|
ОТЕЦЬ
Червоноармієць з батьком
балакав у сні,
Про колгоспи споривсь
про посів у весні,
Про майбутнє, про світлі прийдешні дні.
— Ви помиляєтесь, батьку,
сказав червоний солдат;
Укупі сіяти, сіяти в лад
Селянських комун, незаможних бриґад
У поле вийшов потужний ряд.
І батько кивав головою: так
Я жив дуже довго,
я бачив як
мінилась земля,
зацвітав мак,
Як жито й пшениця буйніше росли
На вільній, на спільній, на нашій землі,
— Мій батьку, мій друже
так нащо ж ви
Явились до мене тепер неживий?
Мій батьку, мій друже
так де ж ви були,
Коли ще жили
на оцій землі?
Я хочу вас бачити,
батьку мій
У новім, у щасливім,
у нашім селі
Але ви умерли,
спід ваших вій
Дві мертві, холодні сльози потекли
Що ж ви стоїте коло мене у сні…
— Ви мертвий, ви мертвий
— Ви не батько мені.
— Схаменися, сину,
аж ось рука
Мозоляста моя, мужицька рука
І я б до згоди з тобою дожив
Коли б мене вночі куркуль не убив.
І все далі вперед простягалась рука,
Син за руку схопив
— деревляна, суха
Не стулялась, не гнулась батьківська рука.
Червоноармієць
прокинувся пітний,
На лаві прокинувсь
коло стіни.
Задеревеніла, негнучка
Приклад рушниці стискала рука.
|
