Байки (Глібов, 1918)/Снігур та Синичка

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байки
Леонид Глібів
Снігур та Синичка
• Інші версії цієї роботи див. Снігур та Синичка Ляйпціґ: Українська Накладня, 1918
Снігур та Синичка.

Снігур, в гаю гуляючи,
 Синичку кохав
І, скачучи на дубочку,
 Любенько співав:
Биструшечко, вертушечко,
 Синичко моя!
Чом не скачеш ти до ме́не,
 Як до те́бе я?“
Усміхнулася Синичка
 І хвостиком верть:
„Нагадав хтось тобі лихо,
 Як тій козі смерть!…
Нам з тобою, Снігурику,
 Під снігом не жить, —
Буде мене в чужім краї
 Ясне сонце гріть“.
Минулося теє літо,
 Настигла зіма!
Сидить Снігур на дубочку,
 Синички нема.
В гаю вітер повіває
 І снігом снує;
Снігур сидить на дубочку
 І плете своє:
„Биструшечко, вертушечко,
 Синичко моя!
Чи згадуєш ти про ме́не,
 Як про те́бе я?“
Підморгують вражі Галки:
 „От-так, перетак!
Розійшлося коханнячко:

 Та — в ріпу, той — в мак“..
Обізвалась у ліщині
 Стара́я сова:
„А що́-ж, каже, на сім світі
 Усяке бува“.

Довелося й мені бачить:
 Не в однім дворі
Оттакії точнісенько
 Сидять снігурі.