів, що там пере­ховуються, поміри 1.200 українців.
  2. Список цих інституцій та окремих діячів, що з ними відділ перебував в науко­вому звязку, буде вміщено в дальшому числі „Бюлетеня“.
  3. Про цей відділ Музею буде вміщено в дальшому числі „Бюлетеня".
  4. По роках: 1921 р. — 91, 1922-117, 1923—148, 1924—344.
  5. По роках: 1921-211, 1922-479, 1923-480, 1924-1125.
  6. Крім індивідуальних видач, підбиралась для груп одвідувачів література про різні питання (антропометричні поміри, зокрема дітей, народ, будівництво, писанки, меди­цина, килимарство і баг. ин.). По виданнях, що є в бібліотеці, переводилась бібліогра­фічна робота (переважно це робили слухачі ВУЗ’ів) над складанням бібліографії з наро­дознавства і окремих ділянок: фіз. антропології, нар. медицини та инш.
Суспільне надбання

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.


  • Робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона опублікована до 1 січня 1929 року.
  • Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років.
  • Автор помер у 1941 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.