Байки (Глібов, 1918)/Свиня
Свиня у панський двір залізла
Посновигала там
По всім куткам,
На смітнику кісток погризла,
Полежала в багні,
Як слід Свині.
В гної куйовдилася пикою своєю…
Та із гостей ізнов прийшла
Така-ж, як і була —
Свиня свинею.
От, став свинар її питать:
„Що́, свинко, бачила ти в пана?
Чи хороше там гостювать?
Яка була тобі там шана?..
Я чув колись, що у панів,
Мов у царів,
Срібло та золото скрізь сяє,
Що буцім-би пани так хороше живуть
Та солодко їдять і пють“.
— „Та де там воно є!“ Свиня йому мовляє:
„Брехня! не слухай! я-ж була,
І їла і пила,
Всі заходеньки обходила,
І смітники
І суточки,
А доброго нічого там не вздріла, —
То тілько вигадки дурні!
Не хочу я нікого прирівняти,
Звиняйте, до Свині…
Ні, далебі, що ні!
Я тілько хочу щось спитати:
Траплялось на віку мені
Такеє бачити, ледащо, —
Подивишся — не годне ані на́-що:
А як почне тебе судить,
То так оббреше, обчернить,
Та рознесе таку погану славу,
Що соромно й сказать…
Так я це хочу вас, панове, попитать:
Еге, не гріх таку прояву
Свинею величать?