Коза-дереза

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коза-дереза
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Були собі дід та баба. Поїхав дід на ярмарок та й купив собі козу. Привіз її додому, а рано на другий день посилає дід старшого сина ту козу пасти. Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому. Тільки до воріт став доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

 — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

 — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла.

От дід розсердився на сина, що він погано худоби доглядає, та й прогнав його.

На другий день посилає другого сина — меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому. Тільки став до воріт доганяти, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:

 — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

 — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід і того сина прогнав.

На третій день посилає вже жінку. От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала доганяти до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:

 — Кізонько моя мила, кізонько моя люба. Чи ти пила, чи ти їла?

 — Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От дід прогнав і бабу.

На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов;

став на воротях у червоних чоботях та й питається:

 — Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?

 — Ні, дідусю, я не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку, — тільки пила, тільки й їла!

От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалась

та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову

хатку, — вона туди вбігла та й заховалась на печі.

От прибігає зайчик, коли чує — хтось є в хатці.

Зайчик і питається:

 — А хто» хто в моїй хатці?

А коза сидить на печі та й каже:

 — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть.

От зайчик злякавсь, вибіг з хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:

 — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

 — Як же мені, ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! А ведмідь:

 — От я його вижену! Побіг до хатки:

 — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

 — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть!

Ведмідь і злякався.

 — Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:

 — А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

 — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить! Д вовк:

 — От я його вижену!

 — Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.

 — Отже, вижену.

Побіг вовк до хатки та й питається:

 — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

 — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть!

Вовк і злякався.

 — Ні,-- каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Зайчик ізнов пішов, сів під дубком та й плаче. Коли біжить лисичка, побачила зайчика та й питається:

 — А чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

 — Як же мені, лисичко-сестричко, не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить! А лисичка:

 — От я його вижену!

 — Де тобі, лисичко, його вигнати! Тут і ведмідь гнав — не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, а то ти!

 — Отже, вижену.

Побігла лисичка до хати та:

 — А хто, хто в зайчиковій хатці? А коза з печі:

 — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замегу, — Тут тобі й смерть!

От лисичка теж злякалась.

 — Ні, — каже, — зайчику-побігайчику, не вижену — боюсь.

Пішов зайчик, сів під дубком та й знову плаче. Коли це лізе рак-неборак та й питається:

 — Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?

 — Як же мені не плакати, коли в моїй хатці страшний звір сидить!

 — От я його вижену! — каже рак.

 — Де тобі його вигнати! Тут ведмідь гнав, та не вигнав, і вовк гнав, та не вигнав, і лисиця гнала, та не вигнала, а то ти!

 — Отже, вижену!

От поліз рак у хатку та й питається:

 — А хто, хто в зайчиковій хатці?.А коза з печі:

 — Я, коза-дереза, За три копи куплена, Півбока луплена! Тупу-тупу ногами, Сколю тебе рогами, Ніжками затопчу, Хвостиком замету, — Тут тобі й смерть!

А рак усе лізе та лізе, виліз на піч та:

 — А я, рак-неборак,

Як ущипну, — буде знак!

Та як ущипне козу клешнями!.. Коза як замекає, та з печі, та з хати — побігла, тільки видно! От тоді зайчик радий, прийшов у хатку та так уже ракові дякує. Та й став жити в своїй хатці.

Ця робота перебуває у суспільному надбанні згідно зі статтею 10 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» де зазначається, що не є об'єктом авторського права:

  • твори народної творчості (фольклор);
  • видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
  • розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).