Байки (Глібов, 1918)/Вовк і Вівчарі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки (1918
Леонид Глібів
Вовк і Вівчарі
Існують інші версії цієї роботи: Вовк і Вівчарі
Видання: Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918.
Вовк і Вівчарі.

 Раз Вовк тихесенько підкрався…
 Всім відомо, куди він звик ходить!
 І де він лиха набірався,
 Та що́-ж робить,

Коли на те вже Вовк удався.
 Щоб овечок давить!
 І сей раз він туди-ж попхався.
 Тихесенько кошару обійшов;
Прислухався — не чуть, мерщій на тин зопявся,
 Зиркнув — та й охолов:
 Вівчарики прехорошенько
 Найкрасчого баранчика взяли
 Та й патрають гуртом, а кунделі,
 Мовчать, лежать собі смирненько,
 Неначе-б то усім їм там,
 Кудлатим гаспидським синам,
 Позакладало… мов не знають,
 Що́ перед ними виробляють! —
 Дивився Вовк, дививсь,
 Здихнув — та й знов у степ поплівсь,
 Та й каже: „де та правда ділась?!..
 Яка-б тут шарварка зробилась,
 Який би гомін підняли
 І Вівчари і кунделі,
 Як-би мені таке зробить схотілось!“…

 На сей раз приказка здалась:
 Що́ де-кому, мовляли, можна — другим зась.