Перейти до вмісту

Баю-баю/Цап та баран

Матеріал з Вікіджерел
Баю-баю
Цап та баран
• Інші версії цієї роботи див. Цап та баран Київ: «Криниця», 1918
Цап та баран.

Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана та таких же шкодливих!

— Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо от-сих цапа й барана, бо нема з ними ради. А збирайтесь, цапе й баране, собі з Богом, щоб вас не було у мене в дворі!

Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули.

Пошили вони собі торбу та й пішли.

Ідуть та ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.

От баран дужий, та несміливий, а цап сміливий, та недужий:

— Бери, баране, голову, бо ти дужий.

— Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий.

Узяли вдвох і кинули в торбу.

Ідуть та ідуть, коли горить вогонь.

— Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не ззіли.

Приходять туди, аж то вовки кашу варять.

—А, здорові! здорові!.. Ще каша не кипить, — мнясо буде з вас…

Ох, там баран злякався, а цап давно вже злякавсь. Цап і роздумавсь:

— А подай лишень, баране, отую вовчу голову!

От баран і приніс.

— Та не цю, а подай більшу! — каже цап.

Баран знов цупить ту ж саму.

— Та подай ще більшу!

От тут уже вовки злякались, стали вони думати-гадати, як би відціля драла дати „бо це, кажуть, такі молодці, що з їми й голови позбудешся, — бач, одну по одній вовчі голови тягають“.

От один вовк починає:

— Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить — піду я по воду.

Як пішов вовк по воду: „Хай вам аби-що з вашою компанією!“ Як зачав другий того дожидати, став думати-гадати, як би й собі відтіля драла дати:

— От, — каже, — пішов та й сидить, нічим кашу долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку.

Як побіг, так і той не вернувся. А третій сидів, сидів:

— Ось піду лишень я, так я їх прижену.

Як побіг, так і той рад, що втік.

То тоді цап до барана:

— Е, щоб нам трьом та цапа й барана бояться? Ось ходім, ми їх поїмо!

Прийшли, аж ті добре справлялись, уже з куреня убрались, як побігли, та й на дуба зібрались. Стали вовки думати-гадати, як би цапа та барана нагнати. Як стали йти і найшли їх на дубі. Цап сміліший, — ізліз аж на верха, баран несміливий, — так нижче.

— От, лягай, — кажуть вовки ковтуноватому вовкові, — ти старший, та й ворожи, як нам їх добувати.

Як ліг вовк до гори ногами й зачав ворожити. Баран на гіллі сидить та так дріжить; як упаде, та на вовка. Цап сміливий не став міркувати, а як закричить:

— Подай мені ворожбита!

Вовки як схватились, так аж пил по дорозі закурився.