Багряний листопад/В надволзьких степах
◀ Мати і син | Багряний листопад В надволзьких степах |
Стремено ▶ |
|
В степах надволзьких зимний вітер віє
і куряться поземкою поля…
О, скільки пам'ятає ця земля,
де нині мирний ратай жито сіє!
Це тут, на Волзі, мрія полум'яна
збирала вольницю в полки бучні;
це тут лунав і кликав до борні
клич Пугача, клич Разіна Степана.
Це тут шуміли пурпурові стяги
і воля гартувалася в боях;
це тут до щастя пробивався шлях,
творились справи доблесті й відваги.
Бува ще й досі: вийде ратай в поле
і знайде штик іржавий… стремено́,
як свідчення, що́ діялось давно,
що́ не зітреться з пам'яті ніколи.
І, стоячи в безмежному просторі
над борозною вранці, на зорі,
згадає він, як бились шахтарі
за волю й долю, за червоні зорі;
як в пориві нестримнім і могутнім,
мов ураган, ішли полки у бій,
і вів їх славний слюсар бойовий,
щоб щастя людям вибороть майбутнім.
А поруч у шинелі — ніби нині! —
в простім шоломі, з люлькою в руках
ішов і той, чиє ім'я в віках
світитиме, як сонце в височіні.
Здається, й досі землі ці багаті
ще зберігають ніг його сліди,
і внукам переказують діди,
як відгомін, його слова крилаті.
Так ратай дума. Невмируща слава
в його уяві знову ожива.
Навколо ж — вільний степ, шумить трава
і котить води Волга величава.
1940 р.