Баю-баю/Коза-Дереза

Баю-баю
Коза-Дереза

• Інші версії цієї роботи див. Коза-дереза

Київ: «Криниця», 1918

Коза-дереза.

Були собі дід та баба; от поїхав дід на ярмарок та й купив козу. А хитра то коза була, в самого вовка в зубах побувала, та й від вовка втікла; тільки облупив їй вовк бока, — так і ходила пів бока луплена. Привіз дід козу до дому та й послав сина козу пасти. Пас, пас той її та й став гнать до дому. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпірається, у кози питається:

„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.

На другий день посилає дід дочку. Пасла вона її, пасла; траву рвала та перед козою клала, а у вечері, тільки стала до воріт догонить, а вже дід стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпірається, у кози питається:

„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу і ввечері стала до гонить додому, а дід вже стоїть на воротях в червоних чоботях, кийком підпіраєтьея, у кози питається;

„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.

На четвертий день погнав він уже сам козу, і тільки надігнав над дорогу, а сам навпростець пішов, по-за городами, став на воротях у червоних чоботях, кийком підпірається, у кози питається:

„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.

От тоді дід розсердився та й прогнав козу. Біжить коза, бачить — зайчикова хатка; вона туди та на піч — залізла та й сидить. Коли се прибіг зайчик… А вона, коза, сидить на печі та й каже:

Я коза-дереза,
Пів бока луплена,
За три копи куплена.

Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами,
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.

Зайчик злякався, вибіг з хати, сів під березою та й плаче. От дивиться — біжить лисичка. „Чого ти зайчику-побігайчику, плачеш?“ — „Як же мені не плакать — якийсь звірь невиданий, неслиханий у мене в хаті“. — „Ходім — вижену“. Пішли. От лисичка і питає: „Хто-хто в зайчиковій хаті?“ А коза з печі:

Я коза-дереза,
Пів бока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами.
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.

Лисичка злякалась та втікать. А зайчик ізнов сів під березкою та й плаче. Іде вовк та й питається: „Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?“ Зайчик похвалився. „Ходім, — каже вовк, — я вижену“. Прийшли. Вовк і питається: „Хто-хто в зайчиковій хаті?“ А коза з печі:

Я коза-дереза,
Пів бока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами.
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.

Злякався вовк та навтьоки. А зайчик знов сів та й плаче. Коли йде ведмідь. Спитав у зайчика, чого він плаче, і пішли гонить. Злякався і ведмідь. „Ні, — каже, — зайчику, не вижену, боюсь!“

Зажурився зайчик, сидить і плаче. Коли це іде півень та й питається; „Чого се ти, зайчику, плачеш?“ — „Як же мені не плакать — якийсь звірь невиданий, неслиханий у моїй хатці!“ — „Ходім, я вижену!“ — „Е, ні, не виженеш! Лисичка гнала, не вигнала; вовчик гнав, не вигнав; ведмідь гнав, не вигнав, і ти не виженеш“. — „Ні, вижену“, каже півник. От пішли. Півник надійшов до дверей та як крикне на ввесь голос:

Кукуріку! Іду на ногах
В червоних чоботях, —
Несу, несу косу,
Тобі голову знесу
По самії плечі!..
А лізь — лишень з печі!

Коза злякалась та й утікла, а зайчик тоді з півником живуть, та поживають, та добра наживають.