балагула
| балагула |
|
|
Балагу́ла, ли, ж. 1) Крытая дорожная повозка, на которой ѣздятъ евреи. Левиц. I. 504. 2) Еврей-извозчикъ на такомъ экипажѣ. 3) Въ юго-западн. краѣ: народникъ изъ польскихъ помѣщиковъ 1830—50 гг., членъ особаго народническаго общества въ то время.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Балагу́ла, ли, ж. 1) Крытая дорожная повозка, на которой ездят евреи. Левиц. I. 504. 2) Еврей-извозчик на таком экипаже. 3) В юго-западн. крае: народник из польских помещиков 1830—50 гг., член особого народнического общества в то время.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28