Баляди про війну і відбудову/Комчоти Макаров
| ◀ Отець | Баляди про війну і відбудову Комчоти Макаров |
Внизу ▶ |
|
Комчоти Макарову переломило руку барком артилерійської упряжки. З рукою на перев'язі комчоти утік із шпиталю і повів батарею на навчання.
Не в гуготі громадянських воєн,
Але сей рік, сьогодні, зараз
Вийшов у шерег героїв
Партбюра секретар Макаров.
Стрілецьке поле. День.
Сорок ступнів цельсія в тінях
Небо горить як мартен,
Невблаганне, пекуче, синє.
З вихідного ринуть бійці
На землю. Плацма. Цілять,
Спиняється подих. Ціль
Коло центру кулі прострілюють.
Бо за лінією вогнів
Біля столу висока постать
— Це сьогодні в полі комдив.
Грізний, любимий, простий.
Сиґнал. Як суха гроза
Під сонцем рокочуть вистріли
«Мій наказ» — комдив сказав
Тій колоні, що йде у лісі.
«Передайте» вона під вогнем
«Кулеметів з правого флангу».
(Ординарець рвонув конем
Крізь бійців гарячу фалангу)
З-за столу встає комдив
І стежить оком частину
Минає секунда… дві…
… двадцять п'ять… двадцять сім…
півхвилини…
І от комдивів бінокль
Не вбачає жодної постаті:
Де була колона — пісок,
Над піском розпечені сосни.
«Добре», сказав комдив,
Слова зібгавши в жменю;
«Того, що частину вів,
«Командира — сюди до мене».
Перед ряд старших командирів
Шкандибає фігура похила
В рукаві сорочка розірвана
Лице — як сорочка біле.
Висить рука на бінту
Гімнастерка мішком. Без пояса
Мовчання. Трудно і туго
Затремтів недужний голос:
«Не можу салютувати:
— Перебив руку барок —
За відсутністю комбатра
Комчоти за комбатра Макаров.
«Щоб повести людей на поле
Зі шпиталю»… Непевний крок,
Поточився стиглий, як колос
І упав на палючий пісок.
Над світом старим, мов стихія
Ми нависли, мов мідна хмара,
Бо родяться в нас такі, як
Партбюра секретар Макаров.