Байки (Глібов, 1918)/Лев та Миша
| ◀ Зозуля й Півень | Байки Лев та Миша |
Лев та Вовк ▶ |
|
Старенька Миша горювала:
Їй ніде, бідній, було жить,
Головоньки на старість прихилить;
Сама собі по світові блукала…
Діток нема: були колись —
Теперечки по світу розбрелись:
Одним-одна зосталась мати. —
Пішла вона звичайненько прохати,
Щоб Лев в дуплі дозволив їй,
Самотній та старій,
Хазяйство завести маленьке
Біля іх милости близенько.
— „Хоч сила всім страшна твоя,
Хоч пан ти — каже — між панами,
Та хто зна, що́ ще буде з нами:
В пригоді, може, стану й я“…
— Хто? ти! — Лев заревів — така погана?
Мене, такого пана,
Сюди задурювать прийшла?…
Пішла!
Бач, теревені розпустила!
Тікай, поки ще ціла!“
Злякалась Миша, та притьмом,
Поміж травою, лопушком,
З переполоху почухрала —
Туди-сюди — й з очей пропала. —
Раз Лев пішов поживи розглядать,
Та у тенета якось піймався.
Рвонув він раз — тенета не тріщать;
У-друге, в-трейтє — ні… Вже як не силкувався,
Як не ревів,
Як не вертів,
А все-таки не вивертівсь — зостався.
Прибігли люде, узяли,
Звязали бідного та й повезли
По ярмарках в залізній клітці
На диво світові всьому
(Видно, були німецькі митці!).
Прийшлося гірко бідному йому…
Згадав про Мишу, що́ вона казала,
Та й дума, плачучи: „як-би вона була,
Загинути-б мені, дурному, не дала:
Тенета-б всі попрогризала…
І я-б гуляв оце в зеленому гаю,
Мов у раю“…
А сам, сердешний, слізоньки ковтає:
Є каяття, та вороття немає.
Скажу я, люде добрі, й вам
(До казки приказка годиться,
Хоч і панам):
Не плюй в колодязь, — пригодиться
Води напиться.