Байки (Глібов, 1918)/Гава й Лисиця
| ◀ Коник-стрибунець | Байки Гава й Лисиця |
Снігур та Синичка ▶ |
|
Літаючи по дво́рах Гава
Шматок ковбаски добула;
Хоч кажуть, що вона дурна роззява,
А до крадіжки здатняя була.
От узяла та й полетіла,
Щоб недалечко, у ярку,
На самоті поснідать до смаку:
Усе було, ще ковбаси не їла.
„Спасибі, думає, розумним голова́м,
Що в світі потрудились,
Усячину робить навчились,
По-між людьми, як кажуть добре й нам:
Що-небудь можна роздобути“.
Не вспіла Гава носом ткнути,
Аж і Лисичка тут стоїть
І жалібно квилить:
„Голубко-кумонько! тебе я ждала, ждала,
Аж плакала, як виглядала,
Щоб голосочок твій почуть,
Хоч на хвилиночку про горенько забуть…
Ти може, серденько, того й не знаєшь,
Як гарно, любо як співаєш —
І соловейко так не втне…
Розваж хоч трошечки мене!“
Прийшлось роззявитись дурному горлу:
„Кра! кра!“ а ковбаса до долу,
Лисичка хап — і у кущі мерщій, —
Оддячила кумі своїй!
Прокракала роззява, огляділась —
Чорт-ма куми і снідання нема…
„А щоб ти, каже, подавилась,
Лукавая кума!“
Прилащиться підлиза хоч до ко́го:
Солодкії слова
Приманюють великого й малого, —
То вже така дурниця світова;
Про це розумні знають люде,
Та що́-ж ви будете робить, —
Хто маже — не скрипить, —
Так мабудь і до-віку буде.