Байронова надпись на монументі Ньюфаундлендського пса

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Байронова надпись на монументі Ньюфаундлендського пса
Пантелеймон Куліш
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI


Як пинда чоловік та візьметься землею,
Мізерний славою, розпинджений семнею,
     Тоді скульптор собі чуприну довго мне,
     Покіль на мармуру хвалебний гімн утне.
Да не таким його накаже не забути,
Яким він був, - ні, ні! - яким він мусив бути.
     Тут урна, там щити, там з лірами вінки,
     Там трублять генії в грядущії віки, -
Про що ніхто живий не доведе, не скаже,
Хіба панегірист в геральдиці покаже.
     А бідний пес, покіль серед брехливих жив,
     Взорцем і вірності, і правди всім служив.
До ласки первий був і первий до защити,
Він серце чесне мав, не відав, як фальшити.
     Те серце панові довіку присвятив,
     Про пана працював, боровся, бився, жив,
А вмер, - нема йому ні пам'яті, ні честі;
Мовляли: "Здох наш пес" (не личить псові "вмерти").
     Душі його, що мав, як жив проміж людьми,
     Не пущено туди, де житимем знов ми.
Все небо чоловік-черв'як собі присвоїв,
Обмившись од гріхів, що на сім світі коїв.
     О пиндо без ума! життя твоє - обман:
     Ти смерті вбогий раб, безсмертя пишний пан.
Вовіки царювать на небеса змостився
І тілько з ницими блаженством поділився.
     Я добре взав тебе - гидкий мені єси
     І тут однаково, і там, на небесі.
Любов'ю, ледарю, перелюб іменуєш,
Знай каверзи в душі зрадливій компонуєш,
     Родившись підло, ти угору йдеш ім'я,
     Братерством ти зробив усім звірятам срам...
Кому се трапиться на камені читати,
Іди собі: мій пес людей не хоче знати.